Протягом останнього часу російські окупанти зосередили свої військові потужності навколо української Авдіївки. Там щодня гине приблизно тисяча московських солдатів, а ще нищиться маса техніки та іншого забезпечення на десятки мільйонів доларів. Проте ці обставини все ніяк не змусять ворога знизити рівень тиску в цьому регіоні. 

Крім того, багато українських воїнів навіть після отримання поранень, далеко не завжди можуть довести, що вони воювали за Україну, та отримати посвідчення учасника бойових дій. Цю проблему переважно створює бюрократія, тому нам необхідно шукати способи її вирішення. 

Також окрім боїв на реальному фронті триває протистояння між Росією та Україною і на інформаційному полі. Фейки, маніпуляції та очевидна брехня – все це звична зброя Москви. Особливе місце у цих переліках посідають військові (та не лише) експерти, до яких часто записують відвертих брехунів та пройдисвітів. 

Про все це та багато іншого в ексклюзивному інтерв’ю для “FM Галичина” розповів генерал-майор запасу і перший заступник командувача Сил спеціальних операцій 2016-2019 рр. Сергій Кривонос.

Почнімо з Авдіївки яка ваша експертна оцінка невтомних спроб ворога оточити місцину? І чому така увага московитів до Авдіївки? 

Для росіян час від часу необхідні такі “інформаційні перемоги”, аби подати це своїм глядачам

Тактика у ворога така сама, як і на Бахмутському напрямку, але з більшим застосуванням техніки. Питання тут полягає в тому, що для росіян час від часу необхідні такі “інформаційні перемоги”, аби подати це своїм глядачам. І от вони хочуть після Бахмуту взяти Авдіївку. А ще Авдіївка – це для них можливість в подальшому продовжити наступ з метою розсічення нашого угруповання Донецька на дві частини. Але підкреслю, наразі це лише можливість. 

Чи ви побачили зміни в тактиці Збройних Сил України на цьому напрямку за півтора року війни? 

Я скажу так: зміни у тактиці, звісно, є, але досконалості немає меж. Тобто працювати ще є над чим. І в першу чергу це стосується своєчасного правильного вогневого ураження ворога на дальніх підступах – це завдання номер один. Адже коли ворог висувається в батальйонних і ротних колонах, його значно легше вражати, ніж тоді, коли він вже перебуває на передньому краю зіткнення і розсипаний в бойові порядки у складі чи взводів. Тому що для нас найголовніше – це засоби виявлення, розвідки і дальнього ураження ворога, бо саме це буде приносити значно більший успіх зі значно меншими втратами для нас. 

У своїх інтерв'ю ви відверто заявляєте, що не можна недооцінювати ворога і його здатність швидко вчитися, в першу чергу в України. А ми вчимося? 

Наш ворог дійсно дуже швидко вчиться і на будь-яку нашу дію Росія відразу напрацьовує протидію. Чи вчимося ми? Так, на певних етапах ми вчимося, але мені би дуже хотілось, щоб цей процес був значно швидшим і значно ширшим. Тобто, щоб навчався не лише командний склад, а щоб він примушував до цього і нижчих за ієрархією людей. 

А як ви оцінюєте роботу Сил спеціальних операцій в Криму і на лівому березі Дніпра? 

ССО мають працювати, як у пісні: “тихо прийшов, тихо пішов”

Я тут завжди ставлю питання, який у цьому сенс, що ми з цього буде мати і що ми маємо зараз? Так, ми інформаційно “піднімаємо градус” зацікавленості українського народу, ми показуємо, що ми дуже активні, але я вважаю, що дії Сил спеціальних операцій абсолютно не мусять транслюватися в ефірах чи якось піаритись. “Тихо прийшов, тихо пішов”, як співається в одній українські пісні. Їхнє завдання – працювати не на засоби масової інформації, а ефективно і несподівано для ворога. Те, що це робиться, це чудово. Що ми з цього маємо і що ми будемо мати в майбутньому – оце вже нехай кожен спитає у себе. Якщо ти постійно турбуєш ворога і він уже тебе чекає, то в наступний раз, коли ти прийдеш, або ти вигадаєш щось нове, або ти мусиш бути готовим, що тобі дадуть достойну відсіч. Наносити удари треба тоді, коли вони ефективні. 

Сьогодні є багато випадків, коли наших воїнів, які отримали поранення, не демобілізують. У результаті вони “зависають між кріслами” і виводяться поза штат.  Також приблизно 10% наших ветеранів мають проблеми з отриманням статусу учасника бойових дій. Хто має захищати їх від бюрократії?

Бюрократія була завжди, на жаль. І навіть я на собі її відчув, незважаючи на мої погони і посади. Найголовніше – це не мовчати і порушувати такі питання публічно. Саме такого розголосу бояться чиновники. Тому якщо щось таке трапляється, треба чітко доносити до загалу, хто, де і що робить або не робить. Це найголовніше, що стосується статусу учасника бойових дій. Ба більше, влада абсолютно не зацікавлена у збільшенні кількості власників “УБД”. На жаль, поки що так. 

Давайте ще торкнемось справи Червінського. Що вам відомо про це і чому взагалі полковник досі за ґратами?

Переслідування полковника Червінського в першу чергу є політичним переслідуванням

Мені багато відомо про те, як це було, чому так сталося, чому його переслідували тощо. Так от, справа полковника Червінського в першу чергу є політичним переслідуванням. Якби влада підійшла до цього адекватно і не порушувала на рівному місці закону, тоді б це було зрозуміло. А так візьмімо до уваги пана Арахамію і пана Подоляка, які, фотографуть на Яворівському полігоні, а потім туди прилітають ракети і гинуть люди. У цих ситуаціях ніяких подібних дій немає. Чи той самий колишній директор Укроборонпрому пан Гусєв дає інтерв'ю на фоні танкового ремонтного заводу в Києві, потім туди прилітають ракети, і йому також ніхто нічого за це не інкримінує. А пана Червінського обвинувачують, умовно кажучи, у тому, що він кудись прибув. Тому все це – зведення рахунків і висмоктано із пальця. 

Звідси є питання і щодо Арестовича, бо його заяви на різні теми мають здатність “розривати” інтернет. Його коментарі на військову тематику – це частина інформаційної війни чи передвиборча кампанія?

Це і передвиборча кампанія пана Арестовича, і його участь в інформаційній війні на боці Російської Федерації. Всі його заяви спрямовані якраз на руйнування сприйняття українською спільнотою реалій фронту і віри в нашу перемогу.

Ви також серед тих людей, які багато говорять про нагальну потребу переведення економіки на військові рейки. Чому цього досі не сталося і що для цього треба робити в першу чергу?

Для цього треба першочергово розставити на певних посадах людей, які на цьому розуміються і вміють це робити. “Вундеркінди” з “95-го кварталу” думають, шо вони грають в гру, але насправді треба займатися підняттям рівня безпеки країни. Коли професіонали займуть їхні місця, тоді вже можна буде достатньо швидко і ефективно перевести українську економіку на військові рейки. На жаль, люди, які керують державою наразі, не мають ані відповідного службового та життєвого досвіду, ані відповідної освіти. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Викресліть фейки зі свого “інформаційного раціону”, – StopFake