При цьому минулого тижня президент США Джо Байден підписав законопроєкт про фінансування роботи уряду, який не включає додаткову допомогу Україні. А у ЄС знову тривають дискусії стосовно того, як виділити Україні 50 млрд євро підтримки в обхід уже традиційного блокування з боку Угорщини.

Зрештою, днями Володимир Зеленський заявив, що без фінансової підтримки від західних партнерів Україні буде важко нараховувати соцвиплати, адже майже всі кошти зараз йдуть на фінансування армії. 

То наскільки критичною є ситуація та як діятиме влада при продовженні блокади фінансової допомоги від партнерів? Про це в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів економіст та член Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин. 

Чи дійсно ситуація настільки критична і чи є у нас той "рятувальний круг", який би зараз допоміг Україні пройти цей непростий час? 

Безперечно, немає такої ситуації, щоб був вже повний край і не було коштів для того, щоб підтримувати ту ситуацію, яка є зараз. Тобто завжди є механізми, завдяки яким можна отримати додаткове фінансування, зокрема, облігації внутрішньої державної позики. Я думаю, що той період часу, про який ми з вами говоримо, Україна протягне, і це позитив. Негатив полягає в тому, що зараз ми дуже сильно залежимо від макрофінансової допомоги наших партнерів. І тут не треба нічого вигадувати, це справді так. 

Якщо взяти бюджет на 2024-тий рік і подивитись на дохідну частину, то вона складає 1,7 трильйона, а видатки — 3,2 трильйони. Тобто півтора трильйони гривень ми маємо десь запозичити, і саме вони перекривають усі соціальні видатки. Тобто, якщо починається якісь скорочення фінансування в цьому напрямку, то у нас починають виникати проблеми, зокрема, де брати гроші на пенсії, на соціальні виплати і на підтримку малозабезпечених. Тому, коли ми говоримо про нашу залежність від зовнішнього фінансування, треба акцентувати саме на цій різниці в дохідній і видатковій частині державного бюджету. 

Президент Володимир Зеленський декілька днів тому говорив про те, що якщо ми вчасно не отримаємо допомоги від наших партнерів, то доведеться обирати, фінансувати армію чи фінансувати соціальні видатки. Чи не перебільшує тут президент? 

Ні, не перебільшує. Я б навіть сказав, що він дуже обережно це питання порушує. Ми весь час чуємо від експертів, військових чи просто людей на вулиці, що треба переводити економіку на воєнні рейки, правда? Ніхто ж в реальності не розуміє, що це таке. Фраза красива, погоджуюсь, вона звучить часто. Перше, що передбачає переведення економіки на воєнні рейки, це замороження соціальних стандартів. Тобто ані про підвищення пенсій, ані про зростання мінімальної заробітної плати, ані про зростання прожиткового мінімуму не може йти мова. 

Перший крок переходу на воєнні рейки – централізація державних фінансів, другий – замороження соціальних виплат

Друге: так багато говорили про централізацію коштів в державному бюджеті і про так званий "воєнний" ПДФО, тобто податок на доходи фізичних осіб. Ми чули багато заяв від місцевих політиків про те, що це – хрест на децентралізації. Але, якщо воюємо і переводимо економіку на воєнні рейки, то наступний крок – повна централізація державних фінансів. Тобто місцеві бюджети мають віддавати усе в центральний бюджет, а він вже має належним чином розпоряджатися грошима у тих напрямках, де це потрібно. А місцеві громади мають існувати за рахунок реверсних дотацій і вирівнювання. Приємно це чути? Ні, неприємно. І це я тільки два таких моменти назвав, про який дійсно варто говорити при переведенні економіки на воєнні рейки.

Тому, справді, коли почнеться різке скорочення фінансування із сторони наших партнерів, то перше, що постраждає, це соціальні виплати. Ті кошти, власне, і мають йти на підтримку соціальних стандартів. Все те, що ми з вами заробляємо, ці 1,7 трильйона, все йде на війну, на виплати військовим, на замовлення зброї, на державне оборонне замовлення і так далі. Якщо не буде коштів для фінансування соціальних виплат, то спочатку їх заморозять, а потім частину воєнних видатків перекинуть на пенсії. Це надзвичайно непопулярне рішення, тому є величезна надія, що питання із зовнішнім фінансуванням наші урядовці вирішать. 

Глава Нацбанку Андрій Пишний казав про те, що нам до кінця року потрібно 45 мільярдів, а в нас 10 не вистачає. Це те, що ми не отримали. І він також каже про те, що це – суттєва проблема, яку треба вирішувати. Знову ж таки, глава Національного банку перебільшує чи говорить правду, яку нам складно сприймати? 

Нічого вони не перебільшують. До активної фази бойових дій український бюджет встановив 1,3 трильйона гривень. І з цієї суми повністю усе фінансувалося. Потім трохи впав курс долара, а 1,7 трильйона — це та сума, яку зараз з податків збирає Україна попри те, що в нас величезні втрати на Сході, де промисловий комплекс наполовину знищений. 1,7 маємо, але витрачаємо 3,2 трильйони гривень. Ніколи в житті такого не було, щоб з початку активної фази бойових дій ми отримали від наших партнерів більше, ніж 300 мільярдів доларів. Це майже за два роки.

Ми в активній фазі війни, і попри те порушуємо питання про ріст соціальних стандартів. Говоримо не про замороження, не про скорочення, а про ріст. Говоримо про необхідність підняття в два рази мінімальної заробітної плати наступного року. Ми говоримо про те, що зростають реальні доходи населення. Так, людям важко, але ми воюємо. Тому все це дуже відносно. Якщо ми чітко розуміємо, що не буде вистачати грошей, то треба на рівні суспільного діалогу вирішувати, від чого конкретно ми можемо відмовитись. 

І ще один момент. 2022-й рік є показником, як держава виходила з ситуації, коли не було зовнішнього фінансування. У 2022-му році Україна надрукувала 400 мільярдів гривень. Це виглядало так: Міністерство фінансів друкували воєнні облігації, які викуповував Національний банк України. Таким чином, була проведена додаткова емісія в 400 мільярдів. Ми її побачили в інфляції, яка складала 27%, в падіння курсу гривні до сорока гривень за долар з 26-ти. Тобто як механізм, як один з варіантів, яким чином негайно знайти гроші, є емісія. Але ми усвідомлюємо, що це один з найгірших варіантів, які можна собі уявити. 

Тож є загроза, що в разі стрімкого падіння рівня життя, є велика частина населення, яка не підлягає виїзду за кордон, саме тому можемо зіштовхнутись з новою хвилею біженців. У будь-якому разі, Україні теж потрібні руки. Під час переходу на воєнні рейки ще більше людей підуть на фронт. Робочих рук не вистачатиме, а через рівень життя люди просто поїдуть. Чи є така загроза? 

Максимальний мобілізаційний потенціал України для нормального функціонування держави – 1,4 мільйона людей

Ви праві, проте треба розуміти ще дещо. Від наших військових ми чуємо, що воювати будуть усі. Для такого розлогого розуміння скажу, що є такі економічні речі, які говорять, що максимальний мобілізаційний потенціал будь-якої держави це орієнтовно 10% від працездатного населення. Тобто, якщо у нас майже 14 мільйонів людей, яким від 18-ти до 60-ти років, то 10% від цієї цифри – 1,4 мільйона людей. Якщо влада вирішить набирати більше, аніж ця цифра, то вона скоротить можливості консолідації податків у державний бюджет. Якщо буде менше людей, які працюють і сплачують податки, то 1,7 трильйона видатків не буде. Тобто і з погляду на те, про що я кажу, треба розуміти, що ці гроші – це єдине джерело фінансування воєнних видатків, зокрема й фінансування грошового утримання наших героїв й фінансування закупівлі зброї. 

Так, ми багато чуємо про те, хто і скільки нам дав, але мало говорять про наші великі заводи, які сплачують величезні суми податків. А ще часто люди кажуть, що нам треба будувати заводи із виробництва зброї тут, в Україні. Але люди ці не розуміють, що Україна не має закінченої технологічної ланки стосовно виробництва будь-якого виду зброї. Тобто у будь-якому випадку ми будемо працювати стосовно постачання комплектуючих, постачанні матеріалів для імпорту. Так, це також гроші, які треба брати з державного бюджету. 

Економіка – дуже специфічна. Треба розуміти, що всі ці процеси дуже сильно взаємопов'язані. Я це говорю для того, аби люди розуміли, що 2024-тий рік обіцяє бути дуже важким. Просто тому, що у 2023-му році ми мали надзвичайно великий обсяг фінансування від наших партнерів. Євросоюз цього року дав Україні 18 мільйонів євро, а на наступний, у кращому випадку, дасть 9,6 мільйонів. І то, він прив'язує ці виплати до результатів конкретних реформ, які також не швидко виконують. Тому так, проблеми у 2024-му році будуть, якщо говорити про політичний план. В листопаді, нагадаю, будуть вибори в Сполучених Штатах Америки. А відповідь республіканців не завжди відповідає інтересам України. 

Наскільки корупційні скандали могли вплинути на фінансування України нашими партнерами? 

Пані Пріцкер кожну свою промову в Україні розпочинала фразою: "Що ви будете робити, якщо завтра американська допомога закінчиться?" І це не жарти, це абсолютно серйозна річ. А якщо говорити про корупцію, то давайте спочатку подивимось на перелік тих завдань, які нам прописала Американська адміністрація і європейці. В усіх переліках завдань першим питанням стоїть корупція. Ми розуміємо ситуацію всередині країни і постійно бачимо роботу наших правоохоронних органів з цього приводу. Але я думаю, що в умовах війни покарання для корупціонерів мають бути набагато жорсткішими. Не просто так пані Пріцкер ставить це питання. 

Треба розуміти, що американці станом на зараз є найбільшими донорами і саме вони визначають правила гри в цьому напрямку. А як тільки американці почнуть зменшувати допомогу, аналогічну ситуацію будуть робити в Європі. Особливо якщо враховувати, що в Європі багато голосів, які далеко не завжди приязні стосовно України. Як приклад – результати електоральних виборів в Словаччині. Росте авторитет проросійських партій в Чехії. Ми абсолютно впевнені в поляках, але і кордони нам зараз блокують вони. Хочу нагадати, що заблокувати усі кордони нам пообіцяли зробити словаки, тому що на них різко збільшилось навантаження проходження вантажівок. Тобто, з одного боку, партнери і друзі, а з другого – "любімося брати, але рахуємося як жиди". У 2022-му році був у поляків реальний страх того, що російські танки будуть у Любліні і Варшаві. У 2023-му у них минув цей переляк з приводу російської агресії, і перейшли в меркантильні і жадібні речі. 

Витрати на війну у Росії у три рази більші, ніж в Україні, тому без допомоги партнерів ми не вистоїмо

Війна — це гроші, гроші і ще раз гроші. Цар Наполеон в свій час сказав цю фразу. Наступного року Російська Федерація планує витратити на війну 120 мільярдів доларів. Це офіційна цифра їхнього бюджету, а неофіціна – значно більша. Україна планує витратити на війну 40 мільярдів доларів. Це в три рази менше. Ми маємо розуміти, що без макрофінансової і технічної допомоги наших партнерів ми не вистоїмо. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Польські перевізники знайшли собі ворога, аби отримати дивіденди, – Чех