Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!Сьогодні ми поспілкуємося про особу, яка не потребує представлення. Про Кобзаря, який бачив те, чого не помічали інші. Про пророка, який не втратив актуальність. Про генія, якому не чужим було усе людське. Спілкуємося про Тараса Григоровича Шевченка. У 1814 р. Тарас Шевченко народився на Черкащині у сім'ї кріпаків. У 1831 р. Шевченко їде до Петербурга навчатися живопису. У 1838 р. відбувається викуп Шевченка з кріпацтва. У 1840 р. виходить його перше видання "Кобзар". В 1947-1957 рр. Шевченко відбуває заслання. В 1861 р. — смерть Кобзаря та перепоховання його в Україні. Про Тараса Шевченка спілкуємося з Іриною Фаріон. Це доктор філологічних наук, професор Львівської політехніки. Пані Ірино, вітання Вам!Героям слава! І Ви завжди, коли говорите про Шевченка, Ви наводите вірш Івана Драча, який починається такою фразою: "Скиньте з Шевченка шапку та отого дурного кожуха". І ще там є такі слова, які я теж вибрав: "Йому було перед смертю всього лиш 47, а то підробили діда і шкутильгаєте з ним". Цей образ діда, який в нас вкоренився, це образ ще з тих часів? Можливо, саме тоді люди собі так уявляли того Кобзаря, бо їм так було легше. Людина, яка збідована долею, і люди бачили його ближчим до себе, тому що, можливо, якби писав академік, і люди уявляли собі академіка, можливо, не було би того ефекту. Чи все-таки оцей образ діда в кожусі — це образ радянської пропаганди для того, щоб, можливо, у деякій мірі навіть применшити якісь такі більш елітарні досягнення Шевченка? Яким має бути Шевченко сьогодні в нашому уявленні, яким ми маємо його собі зараз уявляти?Дуже цікаве, глибоке і широчезне запитання. Але той самий Драч, подаруємо йому таку метафору, що "скиньте з Шевченка шапку і отого дурного кожуха", це все одно, що Ви зараз би мені сказали: "Фаріон, зніми свою маринарку і вберися, наприклад, в футболку". Це метафора від Івана Драча. Поетові ми можемо подарувати все, крім хіба того, що Драч проголошував наш без'ядерний статус відповідно до Декларації про незалежність (того ми подарувати не можемо). Шевченко купив собі того кожуха, Шевченко купив собі ту шапку. То була мода така. Ми з вами модно вдягаємося? Модно вдягаємося. Це був його час. І він володарював не лише в своєму часові, він володарює понад часом, бо 162 роки його нема, а ми з вами сидимо в розкішній студії і про нього говоримо. Не про будь-кого. Тому не сприймаймо це буквально, що сказав Драч, не перевдягаймо Шевченка, не вдягаймо його сьогодні в кросівки, в "Ґуччі". Чи як це називається ці з капюшонами сорочки? Я навіть не можу цього запам'ятати. Не треба. До речі, він не носив вишиванки, він зав'язував собі під своєю артистичною шиєю фантастичну атласову кокарду (Ви би також зараз мали файний вигляд в тому, якби Ви так зробили). Ви історик, тобто Ви розумієте, що текст — це передусім контекст. І Шевченка не можна виривати з контексту і пристосовувати до себе. Просто треба дуже добре знати творчість, наприклад, Івана Драча, й дуже добре треба знати творчість Шевченка. А позаяк ми живемо в період кліпової свідомости, коли люди не мають часу глибинно вростати, а оце як у телефоні гортати сторінки, то ми візуалізуємо собі кожух і шапку, як, скажімо, зі старістю, що абсолютно не відповідає дійсності. 47 років — це дуже молодий чоловік, але чоловік страшенно розтерзаний і знищений неволею. Тому що 10 років на Косаралі, на півострові Мангишлак — це вам не шубу в щось заправляти. Солдатський корпус, в якому перебував Тарас Шевченко, мав ротацію кожних три місяці. Отак, як мають наші воїни ротацію, щоби психологічно і фізично витримувати. А він фізично (ми говоримо про його вік, Ви на цьому наголосили), а він фізично настільки був сильний, як типовий український чоловік (тому що немає сильніших в світі чоловіків, ніж українські), він настільки був сильний, що витримав без ротації на півострові Мангишлак 7 років. Але там він заробив собі серцеву недостатність, там він заробив цингу, там у нього випали зуби, випало волосся, там він страшенно схуд, так що його складно було впізнати, коли він приїхав, маючи всього-навсього 43 роки. Що таке 43 роки для чоловіка і для жінки? Ну для жінки це розквіт троянди, для чоловіка це навіть не гладіолус, я не знаю, це, на мою думку, ну взагалі ще й майже пролісок. Це тільки все починається. Тобто треба собі оці часові рамки Тараса Шевченка екстраполювати в своє життя. І тоді знаєте, що ми зрозуміємо? Ми зрозуміємо: "Боже мій, скільки ж він зробив!". І скільки творів насправді Шевченка не дійшло до нас, і що сила Шевченка полягає, на мою думку, у трьох речах: це ідея, це мова і характер. От, власне, характер — це те третє, у чому відомі люди в українському просторі і історичному, і культурному, і науковому програють. А Шевченко виграв, тому що він мав характер, він був дуже впертий. І це можна навіть проаналізувати на основі ну дуже важливого моменту в житті кожної людини — одруження. Коли йому казали: "Лишися тої Лекери, бо то є дурнувате" і всяке таке інше, то він казав: "Навіть якби батько мертвий встав з домовини і сказав мені, щоб я її лишився, то я її не лишуся". Але він таки її лишився. Але з власних міркувань, а не тому, що йому хтось це казав. Оце той український характер, який дає нам сьогодні мотивацію і силу боротися зі звіром, який сильніший від нас кількісно і збройно значно.Ви сказали про те, що Шевченко був сильний фізично, і говорили про те, що в нього був сильний характер. Шевченка відправили в заслання за Ніколая I, а потім, коли Ніколай помер, прийшов до влади Алєксандр I. І коли приходить новий імператор там в Російській імперії, то багатьох політичних в'язнів він би мав відпустити на волю. І Шевченко теж на це очікував. І навіть у нього є така цитата, він відреагував так словами, коли його не відпустили: "Я близький був до відчаю. Так мене приголомшила ця безнадійна звістка". Близький до відчаю. У його житті таких ситуацій було дуже багато. Чому він не зламався? Чому він не здався в ті моменти депресії, відчаю якимось таким емоційним переживанням?Дякую. Ну, по-перше, Олександр не міг підписати йому амністію, скажемо так нашими словами, тому що він персонально образив його батька і його матір. Як образив? В своєму геніальному тексті "Сон" (1944 р.). Це одна із вершин творчости Тараса Шевченка. І тому мудрі люди, літературознавці (притомні, бо є різні), кажуть, що його викупили, але не купили. Його викупили з неволі московити, але не купили, на відміну від Гоголя, якого все-таки купили за 30 срібняків. Ми це дуже добре розуміємо. І коли ми хочемо аналізувати життєпис Тараса Шевченка, треба це робити обов'язково в парі з Гоголем, тому що це сучасники: 1809 р. і 1814 р. І це два абсолютно різні шляхи України. Один шлях — в Малоросію, тобто в прірву, в залежність від Московії, а інший шлях — до високої свободи, до духовного вістря цілого світу. Навіть не Європи, й не лише України, а цілого світу. Тому, чому Шевченко не впав у відчай? У нього багато було в житті таких моментів, які ми можемо відстежити і з його творів, і з його щоденника, і з його навіть прози, що він був близький до цього. Він сам про це каже. Він каже про це в своєму щоденнику, що врятувало його християнство. Він був Божим чоловіком. Розумієте, якщо Гоголь також був дуже вірянином таким максимальним, але він потрапляв у вплив фанатично. Шевченко ніколи не був фанатиком. Це був чоловік з дуже глибокою рівновагою емоціо і раціо. Отих два крила завжди його врівноважували і дають нам можливість сьогоднішнього польоту. Тому що ми летимо, тому що ми його мали. Згадайте Балаклію, коли заходять туди наші воїни, зривають москальську шмату із рекламного носія, і з цього рекламного носія в Балаклії на Харківщині проступають Шевченкові слова. Це грандіозно. Тепер уявіть собі на секунду, що там писали б слова Пушкіна, Лєрмонтова чи ще якогось там пісатєля московского. Це означало б, що це не наша територія. Ось територія має бути маркована нашими постатями. Тому Шевченка врятувало християнство, ідеологія християнства, яка не має нічого спільного з юдаїзмом. До речі, сьогодні День державности, і нам треба обов'язково з вами наголошувати про те, що першим маніфестантом державницьких ідей був митрополит Іларіон, перший Іларіон русич, який, власне, вмотивував наш спосіб вибору християнства як державницької ідеології тоді. Останній період творчости Шевченка абсолютно свідчить про те, що він був на дорозі з Богом. "Не нам на прю з Тобою стати! Не нам діла Твої судить!", — каже він. "Я так люблю мою Україну убогу, що проклену (далі страшно навіть казати) святого Бога, за неї душу погублю!". Розумієте? Але разом з тим це неймовірний приклад злагоди людини з Богом і усвідомлення конечности свого життя.До речі, ви можете заходити до нас в коментарі і залишати свої враження від якогось вірша, який найбільше вам сподобався або, можливо, найбільше справив на вас враження. Тому обов'язково пишіть нам в коментарях під цим відео. Шевченко і релігія — це дійсно тема, яка дуже важлива, дуже цікава. Московська церква каже, що він є богохульник. Радянська влада каже, що він атеїст. Але от, наприклад, Василь Липківський, український митрополит, перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви, він навпаки. Він Шевченкові слова, Шевченкові цитати використовував у своїх проповідях і казав, що вони є дуже духовні, Шевченкова поезія дуже духовна. А далі є таке дослідження від українського вченого й митрополита в Канаді Івана Огієнка. Він проаналізував твори Шевченка і сказав такий висновок, далі цитата: "Хто глибоко й по-синівський любить Бога, як рідного батька, той часом і поводиться з Ним, як зо своїм батьком. Бог для Шевченка — батько, і то батько рідний". Так яким насправді було відношення Шевченка або не відношення, а спілкування з Богом в його творчості і в його ідеях?Дякую Вам за це запитання і дякую за те, що Ви процитували Іларіона. Але Іларіона Івана Огієнка, який коли прийняв чернечий сан, то також став Іларіоном, і Огієнко найточніше висловився про це. І Огієнко створив унікальну працю, яка називається "Конкорданція спадщини Шевченка". Тобто це коли кожне слово його поетичної прозової спадщини виведене як окремий елемент. І з огляду на цю конкорданцію, яку він робив руками, без компа, потім це робив Канадійський інститут українських студій, здається, через комп'ютер, це 18 тисяч лексичних одиниць. І, власне, Іван Огієнко порахував, які слова Тарас Григорович вживає найчастіше. Так-от Бог там посідає перше місце. Тобто Шевченко — емоційна людина. Шевченко — це людина надпотужного емоційного інтелекту. Тому його взаємини з Богом мали, власне, такий нерівний характер, як сина з батьком. Не завжди син буде слухати батька, правда? Я також не завжди тата слухала, але він для мене є святий. То він каже "не нам на прю з Тобою стати", то "я проклену святого Бога". Тобто він, крім того, це людина, яка дуже добре знала Біблію. Це людина, яка зробила чи не перший переклад в історії української літератури псалмів Давидових з фантастичною початковою строфою, що "блаженний муж не вступає на лукаву раду". Потім це перекладали і Ліна Костенко, і Стус, і інші. Але він саме пустив псалми Давидові в український літературний простір. Він мав такі стосунки з Господом, як зрештою має їх в основному українська нація. Мені взагалі здається, що ми сильні передусім тому, що маємо Бога в серці. От він, власне, такий і був.Одним з друзів Шевченка був Євген Гребінка, і саме він допомагав видавати перше видання "Кобзаря". І вони дійсно дружили. Вони з Гребінкою були такими близькими поглядами до одного моменту. Потім у них трошки погляди почали розходитися, коли Гребінка написав у своїй поемі прославлення Хмельницькому і написав такі слова: "У ніг царя московського склав свої гетьманськії клейноди і щастіє пряме вказав Україні із родів у роди". Відношення до постаті Хмельницького у творчості Шевченка заслуговує на окрему програму, я думаю.Але якщо отак коротко розібратися, чи це були... Негативний такий сенс до Хмельницького, чи це було суто Шевченкове, чи це було вираження і таких поглядів тодішнього українського суспільства? Бо до Мазепи Шевченко приязно говорить. Хоча тоді Мазепа церквою (та й зараз московською) під анафемою знаходився.Ну Шевченко — революціонер за духом. І Ви дуже слушно сказали, що тодішній час, час повного поневолення України, створював підґрунтя для категоричного заперечення цього часу. І Богдан Хмельницький, який тоді в уявленні Московії був творцем Переяславської ради чи співтворцем, начебто створював спільну спілку московитів і українців. Звісно, що Шевченко, сприймаючи цю московську риторику, яка була повсюдна, реагував на це протестно. Очевидно, не знаючи цілої низки історичних обставин, що Богдан Хмельницький відразу ж відійшов від тих угод, які були абсолютно ситуативними і які мали військовий характер винятково, і наголосимо на тому, що саме Польща штовхала Україну в обійми Московії. Тому поляки мали би дуже уважно вивчити наші взаємини, перш ніж якісь претензії до нас виставляти у плані Волинської трагедії, так би мовити. Тому простимо Шевченкові таку оцінку Богдана Хмельницького: "якби-то ти, Богдане п'яний, тепер на Україну глянув" і "якби була знала, то в колисці б задушила, під серцем приспала". Очевидно, Тарас Шевченко не знав, що Богдан Хмельницький відразу намагався укласти Раднотську угоду із Карлом Х. І тоді спрацювала дивовижно обставина: коли Богдан Хмельницький назвав себе гетьманом не лише двох берегів Дніпра, що Шевченко дуже добре усвідомлював, коли приїхав досліджувати археологічні пам'ятки до Почаєва нашого, змальовувати Почаїв. А він гетьман і Червоної Руси, тобто Галичина. На що Карл Х сказав: "Тоді це війна з Польщею". І тоді Хмельницький сказав сакраментальну фразу, яка для Шевченка є матрицею усієї його творчости. Богдан Хмельницький сказав, що: "Межі моєї держави — це межі моєї мови. Отже, я гетьман лівого і правого берега Дніпра і Червоної Руси". Тому сприймаймо це як суб'єктивну оцінку Шевченка, яка підсвічує нашу історію і яка не понижує ролі ні Шевченка, ні Богдана Хмельницького. Шевченко мав право на таку суб'єктивну оцінку.У 1846 році виникла організація Кирило-Мефодіївське братство. І Шевченко став учасником цієї організації, учасником організації Кирило-Мефодіївське братство. Хоча коли його арештовували і відправляли в заслання, то російська московська поліція тоді не довела, що він був учасником, і відправили його за його листи. Але, власне, ця організація об'єднувала українську інтелігенцію. До неї входили дуже відомі на той час українські особистості. Але братчики казали так: "про створення союзу слов'янських народів" (а Шевченко хотів вільної України), "організація виступала за мирний, ненасильницький шлях" (а Шевченко в своїх таких поглядах він значно був радикальнішим). Чому ж тоді Шевченко тримався братства, а братство трималося Шевченка?Ну а кого він мав триматися? Він був самотнім маяком, який блимав у тому темному морі українського федералізму чи автономізму. Ми ж з Вами розуміємо, що усе XVIII століття — це, як казав Євген Маланюк, "ліквідаційне темпо усіх державницьких інституцій України". А Тарас Шевченко — це початок XIX століття. Тобто за плечима нація, яка на ментальному рівні відмовилася від власної самостійности. Це катастрофа. І ось на хвилі відмови від цієї самостійності, коли козаки козачками стали (і, власне, Тарас Шевченко також), коли козачки козачками стали, коли українська старшина одворянилася... А що означає стати дворянами? Це стати дворнягами, це стати псами при дворі Єкатєріни II і всіх тих інших тварюк. Тобто ментально було дуже складно на початку XIX століття усвідомлювати, що ми колись були великою державою. Так-от, я Вам дуже дякую за це запитання, тому що воно найбільшою мірою підсвічує постать Шевченка. Це запитання дає відповідь на те, що він був понад часом. Він не вписувався в жодну політичну доктрину того часу. Тоді, коли в цю доктрину преспокійно вписувався Костомаров, видатний історик, хоч... Ну, не будемо аналізувати його праці. В цю доктрину вписувався і його дуже близький друг, який над його тілом таку промову виголосив, що вона просто сьогодні до сліз проймає і показує, які це були тісні взаємини. Я маю на увазі Пантелеймона Куліша, який писав книжку про "воссоєдінєніє Малоросії с Росією" у трьох томах, від чого можна вмерти, читаючи сьогодні. Шевченко таких дурниць не писав. Чому? Тому що він мав характер. Це по-перше. І по-друге, знаєте, я, коли аналізую його спадщину, а мені завжди мало читати про нього і читати його, я розумію, що це велике містичне тіло України. Його неможливо раціонально збагнути. Тобто яке мав Тарас Григорович середовище тоді, окрім тих людей? Він виламувався з того середовища. Ми дуже шануємо спадщину і Костомарова, до речі, основного промоутера ідеї недільних шкіл і так далі. Ми дуже шануємо Пантелеймона Куліша, називаючи його слушно "гарячим". Але їхні портрети не висять у нашій хаті. В кожній другій українській хаті висить портрет Тараса Григоровича Шевченка. Чиї портрети ми тримаємо в хаті? Тих людей, яких ми дуже любимо. А що таке любити? Це ірраціональне і містичне. І ось у цьому полягає Шевченкова сила на ірраціональному рівні, містичному рівні, підсвідомому рівні. Тому він, скажемо так, сьогоднішнім терміном, це був попутник. Коли він читав свої вірші, то згадує Куліш: "Ми закривали вуха. Нам було страшно від того, що він читає". Коли Квітка читав його твори своїй дружині, то він казав: "У мене волосся стає дибки, в мене течуть сльози від цієї неймовірної сили".Як завжди, в нашій програмі ми трошки використовуємо сучасних технологій, і ми запитали в ChatGPT, він має згенерувати відповідь Тараса Шевченка на наступне запитання: кого б український письменник Тарас Шевченко читав би і чому в ХХІ столітті з українських літературних діячів?Тарас Григорович Шевченко як великий український поет і митець, з цікавістю б читав твори Сергія Жадана, оскільки вони відображають душу сучасної України, її проблеми та надії, а також відданість національним ідеалам і мові. Також він виявив би інтерес до Оксани Забужко за її глибокий і філософський підхід до літературних творів, що розкривають тему історії та національної самосвідомості України.Так ChatGPT відповів на наше запитання. Чи міг би Шевченко зацікавитися творами цих українських літературних діячів, письменників? Чи, можливо, він би читав когось іншого?Краще нам поговорити про те, кого він читав тоді. Ну оці наші фантазії — то таке якесь дуже смішне. Він захоплювався нею. Тою нею, якій він найбільше всього подарував. Марією Вілінською, тобто Марко Вовчок. Ми, коли з Вами сідали...Та нею всі захоплювалися. І Пантелеймон Куліш захоплювався.Та то щось було таке! Ну щось було в тій пані. Ну прекрасно, це ж без захоплень немає життя. Він і Біблію їй подарував. Ми про Біблію сьогодні багато з Вами говоримо, тому що це книга про все. Це книга, яка дає відповідь абсолютно на всі запитання, якщо ти вмієш читати, звичайно. І він мав властивість знаєте яку класну? От для чого в книжці є поля ми це називаємо, або береги, чи марґінеси? Він там писав! Він писав, підкреслював, він працював з книжкою, він з нею жив. То дурне казати дитині: "Не пиши по книжці". А нашо вона тоді? Ти працюй з цією книжкою. От він їй подарував ту свою найдорожчу святиню —Біблію, він їй подарував перше видання свого "Кобзаря" 1840 року (це взагалі неймовірно, в нього чи не єдине воно було) і ще якісь він там їй подарунки зробив. Вона їх не зберегла. Вона це все знехтувала.А він її донькою називав.А він її донечкою називав. Оце наша українська душа. Ви розумієте, Шевченко — це від "садок вишневий коло хати" до "вражою злою кров'ю волю окропіте". Це наш характер, тому ми його так любимо.Ми, друзі, сьогодні спілкувалися про людину, яка дійсно внесла величезну лепту не те, що в історію української літератури, а в історію в принципі всього українського народу. І не внесла, а вносить і по сьогодні. Спілкувалися про Тараса Григоровича Шевченка. Обов'язково підписуйтесь на наш ютуб канал, ставте вподобайки, обов'язково залишайте коментарі і чекайте нових відео!
