Напруженою залишається ситуація й на лівобережжі Херсонщини, де Сили Оборони продовжують утримувати плацдарм.

Тим часом Путін підписав указ про збільшення штатної чисельності військовослужбовців російської армії майже на 170 тисяч осіб.

Про актуальну ситуацію на фронті, можливі варіанти розвитку подій, а також забезпечення сторін зброєю та людським ресурсом в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів військовий експерт Петро Черник. 

Ми не можемо в тилу верифікувати інформацію, але розуміємо, що на Бахмутському і Авдіївському напрямках щось відбувається. За вашим аналізом, що саме і чого нам боятися? 

То все направду дуже просто і зрозуміло. Путін дійшов до розуміння, що вони в стратегічній пастці. Росіяни не реалізовують ту мету, яку вони перед собою поставили. А мета була вкрай зрозуміла – ліквідувати українську державність. Їм "кров з носа" потрібна стратегічне “переведення подиху" для того, щоб перезапустити свій воєнно-промисловий комплекс, а отже вороги ставлять перед собою вкрай зрозуміле завдання – вийти на адміністративні кордони Донеччини і Луганщини. Путін віддав наказ брати Авдіївку будь-якою ціною. Він, як і ми, розуміє, що Авдіївка – це ворота до усієї Донеччини. Так само як Бахмут. Бахмут вони взяли, але далі не просунулися. Стратегічні висоти усі наші. Як буде у підсумку – час покаже. Нагадаю, що Бахмут взяли за рахунок велетенських піхотних валів. Навіть сам ПВК "Вагнер" задекларував за дев'ять місяців боїв більше ніж 22 тисячі вбитих. І те, що зараз відбувається під Авдіївкою, також схоже на те, що "за ціною в кишені" стосовно людей – не полізуть. На жаль, від півтора до трьох мільйонів мобресурсу у них є, проте є фахівці, які вважають, що і всіх сім мільйонів. 

Якщо ще декілька тижнів тому в Авдіївці було півтори тисячі мешканців, були не перерізані логістичні ланцюжки, то зараз навіть одного магазину немає. Заледве 300 мешканців, які не мають бажання або не мають куди евакуюватися. Виглядає достатньо драматично. Тобто це питання декількох тижнів, але вони провели їх неймовірною ціною. Чому нам стратегічно важливо втримати це місто? 

Можна програти усі великі битви, але виграти війну

Важливо тримати його якомога довше, але не до рівня безглуздя. Це також має значення. І тут вкрай важливо акцентувати на тому, що битви у війнах можуть бути програні. Ми хочемо нескінченних перемог, але так не буває. Історія знає безліч випадків успішних битв і програних війн. Давайте нагадаємо 1658-й рік – битву Івана Виговського під Конотопом. Він блискуче розгромив московитів. Цар Олексій навіть Хресну ходу у Москві організував, бо ще пам'ятали Сагайдачного і думали, що Виговський відважиться на цей крок. Шкода, що не відважився. В підсумку – цю війну ми програли. Румунія у Першій світовій війні програла Австро-Угорщині усі великі битви, без винятку. Але у підсумку війну виграла. От що маємо розуміти. 

Тому вкрай важливо стратегічно правильно оцінити ситуацію, бо занадто великі жертви заради утримання цього міста також не є абсолютно прийнятними. Саме в такому контексті треба на це дивитися. Як далеко все зайде, де буде точка перелому і на чию користь – запасаємось терпінням  і спостерігаємо. 

Путін підписав закон про збільшення мобілізаційного ресурсу на 170 тисяч осіб. Наші захисники кажуть, що окрім зеків, біля Авдіївки знову з'явилася російська десантура. Це якісь старі підрозділи, які перекинули з інших ділянок фронту, чи це щось із "свіжого російського м'яса"? 

Резерв вони зберегли. Розуміємо те, що ми повністю перемололи той контингент, який вторгся в Україну. Він був класним і найбільш підготовленим. Проте найкращі резерви вони зберегли. Якщо на цю хвилину підтвердиться інформація, що це ще ті сталі резерви, то це означатиме тільки одне – вони направду налаштовані дуже серйозно і будуть робити все можливе, щоб Авдіївку взяти. Чим все закінчиться? Направду, не дам точного прогнозу. Надто високі ставки у цій битві. 

У нас в різних містах в тилу все частіше відбуваються акції протестів, де люди виходять із гаслами – "Тепер черга інших. Заберіть тих, хто вже півтора року на передку". 

Російсько-українська війна — екзистенційного характеру: або ми їх, або вони нас

Альтернативи мобілізації немає. Війна зжерає людські життя і буде зжерати. Ми маємо усвідомити, що це війна екзистенційного характеру – або ми їх, або вони нас. Я вже нагадував початок XX століття, що ми їм програли тодішню війну. То давайте ми зрозуміємо, а що ж московити зробили після? Вони організували Голодомор. Матері їли своїх дітей. І якщо хтось думає, що в разі нашої капітуляції ми зможемо з ними домовитися, – це глибочезна помилка. Після завершення війни починаються ще складніші процеси. 

Але є нюанс: ми хочемо дати швидкі відповіді на запитання, які ми не порушували 30 років. Ми 30 років повноцінно не займалися не те щоб своїм оборонним укладом, а нормальною, звичайною підготовкою солдатів та офіцерів. 

Прийшла зима. На деяких ділянках фронту навіть не сніг, а такий хрусткий ґрунт, що там ні наша, ні ворожа техніка не пройде. А це означає, що збільшується кількість артобстрілів, ракетних обстрілів і війни дронів. Останній місяць спостерігається нарощування саме російських розробок. В більшій кількості – це дрони. Якщо раніше можна було говорити про паритет на певних ділянках чи навіть нашу перевагу, то зараз навпаки, на дуже важливих ділянках фронту є перевага російських військових. Вони в режимі "тотальних санкцій" змогли це налагодити, а ми в режимі світового сприяння –  ні? Чому так? 

Та насправді просто – гроші. Не можна росіян недооцінювати. Санкції це, звичайно, добре, це така "повільна отрута". Але допоки в світі продається нафта і газ – в Росії все було добре. Росіяни уміють це все обходити і обходять. Умовно якщо чип, який їм потрібен, коштує 100 доларів, то за нього треба дати 1000 доларів, і вони дадуть. І поламати ці схеми можна тільки дуже довготривалою і наполегливою санкційною роботою. 

Направду, тут є запитання до наших союзників, у першу чергу до європейців. Не таємниця, що європейські фірми з величезним задоволенням, знаючи куди йде їхня кінцева продукція, продають її в Росію. Така жорстока і нещадна дійсність. А грошей на те, щоб посилювати воєнний тиск на Україну, вони не будуть шкодувати. Але тут також дуже важливо правильно витримати баланс. Власної технологічної зброї, за винятком кількох класів ракет, які поставили на конвеєр, у них практично немає. 

Наші військові перейшли через Дніпро. Це ще не плацдарм контрнаступу, але й знищити ці невеликі плацдарми вони не можуть. Форсування Дніпра важкою технікою уявити складно. Як можна створити повноцінний плацдарм на лівому березі без форсування річки? 

Це направду практично неможливо. Але питання, що вкладати в розуміння форсування? Бо якщо йти за лекалами Другої світової війни, як Радянський Союз форсувати те саме Дніпро, особливо під час Київської операції, то в нашій уяві – це велетенські плавзасоби, на яких навантаження великої кількості людей, бойової техніки, гармат і так далі. Вони рухаються. Німці це все засипають артилерією й авіацію. Немає значення, які втрати, і все йде уперед. 

Форсування Дніпра можливе за допомогою використання високошвидкісних катерів і плавучих бронетранспортерів

Але тепер є набагато філігранніші і доступніші моменти у частині високошвидкісних катерів і плавучих бронетранспортерів. При прикритті уночі невеликими групами це все можна зробити. Те, що відбувається на лівому березі Дніпра, можна охарактеризувати як великий розвідувально-диверсійний рейд. Але знову ж таки, далі заходити за дозволене не буду, тому що не можна видати противнику те, що відбувається в реальності. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Мобілізація і ротація: що потрібно знати про новий законопроєкт