З одного боку ініціатива є зрозумілою - послабивши критерії відбору, ми зможемо мобілізувати більше людей до війська. На період контрнаступу - це необхідні заходи. Але тут, як завжди, є свої “але”. Захворювання крові одного солдата може бути небезпечним для його побратимів. А про психічні відхилення людини, в якої є вогнепальна зброя, годі й говорити. 

Про небезпеку таких солдатів, їхній вплив на наше військо в цілому і те, як вирішувати проблему мобілізації до лав армії, журналісту “ФМ Галичина” розповіла громадська діячка, волонтерка та парамедикиня Оксана Корчинська. 

Військові постійно мають справу із пораненнями, а отже й з кров’ю. Якщо ця кров буде мати певні зараження, яку небезпеку вона становить для парамедика і побратимів?

У нас є методички і правила роботи із пораненими, але реалії дуже відрізняються від теорії

Без сумніву, вона становить пряму загрозу як для медиків, так і для інших військових. Так, ми всі працюємо в рукавичках, але, на жаль, вони мають властивість рватися. А ще далеко не завжди навіть парамедик має захисні окуляри, маску і таке інше. Будь-який доступ такої крові до слизових оболонок іншої людини є ризиком. На жаль, таких випадків на фронті вдосталь.

А ще є проблема із тим, що інфіковані часто не попереджають про це. З мого досвіду, серед 15-ти тисяч поранених був один, який попередив медиків, що у нього гепатит C. Але найцікавіше, що згідно із законами України та Євросоюзу про конфіденційність такої інформації, бійці дійсно мають право про це не повідомляти. Тому так, інші військові мають постійний ризик заразитись від такої крові побратима. Звісно, ми наказуємо парамедикам вдягати по кілька пар рукавичок, але це теж далеко не гарантія. 

Найчастіше від такого страждають побратими інфікованого. У США, наприклад, до 90% поранених надають собі домедичну допомогу самостійно, у нас навпаки. Тобто, якщо воїн отримує поранення, то його відразу починають рятувати його побратими. Як ви розумієте, у них рукавичок часто просто немає. Я вже мовчу про окуляри і таке інше. А ще у них немає часу навіть одягнути ці рукавички. Тому вони просто починають притискати рани, накладати турнікети тощо. Ясна річ, у нас є методички і правила роботи із пораненими, але реалії дуже відрізняються від теорії. 

Де найбільше проблем такого штибу?

Саме серед територіальної оборони. Коли ми оглядали їхні аптечки, ми хапались за голову. Ті ж рукавички - їх або зовсім немає, або, як ми раз бачили, термін їхньої придатності вийшов ще 5 років тому. Якби не волонтери, ситуація була б вкрай сумною. 

Якщо вже мобілізований солдат дізнається, що він інфікувався гепатитом чи, наприклад, ВІЛ-інфекцією, він може розраховувати на мобілізацію для лікування?

Звісно, ні. Я навіть скажу більше - їх часто мобілізують вже хворими. Інколи їх відправляють на лікування, якщо захворювання перебуває у гострій фазі. Але якщо це хронічна хвороба, то інфіковані солдати починають нести службу. Тому оця реформа, яку нібито щойно впровадили, де факто працює вже давно. Тобто, ми і раніше набирали до війська людей із різного роду захворюваннями крові. Я переконана, що медичні комісії не надто скрупульозно вивчають цей момент. А згодом є маса ризиків для інших солдатів: переливання крові, поранення і так далі. 

Стабільна психіка також дуже важлива під час стресових ситуацій, але і тут список “допустимих” захворювань розширили. Наскільки такі бійці є небезпечними для побратимів?

Такі люди є дуже небезпечними для свого оточення, але цю тему я б “копнула” глибше. Справа у тому, що один із підписантів цієї реформи є скандальний полковник Олег Друзь. Його зловили на хабарі у 2017-му році, відсторонили від служби, але нещодавно поновили. І він знову погорів на хабарі вже у лютому 2023-го. Але свій підпис під цим документом він ставив у липні, тобто через 4 місяці після скандалу. Зараз він працює у ВЛК, до речі. 

А щодо психічно нездорових людей на фронті - то це також наша величезна проблема. І мова тут не лише про шизофренію абощо. Банально - синдром відміни або, як кажуть в народі, “ломка”. Вона стосується не лише наркозалежних, а й алкоголіків. Такі люди дуже небезпечні для своїх же, адже на них неможливо покластись. Крім того, ти ніколи не можеш передбачити дій такої людини. А бої - це стрес, і там необхідно бути сконцентрованим. 

То таке розширення списку “допустимих хвороб” посилить наше військо чи навпаки ослабить його?

Кожен командир мріє про солдата, який виконує бойову задачу, а їм присилають людей із “талмудами” історії хвороб

Звичайно, послабить. Звісно, як я вже казала, ми і так з таким мали справу, але тепер, гадаю, всі ці явища будуть більш масштабними. Мені вже шкода наших медиків, які матимуть справу з інфікованими воїнами та численними випадками “дружнього вогню”. Це нонсенс. Так не може бути. Кожен командир мріє про солдата, який виконує бойову задачу, а їм присилають людей із цілими “талмудами” історії хвороб. Я це вже спостерігаю приблизно 8 місяців. Не хочу нікого образити, але інколи здається, що цих призовників ТЦК “назбирали” на якихось смітниках. Це і алкоголіки, і наркозалежні тощо. Ба більше, їх неможливо списати - ні наркозалежних, ні людей із хворобами крові. Натомість ми бачимо, скільки молодих здорових людей зараз спокійно гуляють містами та сидять у кафе. А ще зараз з’явилась дуже велика кількість студентів віком 30-40 років. Тому нам треба терміново ухвалювати нові законопроекти.

Яким, на вашу думку, може бути рішення всіх цих проблем?

Єдиний варіант - це реальна боротьба із хабарниками у ВЛК та ТЦК. Там же є свої “схеми”. Наприклад, військовий може взяти хабар і дати дозвіл на відстрочку абощо. Лікарі можуть “липово” написати, що людина непридатна. І, що найцікавіше, всюди навіть є свої розцінки. Наприклад, мені знайомі з Дніпра казали, що для того, щоб “відкосити” від війська, необхідно заплатити 8-10 тисяч доларів. Всі це знають! То чому не припинити цього посміховиська? Я розумію, що нам зараз необхідно мобілізувати більше людей, але отакі “розширення рамок” не є виходом. Тобто для того, щоб у війську з’явилось більше людей, треба просто зайнятися хабарниками на місцях у “військкоматах”, а не призивати заздалегідь хворих людей. 

Висновок

У підсумку цієї доволі сумної історії напрошується одна історична паралель - ексміністр оборони США Макнамара і його “дебіли”. Саме він відігравав ключову роль у В’єтнамській війні. Про любов Макнамари до цифр ходили легенди, тому й стратегію перемоги він будував виключно на статистичних розрахунках - що більше буде американських солдатів у В'єтнамі, і що більше вони знищать в'єтнамців, то швидше в'єтнамська армія досягне точки виснаження і війна закінчиться. 

У середині 1960-х американська армія відчула гострий дефіцит вояків. Тому шеф Пентагону 1966-го запропонував щорічно набирати в армію новобранців, чий розумовий розвиток і фізичний стан були нижчими за затверджений стандарт придатності до військової служби. 

Новобранцями стали переважно афроамериканці та латиноамериканці. "Під рушницю" ставили навіть тих, хто набирав 10 балів зі 100 у кваліфікаційному тесті Збройних сил (AFQT). Багато хто з них не говорив і не вмів читати англійською, мав фізичні вади, проблеми з вагою, а дехто навіть не умів банально зав’язати шнурівки. Їх поспішали якнайшвидше відправити до В'єтнаму, щоб “заткнути дірки” на фронті. Використовували їх здебільшого в піхоті, і смертність серед них була значно вищою, ніж серед інших військових. Зрозуміло, що вони стали не підсиленням для американської армії, а тягарем для побратимів, які були вимушені “доглядати” тих, хто мав би пліч-о-пліч стояти проти ворога. 

Загалом за "Проєктом 100 000" було призвано 354 000 осіб. У 1971-му, ще до закінчення війни у В'єтнамі, проєкт визнали невдалим і закрили. А мобілізовані отримали назву "дебіли Макнамари", або "корпус дебілів Макнамари". Така кадрова політика та сукупність інших об’єктивних причин призвели до поразки Сполучених Штатів Америки у В’єтнамській війні.

Звісно, це доволі грубе порівняння, але таке “розширення списку допустимих захворювань”, зокрема і психічних, виглядає як “перший тривожний дзвіночок”. А ще абсурднішою ця ініціатив виглядає на фоні корупції в органах, які безпосередньо відповідають за мобілізацію. Якби ніхто не робив “непридатними” українців за хабарі, не було б підстав визнавати нові хвороби “допустимими”. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.

Читайте також: Україна: у нас завжди “благими намірами вистелений шлях до пекла”