У другого Президента України Леоніда Кучми було два варіанти, як збагатити державну скарбницю в період буремних 90-х, сповнених різноманітних криз. Перший – це поступово ставити на ноги нашу економіку, підтримуючи дрібний та середній бізнес, а другий – це приватизація великих підприємств, які одразу ж мали сплачувати податки. Кучма хотів негайних результатів, адже вибори були не за горами, тому обрав варіант із приватизацією. Людям на руки роздали ваучери, які засвідчували про володіння певною часткою того чи іншого заводу, але не пояснили, що це і як цим користуватись. Не забуваймо, що “залізна завіса” піднялась лише кілька років перед тим, тому про високий рівень освіченості громадян, зокрема фінансової, йтись не могло. Тому не дивно, що ці ваучери були скуплені в одні руки багатими людьми за безцінь – подекуди навіть за алкогольні напої. 

У результаті в Україні олігархами стали ті, хто мав змогу купити контрольний пакет акцій власності величезних підприємств. А згодом це переросло в повну монополію на ринку, коли одна людина могла володіти всіма підприємствами у “ланцюжку” – від видобування нафти до продажу бензину на АЗС. І так сталось із майже всіма галузями економіки, які в результаті надавали свої послуги державі. Ціни на ці послуги, відповідно, формувались не через здорову конкуренцію, а “висмоктувались із пальця” – яку ціну придумав монополіст, таку і встановив. 

Наступним кроком для наших олігархів стала політика. Почали вони з утворення своїх телеканалів і “купівлі” вигідних їм рішень нардепів та уряду. Потім “хлопці-олігархи” порахували, шо так їм не вигідно і самі стали отримувати мандати та посади в партіях. А останнім кроком стали “приватні” політичні сили, яких фінансувала конкретна людина, для лобіювання вигідних для нього питань і рішень. 

Проте на початку 2022-го року всю цю олігархічну “ідилію” зламало повномасштабне вторгнення Росії. За всіма законами війни та воєнного стану, держава суттєво збільшила свій вплив на все: медіа, економіку, політику та бізнес. Здавалось би, от він – позитив від жахливої ситуації, проте і тут не все так просто. Справа у тому, що державою керують такі ж конкретні люди, які наділяються владою. Тому в пресі вигулькнула тема “нових” олігархів в Україні. 

То як змінився вплив олігархату на українську політику, чи зароджуються у нас “нові” олігархи та як ми можемо нарешті скинути це “ярмо”? Про це в ексклюзивному інтерв’ю для “FM Галичина” розповів економічний оглядач та співавтор книги про “ПриватБанк” “Приватна історія” Андрій Яніцький. 

Як повномасштабна війна вплинула на олігархів? Їхній вплив на політику зріс, зменшився чи не змінився?

Більшість свій політичний вплив втратили після виборів у 2019-му році

Я би сказав, що ці люди перестали бути олігархами, тому що за визначенням олігарх – це людина, яка здобуває своє багатство завдяки політичним впливам. Більшість з них свій політичний вплив втратили після виборів у 2019-му році. Коломойський ще якийсь час очікував, що він щось отримає від обрання Зеленського президентом, тому що він його всіляко підтримував на виборах. Інші олігархи намагалися знайти підхід до Зеленського і ми бачимо, що більшість з них або втратили свої статки і вплив, або мають їх в дуже обмеженому вигляді. 

Закон про олігархів передбачає, що ми називаємо олігархом людину, яка має медіаресурс, має вплив на політику і має монопольний статус в якійсь галузі економіки. Так ось, наприклад, Ахметов – він продав свій медіахолдинг і таким чином перестав бути власником медіаресурсів. І формально, за законом, він вже не є олігархом. А що стосується Пінчука, то він медіахолдингу теж не має. Але ми знаємо, що переважна більшість медіа увійшли в єдиний телемарафон, і політику цього товару диктує влада. 

Якщо говорити не про медіа, а про економічний вплив, то і тут під час війни держава максимально наростила свій вплив на економіку. Ми знаємо, що понад половину всієї економіки перерозподіляється через бюджет. Так, чиновники фактично стали основними “олігархами”. Бо вони впливають на ці гроші, на їхній розподіл і навіть на корупційні схеми. 

Коломойський зараз сидить в СІЗО, йому знову продовжили термін перебування під вартою. Як ви думаєте, чи ця вся історія буде мати якесь логічне продовження у вигляді ухвалення рішення, вироку і, можливо, терміну ув'язнення? І взагалі, що буде з цим так так званим “старим” олігархатом в Україні?

Те, що Коломойський перебуває в СІЗО, ще не значить, що він отримає вирок. Ми знаємо, що частину звинувачень з нього було знято через “правки Лозового”, які фактично обмежують терміни проведення слідчих дій. Але частину звинувачень він може ще “відбити” в судах. Принаймні, я знаю, що сотні судових справ зараз тягнуться в різних юрисдикціях не тільки в Україні, а й за кордоном. Вони стосуються Коломойського, бізнес-групи “Приват” і підозр щодо того, що він і його бізнес-партнери виводили гроші з “ПриватБанку” за різними “схемами”. 

А щодо решти, то тут питання не “що буде з ними”, а “чи є для них шанси повернутися на своє попереднє місце, мати такі самі впливи, такі самі прибутки з цілих галузей, які вони контролювали?”. Такі шанси є, але виключно в післявоєнний період. І за умови, що вони будуть брати активну участь у відновленні держави. Тоді знову пройдуть вибори, і вони зможуть провести своїх людей в парламент, а можливо, і на посаду президента. А поки що за цієї політичної системи, яка існує, їхні впливи обмежені. 

 “Старі” олігархи вже пішли “на пенсію”

Мій прогноз такий: “старі” олігархи вже пішли “на пенсію”. Хтось вже легалізував свої статки, як той же Ахметов, наприклад. Вони створили бізнес, платять податки, намагаються бути серйозними бізнесменами. А ось “нові” олігархи, які тільки зароджуються, будуть впливати на майбутнє України.

Ну от, власне, ми підійшли до теми “нових” олігархів. Видання Business Insider видало статтю, в якій йдеться про те, що керівник Офісу президента Андрій Єрмак нібито створює “нову” олігархію. Чи можливо це зараз зробити? І чи є вже ознаки, шо він чи хтось інший це робить?

Всі чиновники при кожній владі і при всіх президентах намагалися збагачуватися

Та це абсолютно природна історія. Всі чиновники при кожній владі і при всіх президентах намагалися збагачуватися. І тут, повторюся, є багато журналістських розслідувань, що друзі, знайомі та співробітники Офісу президента мають якісь “преференції” у бізнесі. Тому тут можна очікувати, що люди, які мають важелі впливу на українську політику та економіку, можуть і для себе забезпечити “небідну старість”. 

Подивимося, що буде далі, тому що політичний процес навіть під час війни не припиняється в Україні. В нас є опозиція, ми, на щастя, залишаємося демократичною країною, в нас є вільна преса, є журналісти-розслідувачі, тому є всі надії, що, все ж таки, цей порядок не “зацементується”. Завдяки політичній та економічній конкуренції ми, сподіваюсь, не дамо сформуватися там цьому новому прошарку олігархів. 

Тоді є питання – а що ж робити? Наприклад, в Америці є закон про лобізм. Там також є корпорації, дуже багаті люди, але такого одноосібного впливу на політику та економіку країни вони не мають. В них реально працює демонополізація і здоровий лобізм. Що робити в Україні і чи є в нас шанси, що ми приборкаємо цих “надто багатих і впливових” людей? 

Європейський Союз від нас вимагає ухвалення такого самого закону про лобізм. Ми його не встигли ухвалити, хоча до кінця року ще є час, можливо, ще ухвалять. Але правила таких політичних впливів мають бути прозорими, щоб ми розуміли, яка компанія, за що платить, які інтереси намагається просунути тощо. Це нормально і цивілізовано. Це перше теза. 

Друга теза: нам потрібна реформа Антимонопольного комітету. Звісно, він зараз не виконує свої функції. Ми знаємо про монополії в багатьох сферах, вони погано контролюються, порушники не притягаються до відповідальності. 

Ну і судова реформа. Судова система в нас нормально не працює досі. Серед наших суддів багато людей, які не є доброчесним. Ми бачимо розслідування щодо їхніх статків, на яких автівках вони їздять, яке майно вони мають. І дуже часто не можна пояснити наявність такого майна легальними доходами цих суддів. 

І наостанок, я би сказав, що ось такі спеціальні закони про олігархів не є вирішальними. Тобто це такий красивий політичний закон, що “давайте ми приберемо вплив олігархів”, але самим документом таке не робиться. Те, що Ахметов продав свою медіаімперію, нічого не означає. Він зі своїми статками може дозволити собі просувати власні інтереси в медіа, які йому і не належать, причому доволі ефективно. Ба більше, вплив традиційних медіа скорочується. Зараз соцмережа вирішує дуже багато комунікаційних питань. Ахметову необов'язково мати свій телеканал або свою газету для того, щоб доносити свою позицію. Він це може робити через той самий фейсбук, ютуб чи телеграм. Для цього не треба мати ліцензію Національної ради з телебачення та радіомовлення.

Що нам треба, аби ухвалити всі ці речі в нормальному вигляді, аби вони не були популістськими? Бракує політичної волі чи чогось більшого?

Бракує політичної волі та бажання влади діяти в прозорий спосіб. Але громадянське суспільство, я сподіваюся, дотисне це питання. Ну і разом з нашими іноземними партнерами, спонсорами країни, кредиторами, які також від нас цього вимагають. Думаю, ми тяжко, але все ж таки пройдемо цей шлях. Буде в нас і закон про лобізм, і реформована судова система, і Антимонопольний комітет. 

Тобто за допомогою, а подекуди і під наглядом Європи, США і інших наших партнерів?

Вільна преса – запорука того, що реформи будуть доведені до кінця

В нас так всі реформи просуваються. Але ми доволі успішно реформували фінансовий сектор. Ми бачили, як Національний банк України та вся банківська система стали краще працювати. Бачимо, що Міністерство фінансів добре працює. Ось ці елементи влади вже реформовані. Ще я б додав реформу закупівель то PROZORRO – це вже бренд, який знають у всьому світі. Завдяки ньому ми можемо контролювати державні закупівлі та витрати. Але лишається ще питання, наприклад, з Національною поліцією. Вона від реформована “наполовину”. Ми бачимо гарний “фасад” поліцейських в красивій формі й на гарних автівках, а ось в кабінетах лишаються ті самі поліцейські, які були і до реформи. Ми так само бачимо намагання забрати в різних силових органів функцію контролю над бізнесом і передати їх в Бюро економічної безпеки. На жаль, і БЕБ працює незадовільно. 

Тобто в нас є багато запущених реформ, які не доведені до кінця, але є гарні приклади. А ще у нас є вільна преса – запорука того, що реформи будуть доведені до кінця.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Як бути Україні, якщо партнери більше не допомагатимуть