Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу навесні, бурхливо несеться до моря, так не можна спинити націю, що ламає свої кайдани, прокинувшись до життя.
Сьогодні ми поспілкуємося про людину, яка, можливо, не така відома широкій громадськості, як Грушевський, Петлюра чи Скоропадський. Але саме ця людина стояла біля витоків самостійності, ідеї незалежності України. Його можна назвати (а говоримо ми про Миколу Міхновського) ідеологом українського націоналізму або апостолом української державності. Він один із творців "Братства тарасівців", першої самостійницької організації у Наддніпрянській Україні. Був одним із засновників першої української політичної партії в Наддніпрянщині, для якої написав брошуру "Самостійна Україна". Створив Українську народну партію, яка стояла на позиціях незалежності. Виступав організатором українізації армії під час Революції 1917 року. Підтримував виступ самостійників, які хотіли незалежності України, за що був відправлений на румунський фронт Першої світової війни. Про Миколу Міхновського Спілкуємося з Юрієм Юзичем. Історик, один із лідерів "Пласту", майор, керівник групи комунікації 112-ої окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України, автор книги про Миколу Міхновського. Вітання Вам, Юрію!
Доброго дня! Слава Україні!
Героям слава! Судячи з тих згадок, споминів, які залишили сучасники і опоненти, і прихильники Миколи Міхновського, в нього був далеко не простий характер. Він інколи був імпульсивний, радикальний, ну такий типовий холерик. А в сукупності з його зовнішнім виглядом (двометрового зросту такий масивний чоловік) це, можливо, трошечки відлякувало від нього прихильників, які могли би поповнити лави самостійників того часу. Він був таким безкомпромісним. Чи дійсно була ця безкомпромісність у нього і чи вона заважала збільшенню кількості людей, які бажали б незалежності через те, що лідер був такий безкомпромісний?
От Ви щойно повторили таку класичну історію, яку малюють антагоністи Міхновського, ті, які були активними соціалістами, які колаборувалися інколи і часто з більшовиками, але мали таку свою лінію. В дійсності Міхновський мав дуже велике середовище своїх прихильників, соратників, більшість із яких, на жаль, або загинули у визвольній боротьбі, або вони залишились у радянській Україні і не залишили спогадів як таких. Тому те середовище, в якому він перебував, і ті, які його знали як людину безкомпромісну, як це називаємо. Так безкомпромісний от зараз візьмемо президента Зеленського. Він, якщо поставитись, він теж безкомпромісний, але це не означає, що ця безкомпромісність не корелюється з іншими його рисами. Тому Міхновський був звичайною людиною, він був досить і дуже толерантною, оскільки він був адвокатом. А адвокат не може собі дозволити якихось гострих речей. Він має вести лінію акуратно для того, щоби здобувати прихильників і не втрачати. Але в питаннях української державності, української незалежності, очевидно, він був безкомпромісний, і він про це чесно і відкрито говорив. Інші або боялися, або займали таку нейтральну позицію десь між самостійністю і автономією з росією. От. І, очевидно, на тлі Міхновського вони виглядали ну якби так не дуже в контексті історії. Я думаю, що історія ще все розставить на свої місця.
На початку ХХ століття Міхновський робив вже те, до чого українській владі сучасній дійшли руки тільки в 2022 році. Він проводив тоді деросіянізацію України і підірвав пам'ятник Пушкіну у Харкові. Чому саме Пушкіна? І чи були якісь вже плани на проведення схожих акцій в інших містах України тодішньої підросійської?
Ну, організатором був не він безпосередньо. Тобто це було середовище Української народної партії, там різні варіанти є. От. Але було прийняте рішення самостійницьким середовищем, що знищуємо всі пам'ятники царю, які є в Україні. На той час в Україні пам'ятників було небагато. Був пам'ятник в Києві, в Одесі царю, а в Харкові не було. Тому вирішили, що в Харкові, оскільки пам'ятника царю немає, то є пам'ятник Пушкіну — все одно ознака московського колоніалізму, то його треба підірвати. Його підірвали там, понищили. Там, кажуть (я не бачив), до сих пір є тріщини з того часу. Мало, до речі, відомо, що опісля в Полтаві теж цей пам'ятник підривався, от, через там 2 роки, здається, у 1904 році. От, тобто це була така бойова організація, яка займалася тим, що вона фактично була такою першою українською структурою чи підбудовою, як в звичайних класичних європейських... Що є політичне крило, є бойове. Оце бойове крило цим і займалося.
Особисте життя Міхновського так і не склалось. Він і не був одружений. Хоча є історія про те, що він одного разу кохав. Він відбив дружину у свого керівника (в юриста) і потім з нею навіть певний період часу жив. Дружина була оця єврейкою, і в них не склалося. Проте через кілька років Міхновський пише знамениті "Десять заповідей для Української народної партії". І десята заповідь починається так: "Не бери собі дружини з чужинців". Це на нього так вплинуло нещасливе кохання? Чи дійсно у нього були якісь такі антисемітські погляди, які йому дехто хоче приписати зараз навіть?
Дивіться. Зверніть увагу, хто це написав. Це написала одна людина. І далі цей спогад, оскільки інших бракує, його транслюють і транслюють. В дійсності в цей самий період він під псевдонімом виступив жорстким критиком тогочасної української літератури, яка там про худобу, про плоти там, про ше щось, ну про таке сільське господарство. І він дуже чітко артикулював, що такою українською літературою нація не сформується. Він публікував ці тексти там в буковинському одному виданні. І вже тоді було дуже багато українських літераторів і письменників, які хотіли зрозуміти, хто це пише, хто їх критикує. От, а критика така однозначно в книзі є, хто хоче, може прочитати. І очевидно, що як на будь-яку людину, яка каже правду в очі, поширюють наклепи. Насправді я не впевнений, що була ця історія з відбиванням там чиєїсь дружини. Я знаю, і це чітко є спогад Катерини, яка опісля вийшла заміж за його приятеля, яка ну досить широко описує про те, як Міхновський ставився до неї, як ставився до жінок. Тобто там абсолютно інше ставлення, ніж можна би було собі уявити. От. З такого веселого, що можна сказати... Був такий скульптор Михайло Гаврилко, то він був здивований, коли був в Харкові в Міхновського. Він там каже, що в Міхновського по всій квартирі висіли такі, ну по всій хаті, великі картини оголених жінок. І він подумав, що це він десь в якогось перського царя, а не в лідера українських самостійників у хаті.
А стосовно отого антисемітизму, якого йому приписують, чи дійсно були в нього такі радикальні погляди? Чи це все-таки знову міф?
Ну, класика. Якщо український націоналіст, значить антисеміт. От це ті стандарти радянської пропаганди. Ну, розповім одну історію. Коли Міхновський ініціював створення в Харкові українського банку першого, там Третє кредитне товариство. Тобто він зібрав українців, бо в інших банках там не дуже їм велося. І цей банк успішно розвивався, і в один момент настала криза через те, що частина українців дуже обурилася тим, що в цьому банку, зокрема в управлінні, завелику роль відіграє єврейський капітал. От. І ці українці були здивовані, що коли прийшов Міхновський, він підтримав саме євреїв, а не українців. Тому це чітко показує, насправді, що він в першу чергу як адвокат не міг собі дозволяти таких речей, які потім вішала радянська пропаганда. Раз. А друге, якщо почитати його статті про ставлення до євреїв і взагалі про позицію євреїв, він захищав як єврейських погромників, так і тих, кого громили. От. І він мав дуже чітку позицію, але це треба окремо якось нормально науково виписати. Тобто в принципі лінія абсолютно адекватна. І, скажу більше, він захоплювався засновником сіонізму Герцлем. Я думаю, що навіть його книжка "Самостійна Україна" була до певної міри такою якби аналогією до держави Ізраїль те, що Герцлем написав.
Прізвище Міхновського можна поставити через знак "дорівнює" зі словами "самостійність, незалежність України". Тому, можливо, на початку ХХ століття, коли українська влада тодішньої української революції ну мала якісь дуже такі помірковані і поступові кроки, Міхновський був постійно в опозиції. То він піднімав повстання самостійників проти Центральної Ради, то він відмовлявся від якихось пропозицій гетьмана, то він потім пробував (є такі версії) підняти теж повстання проти Директорії завдяки Болбочану. Чи це дійсно тодішня влада не розуміла всього і була така не компетентна? Чи це були просто власні амбіції у Міхновського політичні, де він хотів сам керувати, можливо, Україною?
Якщо би були власні амбіції, то не було би проблеми з повстанням полуботківців, яке Ви згадуєте, в 1917 році. Він би його очолив і став би вже в 1917 році організатором Української незалежної держави. Бо, нагадаю, полуботківці тоді захопили весь Київ, склади на "Арсеналі", і лідером тоді мав стати приятель, отой, хто якраз пам'ятник підривав Пушкіну в Харкові, Микита Шаповал. Ну Шаповал подумав, що він, мабуть, не хоче. Одним словом, його переконали, що він би не став лідером. Тому в нього (ред. — Міхновського) були можливості, але він цим можливостями не користувався. Він був в першу чергу носієм цінностей і ці цінності популяризував. І досить успішно популяризував.
Смерть Міхновського — це ще одна така таємниця, не до кінця відкрита. Є дві теорії, як помер Міхновський, але дві вони пов'язані з радянською владою. Перша теорія, що радянські спецслужби вбили Міхновського і зробили це під виглядом самогубства. Або друга теорія: це дійсно самогубство, але, звичайно, теж довели до нього радянські спецслужби. Як було насправді? І чи оця могила на Байковому кладовищі, яка зараз вважається могилою Міхновського, чи вона дійсно йому належить? Тому що там теж є не така однозначність.
Ну щодо смерті, то я думаю, що це було самогубство вимушене, бо варіантів виїхати на захід він не бачив. Там він мав листа, що там безперспективно. Варіанту продовжити свою політичну діяльність в радянській Україні теж не було, а був ультиматум про співпрацю. І нагадаю... У нас так, якщо самогубця, то це вже все погано. Нагадаю, що Роман Шухевич теж... він застрелився. Тобто він міг потрапити в полон, він підняв свого пістолета і в ліву скроню застрелився. Тобто десятки, там сотні, тисячі українських повстанців і не тільки повстанців вибирали смерть, аніж полон. Тому в цьому контексті не бачу якоїсь там потреби вигадувати, що там була інсценізація повішення. Тобто він цілком спокійно міг завершити життя самогубством, щоби не працювати на ворога в тих умовах, які склалися, щоб не бути у фактичному такому полоні. Те, що стосується могили, то там є розслідування, от. Ну як розслідування. Збираються люди, які над цим працюють. В принципі, я їм довіряю і думаю, що ця крапка буде поставлена належним чином. Ну вона навіть поставлена. Тобто там знайшли, бо там були фотографії, де показував оцей хлопець, який його першим побачив у дворі, то він опісля дожив до Незалежності і показав вже українським самостійникам цьогочасним, де ця могила знаходиться. І знайшли фотографію, де він це показує, і там є характерні ознаки, які чітко вказують місце поховання.
Кожної програми ми запитуємо ChatGPT, він має змоделювати відповідь того чи іншого історичного персонажа, героя нашої програми. І як би штучний інтелект відповів вустами Миколи Міхновського на таке запитання: як ставитися до тих, хто в умовах війни говорить іти на компроміс із росією? І що нам відповів ChatGPT:
Микола Міхновський як активний учасник війни, ймовірно, відповів би так: "Умови війни не допускають компромісів з росією, яка є агресором. Наша мета — захист нашої незалежності та суверенітету. Нам необхідно об'єднатись та вести боротьбу до кінця".
На основі спогадів Міхновського, його робіт, висловлювань, чи притаманна така відповідь його манері?
Ну є кілька слів, які вже більше з сьогоднішньої номенклатури слів, які використовуються в політиці. Але в цілому так. Тобто він би точно був би не за компроміс, а за те, що треба дійти до кордонів і будувати свою незалежність на своїй землі. В нього навіть там була така теза, що до тих пір, доки на хоч на одному клаптику української землі буде панувати чужинець, доти всі покоління українців йтимуть на війну. От. І це, по суті, те ж саме. Тобто ще до тих пір, поки будуть окупанти-чужинці в нас тут керувати або намагатися керувати, окупувати нас, до тих пір ми не зупинимося. І сто років в нас в тій чи іншій мірі війна йде. І Міхновський в цьому був абсолютно правий.
Колись Міхновський писав "Десять заповідей Української народної партії". Нашу розмову я хочу завершити п'ятою заповіддю: "Шануй діячів рідного краю, ненавидь ворогів його, зневажай й перевертнів-відступників — і добре буде цілому твоєму народові й тобі". З вами була програма "Манускрипт" і я, Мирослав Височанський, а також наш гість Юрій Юзич, український історик та військовий. Підписуйтесь на Ютуб-канал "FM Галичина", ставте лайки, коментуйте і підтримуйте україномовний контент.