Лишень з тим народом числиться світ, що є здоровий, розумний, сильний і багатий.Як завжди, ми говоримо про відомих українців, чий вклад в історію є надзвичайно великим. Сьогодні ми поговоримо про одного з таких. Це Іван Боберський — український педагог, журналіст, меценат, основоположник української тіловиховної і спортивної традиції. Боберського називали не тільки "Сокіл-Батько", бо саме цю організацію він очолював, а й називали "батьком українського спорту". Один із перших українських викладачів гімнастики та спорту, автор перших україномовних спортивних методичок та спортивної термінології. 1908 року очолює товариство "Сокіл-Батько". У 1914 р. — член Головної Української Ради та Бойової управи Українських Січових Стрільців. З 1918 р. — учасник Державного секретаріату військових справ ЗУНР, а потім представник ЗУНР у Канаді. Про Івана Боберського Спілкуємося з нашим гостем. Це Андрій Сова — доктор історичних наук, викладач Львівського університету фізичної культури імені Івана Боберського, автор безлічі статей та ґрунтовної біографії Івана Боберського. Андрію, вітання Вам!Хоча Іван Боберський очолював товариство "Сокіл-Батько", але він сприяв появі ще одної молодіжної організації, такої як "Пласт", навіть був автором її назви, за однією з версій. Але, зайшовши на сайт "Пласту", серед засновників ми знайдемо тільки Петра Франка, Івана Чмолу та Олександра Тисовського, але не Боберського. Це тому, що його вклад у становлення "Пласту" є мінімальним? Чи там якась інша причина?Дуже цікаве запитання. Ну причина насправді зовсім інша. Адже ми знаємо, що в діаспорі після Другої світової війни вважалося, що засновниками організації є три особи: Іван Чмола, Петро Франко і Олександр Тисовський. Насправді Іван Боберський був їхнім вчителем і він дав поштовх цій організації ще у 1911 році. Ну ситуація була досить складна, тому що молодіжний рух розвивався. Ми знаємо, сокільський рух активно працював, січовий рух, але в повітрі пахло порохом, пахло початком Першої світової війни. Тому виникає дуже багато парамілітарних структур. І якраз ідея Івана Боберського полягала в тому, щоби таку парамілітарну структуру мали українці. І першопочатково планувалося заснування організації "Пласт", пластових гуртків, куренів саме при товариствах "Сокіл". Він фактично є батьком цієї організації, духовним натхненником, але, кажу ще раз, за кордоном, оскільки залишився в живих тільки Олександа Тисовський, дещо по-іншому трактували початки організацій. Але навіть сам Олександр Тисовський писав, що все-таки Боберського можемо вважати таким натхненником, який дав поштовх до цієї організації восени 1911 року. Тобто насправді треба, як то кажуть, повернути цю справедливість, розставити всі точки над "і". І ми маємо, крім трьох цих людей, яких я назвав, також Івана Боберського (ред. — називати) як натхненника цього руху, а також Степана Гайдучка, якого вважають четвертим засновником цієї організації.Ну якщо дійсно, Ви вже трошечки зачепили цю тему, на початку ХХ століття по всій Галичині були сотні осередків товариства "Сокіл" та товариства "Січ". Ці осередки або, як їх ще називали гніздами, вони об'єднували тисячі українців. Навіть той же Петро Франко, він був учасником товариства "Сокіл". То чому просто було не реорганізувати "Січ" чи "Сокіл", якось зробити в них такі підрозділи, конкретно схожі на "Пласт"? Навіщо було створювати в принципі нову тоді організацію?Ну на початках саме така ідея і була. Але оскільки товариства "Сокіл" і "Січ" ставили значно більші завдання перед собою, а організація "Пласт" на початках була суто парамілітарною структурою, тому вже буквально через рік після заснування починають активно працювати і все-таки виокремлюються в окрему організацію. Адже ми знаємо, що паралельно також існували громадські організації Українські Січові Стрільці. А оскільки польська, фактично польська влада... Так, ми розуміємо, що це Австро-Угорщина, але поляки мали великі важелі в руках, то дуже часто забороняли діяльність тих чи інших організацій. Тому створювалося чим побільше таких організацій, гуртків, які було важче закрити, як кажуть, одним помахом руки. Ще раз наголошую, що "Пласт" того часу ставив перед собою такі парамілітарні завдання. Тобто це був вишкіл, це був поряд, це були вишколи в різних таборах, які проводилися в Карпатах, стрілецький вишкіл і так далі. Саме тому це було виокремлено в окрему організацію. І на кшталт... Оскільки Боберський аналізував історичні процеси, які відбувалися на українських землях, він дуже цікавився козацтвом, саме тому було запропоновано таку назву "Пласт", ну відповідно називати членів цієї організації пластунами або пластунками.На своїй найвідомішій фотографії Іван Боберський тримає в руках срібну булаву. Цю булаву йому подарувала громадськість Львова за символ проводу "Соколу", а також надала йому почесний титул "Батько української фізичної культури". І це не дивно, бо він дійсно один з тих ініціаторів викладання в школах фізичної культури, гімнастики, як її тоді називали. Він також один із тих, хто перший ввів слово "спорт" в принципі у вжиток український того часу, першим ввів українську спортивну термінологію, і саме він став одним із найголовніших популяризаторів гри в копаний м'яч, як ми її зараз називаємо, футбол. То чи можна Боберського також називати батьком українського футболу?Безперечно, що ми так і називаємо його батьком багатьох видів спорту, які на той час поширювались в Галичині. Адже футбол або копаний м'яч... І, до речі, термін це був питомо український. Дуже часто нам говорять, що це якесь запозичення від поляків, але ми знаємо, що в поляків зовсім інша спортивна термінологія того часу. Отже, Боберський шукав питомо українські відповідники по багатьох видах спорту, тому ми його вважаємо і батьком українського футболу, і батьком українського лещетарства, і легкої атлетики, і важкої атлетики, і багатьох інших видів спорту. Фактично на початку ХХ століття, коли він... Вірніше в 1901 році, коли він приїхав до Львова і почав працювати в Академічній гімназії, він урок фізичного виховання або урок гімнастики, як тоді називалося в програмах... Сьогодні ми говоримо про урок фізичної культури. Завдяки йому цей урок став обов'язковим для учнів Академічної гімназії у 1910 році. Далі дуже багато... Якщо ми говоримо про сокільський рух, то це переважно вже були повнолітні парубки і дівчата, які входили в цю організацію, а саме підростаюча молодь не мала можливості займатися в тих чи інших спортивних або руханкових, як тоді говорили, організаціях. Тому Іван Боберський засновує при Академічній гімназії, а також при гімназії сестер Василіянок відповідні спортивні кружки, як тоді називали. Тобто ми можемо говорити, що саме перші українські спортивні гуртки в українському середовищі були засновані завдяки Івану Боберському. Тому фактично ті всі починання як в теоретичній, так і в практичній площинах були завдяки Іванові Боберському. Популяризація різних видів спорту, аналіз відповідної літератури багатьма мовами. Він аналізував англійською, німецькою, французькою, польською, чеською. Навіть є відомості про те, що навіть впроваджував відповідну літературу з далекої Японії.На початку ХХ століття українські жінки тільки починали свій шлях за рівні справи. Тільки у 1895 році жінки отримали право навчатися у Львівському університеті. Також вони боролися за те, щоби мати школу, яка не робить різниці між різними статями. І Іван Боберський теж не робив цієї різниці, він популяризував тіловиховання і спорт не тільки серед чоловіків, а й серед жінок. То можна вважати Івана Боберського одним із перших феміністів того часу?Ну тут... Тоді, напевно, так питання не стояло. Але якщо ми беремо початок ХХ століття, дійсно, він був одним з тих, хто вважав, що дівчата і жінки нарівні з хлопцями і чоловіками мають займатися різними видами спорту. Тому невипадково на запрошення митрополита Андрея Шептицького він починає працювати в гімназії сестер Василіянок і викладає, окрім німецької мови, оскільки він був за фахом, закінчив якраз німецьку філологію, він викладає уроки гімнастики. До речі, дуже цікаві його були підходи для багатьох талановитих дівчат, які не мали можливості додаткові кошти використовувати на інші, так би мовити, захцянки. Він вносив свої кошти, наприклад, для тих, хто добре займався на уроках гімнастики. Є відомості про те, що окремим активним ученицям він за свої кошти купляв відповідну спортивну уніформу. Взагалі в нього стояло питання як в товаристві "Сокіл", так і в спортивних кружках, про які я вже згадував, а також в організації "Пласт", щоби якнайширше українське жіноцтво залучити до цього громадського руху. І, наприклад, якщо ми сьогодні знаємо багато імен, які проявили себе вже в роки Першої світової війни, наприклад, Олена Степанів. Але ми мало знаємо про те, що вона саме зростала в товаристві "Сокіл", і вона була одною з перших українських дівчат, яка активно займалася руханкою. Далі, наприклад, Оксана Суховерська, одна з активних учениць Івана Боберського. Мало того, що вона активно працювала, вона вже згодом, у 20-х роках почала відповідну літературу видавати з ритміки для українських дівчат і навіть відкрила свою школу. Тобто бачимо, що ті починання вони були досить важливі і українське жіноцтво станом на 1914 рік, якщо порівнювати, наприклад, з поляками чи з чехами, вони подекуди навіть переважали ті організації за чисельністю і за якістю. Якщо взяти будь-які святкування, які відбувалися в Галичині, наприклад, там Шевченківський здвиг чи різноманітні свята сокільські, пластові, то ми бачимо, що поряд з українськими чоловіками активно працювало українське жіноцтво.1918 рік. Розпадається Австро-Угорщина, українці боряться за власну незалежність, створюється Західноукраїнська Народна Республіка. Іван Боберський як голова "Сокіл-Батько" не стоїть осторонь міста, є активним учасником Західноукраїнської Народної Республіки, одним з її керівників, і в нього посада називається "референт пропаганди". Тобто, виходить, Боберський — головний пропагандист ЗУНР? Якщо серйозно, в чому полягала от його робота, його специфіка?Дуже гарне запитання. Отже, якщо ми беремо листопадові події 1918 року, то бачимо, що коли формувалася Західноукраїнська Народна Республіка, треба було відповідні кадри. Якщо проаналізуємо, наприклад, щоденник Боберського, він активно писав про ці події, то він хотів працювати зовсім в іншому міністерстві, як тоді казали, в секретаріаті освіти. Ну розуміємо, тому що він за фахом був педагогом і всі роки свого свідомого життя працював фактично педагогом, викладав німецьку мову, викладав гімнастику, завідував майже у всіх закладах, де він працював, відповідними бібліотеками для гімназистів. Але трошки по-іншому це повернулося. І фактично ми можемо говорити, що він був один з тих, хто активно працював в декількох напрямках. Зокрема, перший напрямок — це... Ми вже говорили про оцю референтуру або, як він тоді називав, письменичий відділ. Тобто він мав збирати всі відповідні документи і публікувати "Вісник" Державного секретаріату військових справ Західноукраїнської Народної Республіки. Він фотографував різні події, які відбувалися. Це, скажімо, були бої за Львів. Із того все починалося, так. Його підопічні виконували колосальну роботу. Навіть на окремих кадрах ми можемо зауважити, що є ті особи, які загинули в рядах Галицької Армії. Інші події. Для того, щоби потім це популяризувати в інших європейських країнах того часу. Зокрема, фактично ми можемо сказати, що він був один з таких важливих пропагандистів того часу аж до початку 1920 року, коли він з відповідною місією відбув у Сполучені Штати Америки, а потім в Канаду.Як завжди, під завершення програми ми звертаємося до ChatGPT і просимо, щоб штучний інтелект змоделював відповідь героя нашої програми. Як би відповів Іван Боберський на запитання, чи можна допускати до спортивних змагань спортсменів із країн, які почали війну? І от нам ChatGPT таку відповідь змоделював:Іван Боберський, мабуть, відповів би, що допускати спортсменів з країни, яка почала війну, може бути проблематично з кількох причин. По-перше, це може створити небезпеку та неприємності для інших учасників і глядачів змагань. По-друге, участь спортсменів з такої країни може підтримати політичний контекст агресії, що порушує міжнародний спортивний дух. Остаточне рішення залежить від організаторів змагань та спортивних федерацій, які повинні врахувати різні аспекти і вирішити цю проблему з урахуванням міжнародних стандартів та етичних норм.Так би відповів Іван Боберський на це запитання, чи притаманна йому була б така відповідь? Зважаючи на те, що свого часу він був як журналіст на Олімпійських іграх у нацистській Німеччині, на тих іграх, де через спорт Гітлер намагався утвердити свою ідеологію. Він вже бачив схожі такі тенденції в 1936 році.Безперечно, тенденції були схожі, але це були тільки початки. Я думаю, що в сучасних умовах він би відповів категорично ні. І якщо брати, наприклад, події 1936 року, адже він був і на літніх Олімпійських іграх в Берліні, і на зимових Олімпійських іграх в Гарміш-Партенкірхені, він бачив ті всі моменти. І, до речі, якщо уважно почитати ті репортажі, він навіть згадує, не називаючи прізвища, зокрема про четверті зимові Олімпійські ігри, що прибув саме керівник Третього Рейху, який відповідно... Ну ми розуміємо, вся символіка, якщо взяти плакати, взяти всю атрибутику, все робилось для того, щоби возвеличити німецьку націю на той час. Боберський бачив ті тенденції, але він наголошував, що українці в той час, адже... Ну ми не беремо зараз Українську Радянську Соціалістичну Республіку, адже це було квазіутворення державне на той час. Він закликав українців широко займатися різними видами спорту для того, щоби в разі постання незалежної держави українці могли гідно представляти незалежну Україну. Тобто ще раз кажу: я думаю, що він категорично сказав би "ні" стосовно допущення спортсменів від країн-агресорів сьогоднішнього часу.Колись Боберський сказав: "Виховання тіла — це шлях до виховання духа". Він використовував спорт для поширення національних ідей, а національний рух він використовував для поширення спорту. Таким був Іван Боберський, батько українського спорту. Про нього ми спілкувалися з Андрієм Совою, українським істориком. Це була програма "Манускрипт". Підписуйтеся на наш ютуб-канал, ставте вподобайки, пишіть коментарі і підтримуйте україномовний контент.
