Україна відмовляла Румунії у створенні окремої установи, яка б обслуговувала православних румунів на нашій території. Йдеться про Чернівецьку, Одеську і Закарпатську області. Звідси і невдоволення румунського патріархату ставленням до їхніх вірян, про яке написала Румунська православна церква на ресурсі "Stiri pe surse".

Тарас Антошевський, релігієзнавець, голова Релігійно-інформаційної служби України при Українському Католицькому університеті, для FM Галичина:і транскрипції на  

Насамперед йдеться про три області: Чернівецьку, Одеську і Закарпатську, де  є такі громади, де такі спільноти румунів чи румуномовних. Україна наразі відмовляла у можливості створити окрему юрисдикцію, окрему організацію, інституцію в межах України, яка б підпорядковувалася Румунському патріархату і обслуговувала румуномовних чи румунських православних на території України. 

У самій Чернівецькій області досить велика їхня присутність, за їхніми словами 127 громад румунів або румуномовних. Вони насправді завжди були окремо, це були громади Московського патріархату і фактично більшість у ньому залишається. Але вони відрізнялися зокрема тим, що дотримувалися нового календаря, бо, як відомо, Румунська церква живе за новим календарем, а московський патріархат за старим. 

Вони також можуть дорікати також тим, як раніше і угорці, що в Україні свого часу в тих районах, де компактно живуть румуни, було в школах навчання румунською мовою. І це було з точки зору України зовсім нерозумно, бо, таким чином, діти, навчаючись румунською мовою, фактично не мали майбутнього в Україні. Вони здебільшого виїжджали.

У Румунії є численна українська громада, і вони мають окремий свій вікаріат, який входить до складу Румунської церкви, Він власне створений для українських громад на території Румунії. Свого часу Православна церква України також запропонувала щось подібне. Щоб вони могли входити до складу ПЦУ, але окремим вікаріатом, окремим об'єднанням, може, навіть не в межах якоїсь одної епархії, а взагалі національним. Румунські парафії були б поєднані з одного боку з ПЦУ, а з другого боку - з Румунською церквою. Це був такий крок добросусідства.

На жаль, фактично, від створення такого вікаріату в 2019 році з боку ПЦУ не було надто активних дій. Навіть не призначено людину, яка мала б його очолити. З іншого боку, за весь час тільки одна громада нібито пробувала перейти у цей вікаріат. Тобто, насправді, це виглядає і виглядало досить несерйозно.

Я розумію, що українським православним бракує досвіду спілкування. Але, з іншого боку, маємо досвід румунської церкви, яка завжди захищала у першу чергу свої національні інтереси. Створювала, наприклад, структури на території інших церков в Сербії, на Близькому Сході. Не дуже зважала на інтереси і на канони особливо. Якщо десь були румуни, - а їх багато по всьому світу розкидано, - вона намагалася створити всюди свої інституції, свої представництва, які напряму підпорядковувалися саме Румунському патріархату, а не місцевим канонічним церквам. 

А як ви вважаєте, є якісь шанси взагалі владнати цю ситуацію? 

Будь-яку ситуацію можна владнати. З одного боку, можна піти на зустріч румунським претензіям і дозволити їм створити цю структуру. Але, з іншого боку, чи це буде інтересом української сторони? Не факт.

Це точно не буде інтересом Православної церкви України. Але якщо до цього процесу залучити Вселенську патріархію,  і прописати: українська сторона погоджується, але й румунська сторона має на себе взяти також якісь обов'язки. 

Якщо ж румунська сторона хоче робити це в односторонньому випадку, то українська сторона також може в односторонньому випадку почати підпорядковувати, наприклад, українські громади на території Румунії. 

Румунська церква в історії не раз показувала, якими інтересами вона насправді керується. І тому треба розуміти, що вони тиснутимуть на Україну. З точки зору міждержавних стосунків це не дуже приємно, враховуючи, що в Румунії є певне проросійське лобі. І воно тісно пов'язане з проросійським лобі у нас, зокрема, на Буковині, на Одещині. Наприклад, митрополит Лонгин, який відверто нам закликає до зриву мобілізації, пов'язаний з певними шовіністичними околами у тій же Румунії.

Але Румунська церква також має конфлікт з московською патріархією, зокрема, за Молдову, де йде перетягування громад з московського патріархату до Румунської церкви. Молдовський уряд неодноразово ставав на бік присутності саме Румунської церкви на їхній території.

Тому, в принципі, тут нам можна знайти спільний знаменник. 

Бо Румунія - наш сусід, кордон з нею дуже важливий для військових поставок в Україну. Це також має українська держава враховувати.Тут постає питання, що важливіше для України: чи добросусідні стосунки з Румунією, чи інтереси, власне, церковні, які, в принципі, також є інтересами національної безпеки. Тобто, питання складне. Але якщо є політична воля вирішувати питання, то питання вирішується, знаходиться спільний знаменник, ситуація, зручна для всіх.

Зараз дуже важливо, щоб церковний аспект не втратити з зовнішньої політичної орбіти, налагоджуючи з одного боку стосунки зі сусідами України, а, з іншого боку, також з тими українцями, які зараз опинилися в країнах Центральної, Західної Європи, щоб вони там не потрапляли під ворожі впливи по церковній лінії.