Валькірії революції
Роман Онишкевич
Голова організації Центр експертних досліджень "ТЕМА", журналіст
Коли московиту бракує чогось свого (а йому завше чогось бракує), він починає привласнювати чуже. Це ні для кого не є секретом. І трапляється це не лише з речами, чи творами, а й з людьми. От, скажімо, бракувало на болотах своїх мислителів, так у пригоді стали Маркс з Енгельсом. Не найдурніші, до речі, люди, які, певно, і не уявляли, що знайдуться довбо*оби, котрі їхні філософсько-економічні розважання на повному серйозі почнуть впроваджувати на державному рівні.
Але нині не про бородатих німців, а про тамтешніх валькірій революції. Своїх у московитів бракувало, за винятком цілковито їб*нутої на блядстві Алєксандру Колонтай. Тому взяли собі за кумирок двох курв із загниваючого Заходу.
Враховуючи кількість вулиць, площ, фабрик, закладів культури, названих московитами на теренах спочилого Союзу на честь Рози Люксембург і Клари Цеткін, тих двох прошмандовок цілковито можна вважати частиною культури болотяного народу. Аби був повний тріумвірат валькірій додам ще ІнессуАрманд.
Остання - на особливому рахунку. Її іменем вулиці не називали, бо її грав сам Лєнін. З одного боку, це мало би возвисити її над іншими валькіріями, яких Ілліч не грав. Але з іншого... За офіційною ідеологією, Лєнін міг грати виключно супружницю Надєжду Константіновну Крупскую. І то не факт, бо вона, наче, і не жінкою для нього була, а, як учили нас у школі, "другом і соратником".
Але хто б і що не говорив про валькірій революції – унікальні були жінки! І, крім любові до Маркса, мали ще одну спільну блаж – любили бл*дувати. Особливо з молоденькими.
Так, 1897 року 40-річна Клара Цеткін (уроджена Айсснер) запала на 22-річного студента Академії мистецтв Георга Фрідріха Цунделя і невдовзі вони одружилися. Коли через якийсь час хлоп виріс і помудрів, знайшов собі доньку мільйонера Боша і хотів з нею одружитися, прикра Клара ніяк не хотіла давати розлучення і сподобилася на нього вже коли їй ішов 71 рік, Георгу було 53, а Паулі Бош – добряче за 30.
Подруга Клари Роза Люксембург (уроджена Розалія Люксенбург, майже наша землячка – із Замостя) в альковних справах, очевидячки, була дещо лінивішою. Аби далеко не ходити, спокусила то, що було під боком, сиріч сина Клари Костянтина. Їй було 36, хлопцеві – 22. Певно, Роза вважала, що їй не пасує мати старшого полюбовника, ніж має подруга. Остання чомусь страшенно злилася на Розу і вважала її зв'язок із сином аморальним. З чого б це, питається?
Інесса Арманд (уроджена Елізабет Пешо д’Ербанвілль) теж вирішила не красти час на любощі у світової революції і задовільнялася тим, що лежало (пардон, стояло) поруч. У 28-річному віці, проживши 9 років у шлюбі і наживши у ньому чотирьох дітей, кидає чоловіка заради його молодшого брата, 18 –річного Володимира Арманда. Ну але їй, всяке було можна, бо вона самому Іллічу дав*ла.
Ех, були ж жінки в оноє время! Ех, революціонерки-суфражистки-феміністки! Це ж як треба було вміти всмоктувати марксизм, а потім щедровіддавати знання неопіреним поколінням, оргаїстично хапаючи спраглими устами соціал-демократичні ідеї!
І, знаєте, чомусь зовсім не дивно, що, здається, в єдиній країні в Європі їхні імена досі носять вулиці та площі. Вгадайте цю країну з одного разу. Перефразовуючи стару максиму, скажи, яким кумирам ти поклоняєшся, і я скажу, хто ти.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.