Ця новина неабияк сколихнула весь світ. Наприклад, Велика Британія запровадила санкції проти керівництва виправної колонії, в якійвін  помер, а Міністерство закордонних справ Румунії викликало посла Росії Валерія Кузьміна. Крім того, пролунала маса заяв від політиків з усього світу, які критикували Путіна та його режим. 

В Україні ця новина спровокувала жваве обговорення. Хтось небезпідставно пригадав імперські закиди Навального і його порівняння Криму з бутербродом, який не можна “віддавати туди-сюди”. Інші ж знову заговорили про так званих “хороших росіян”, на яких українці зачасту покладають неабиякі надії в плані повалення режиму в Росії та завершення війни. 

То чому світ так активно відреагував на смерть Алєксєя Навального, як нам сприймати “хороших росіян” і яким чином вони можуть бути корисними для України? Про це в ексклюзивному інтерв’ю для “FM Галичина” розповів керівник Центру громадської аналітики "Вежа" Валерій Клочок. 

Чому в міжнародній пресі та світовій політиці стільки “шуму” навколо Навального?

Я думаю, що це нормально, що такий шум є. Гірше би було, якби всі мовчали. Захід сьогодні звертає увагу на цих опозиціонерів і з ними працює з початку широкомасштабну вторгнення. У Європейському Союзі активно просуваються проекти реформ, які стосуються свобод у Росії. Вони часто організовують різного роду зібрання в країнах Балтії та Східної Європи, куди запрошують і “хороших росіян”, які там висловлюють свої думки. Захід, наприклад, не підтримує ініціативу розпаду РФ, але хоче зміни влади у Росії. Їм потрібно, аби там був один президент, який потім буде тримати під контролем всі ці території. Якщо, наприклад, сучасну РФ поглинуть війни, утворяться нові країни і з’явиться багато біженців – це проблема для Європи і світу. Тому в цілому Захід розуміє, що отакі “хороші росіяни” – це можливість змінити владу в Росії. 

Як українцям слід ставитись до так званих “хороших росіян”?

Нам слід бути обережними в таких судженнях. Тому що якщо пригадати минулий рік, коли в Лондоні Ходорковський проводив мітинг, він там сказав одну цікаву річ: винний в усьому особисто Путін. Але це не так, бо його його режим обслуговують всі росіяни і саме вони добровольцями йдуть на війну.

Проте ми також не можемо заперечити того, що з Росії після початку повномасштабного вторгнення втекло дуже багато людей. І всі “хороші росіяни”, про яких ми говоримо, сьогодні перебувають поза межами РФ. Ходорковський, Юля Навальна, Гудков, Кац і таке інше. Так, їх складно назвати явно вираженими опозиціонерами, тому що вони ніяк не проявляють свою опозиційність, окрім як розмов. Тим більше, якщо прослідкувати за їхньою риторикою, то часто вони не виступають проти імперських амбіцій Росії, а навіть їх підтримують. Той же покійний Навальний – він говорив, що Крим не варто повертати Україні. Тому не треба вкладати у поняття “хороший росіянин” очікування, що така особа буде боротись за демократію чи нашу з вами незалежність. Яскравим прикладом в цьому сенсі є риторика так званого “антивоєнного кандидата” Бориса Надєждіна, який, до речі, також поїхав з Росії разом з сім'єю. Він говорив про те, що окуповані території вже спірні, там треба провести якийсь референдум, але воювати не потрібно. А ще він зовсім не критикував Путіна.

Російський опозиціонер не поверне наші території, а часто навіть не бореться за демократію

Тому ми повинні мати негативне ставлення щодо “хороших росіян” для себе, але ми також маємо розуміти, що вони можуть бути інструментами для зміни і трансформації Росії. Просто хочу нагадати: минулого літа почався “марш справедливості” Прігожина, і багато українців почали “ліпити” із нього героя. А насправді він казав, що якщо у нього буде більше зброї, то він вбиватиме більше українців. Ми не повинні внутрішню “кухню” Росії якось проектувати на Україну. Коли ми аналізуємо “хороших росіян”, треба розуміти, що вони не повернуть нам наші території. Ба більше, вони часто навіть не відстоюють засади демократії. Чи вони опозиціонери для російської влади? Так! Але чи вони друзі для України? Звісно, що ні! Ми не повинні вкладати в зміст російського опозиціонера героя, який готовий прийти з коктейлем Молотова, знести цей режим і перетворити всю Росію на демократичну державу. 

З огляду на їхню імперіалістичність, чи можна вважати, що оці “хороші росіяни” є такою собі “дозволеною” опозицією, яка, можливо, фінансується з Кремля?

Там є різні течії та сегменти, різні постаті і навіть різні фінансово-промислові групи. Хтось обслуговує режим Путіна, хтось ні. 

Для мене найбільш виразними не кремлівськими опозиціонерами є вже покійний Навальний і покійний Борис Нємцов. Звісно, вони зі своїми негативними і позитивними рисами, але поряд із тим вони, на моє переконання, ніколи не обслуговували путінський режим.  

А що стосується решти опозиціонерів, як наприклад Кац, то вони часто є вдаваними. Вони ніяким чином не можуть критикувати владу. Яскравим прикладом такої контрольованої опозиції є вже згаданий нами “кандидат в кандидати” на посаду президента Надєждін, який є типовим проектом однієї з “веж” Кремля. 

Чи можемо ми використати “хороших росіян” для власної вигоди? 

Так, звісно, саме так до них і треба ставитись. Я дуже хотів би, щоб ми вибудували відповідну інформаційну політику, яка би “фонила” на Росії. Я от час від часу записую на своєму каналі відео, які присвячені саме російській політиці, і бачу, що серед глядачів є чимало росіян. Але, знову ж таки, хотілось би, щоб їх було не десятки тисяч, а десятки мільйонів. Сьогодні вони споживають контент, який їм робить саме російська влада. Тому потрібно більше приділяти увагу інформаційній війні та таким інформаційним атакам на Росію. 

Чим більше в РФ внутрішніх чварів, тим краще для нас

І саме прихильники таких опозиціонерів є тим ґрунтом, де потенційно може прорости наше інформаційне “насіння”. Зрештою, ми маємо навіть підтримувати їх. Звісно, це не знімає з них відповідальності за війну і злочини Росії, але це розхитуватиме ситуацію в Росії. Ми маємо використовувати їх як “корисних ідіотів” у власних цілях. Це наш майданчик. А чим більше в РФ внутрішніх чварів, тим краще для нас. Але, знову ж таки, головне – не робити собі із них ідолів. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Російська мова і культура прийшла в Україну на штиках п'яної солдатні