На вулицях українських міст ледь не щотижня можна побачити мітинги і протести за участі матерів, жінок, сестер та дітей військовослужбовці, яких місяцями не відпускають додому на ротацію. А ще військові розповідають про те, що переведення з одного підрозділу до іншого затягується на довгі місяці і ця процедура вимагає дуже бюрократична.

Крім того, з початку повномасштабного вторгнення вся країна в той чи інший спосіб стала волонтерами — донати, збори, закупівля автівок, ремонт дронів і багато іншого. Все це роблять люди, які паралельно мають роботу. З одного боку це дуже добре, адже свідчить про громадянську позицію та свідомість народу. ПРоте з іншого боку виникає питання: а де ж держава? Війна триває, а значна кількість забезпечення війська все одно здійснюється волонтерами. 

Чому так відбувається і які ще питання турбують українське суспільство в ексклюзивному інтерв'ю на “FM Галичина” розповів військовослужбовець ЗСУ, учасник Євромайдану, народний депутат України VIII скликання, громадський діяч Ігор Луценко.

Після статті генерала Залужного в суспільства виникли логічні питання. Десятий рік війни, два з яких триває повномасштабне вторгнення. Де наші заводи з виготовлення снарядів різних калібрів, які нам зараз так необхідні? 

Навіть на Заході існує певний дефіцит таких заводів, будемо чесними. Проте де хоча б заводи радянського зразка? Нагадаю, радянської техніки у нас немало. Чесно кажучи, я не розумію, чому за стільки років повномасштабного вторгнення держава досі не думає про виготовлення власних снарядів, які допомагають нашим хлопцям виборювати наші землі і наш народ. 

Чому проблема дефіциту дронів падає саме на волонтерські організації, а не на державу? 

Ми вже 30 років думаємо, що все має “впасти нам на голову”

Держава взагалі не розуміє, як створювати високотехнологічні галузі. Щось нового ми не робили понад 30 років з моменту проголошення Незалежності України. Ми сидимо і очікуємо, що все це має “впасти нам на голову”, проте цього не відбувається. Вже давно настав час взяти все це в свої руки. 

Прийшла зима. Справжня, холодна і дуже морозна. У хлопців на передовій просто замерзають ноги. Коли лежить сніг – температура мінусова, коли на вулиці плюсова температура – сніг тане, стає водою, яка утворює болото. Вже давно існують хімічні теплові устілки, які дуже рятують при сильних морозах. Хлопці військові пишуть, що лише волонтери везуть їх на фронт. Невже з таким здоровенний держбюджетом на оборону цього не передбачено? 

Бюрократична машина Міністерства оборони, Генерального штабу і всіх інших причетних просто не здатна за два роки спродукувати рішення щодо забезпечення простими речами, такі як устілки і турнікети. Ці прості, навіть для звичайного громадянина, речі – їх не купують, тому що там в державі все працює ідіотично. 

Наше військове керівництво розуміє, що гомеопатичні дози озброєння не змінять ситуацію на фронті. Відповідно, уряд країни, яка воює, релокував і допоміг створити “економіку війни”. Проте це все “на папері”, а в реальності – божевільня. Економіки війни немає, а в московитів вона вже працює в три зміни. 

Наш ворог — не корупція, а некомпетентні посадовці

Дійсно так і є. Просто виявилося, що російська корупція набагато ефективніша, ніж український хаос. Я не кажу, що у нас всюди корупція. Це трохи перебільшення від наших ворогів. У нас панує некомпетентність і хаос. Я раніше завжди про це сказав, але зараз, під час війни, це проявилося найбільш яскравим чином. Те, що не корупція наш ворог, а некомпетентні люди, некомпетентні посадовці і ті люди, котрі “займають місця”. 

Ми давно вже в капіталізмі. Будь-який капіталізм передбачає, що менеджери, коли бачать хаос і некомпетентність, замінюють тих, хто це створює. А що тоді що заважає нам це зробити? 

Є капіталізм нового покоління, коли менеджери керують більше, ніж акціонер. Зараз такий тренд спостерігається на Заході. І у нас такий випадок, ми перевершуємо увесь світ, коли акціонери не вирішують нічого, а ці менеджери не покидають свої місця. 

Вже безліч разів у різних містах жінки і діти виходили на мітинги з закликом повернути їхніх чоловіків та батьків додому на ротацію. Багато чоловіків більше року сидять в окопах, і їх не відпускають додому хоч на декілька днів. У ТЦК у нас все, що можна, все провалили. Потрібно комплексно міняти підхід до мобілізації і ротації. Чому це так відбувається і коли у цій галузі будуть певні зміни? 

Перевестись до іншого підрозділу можна лише через “підпис Залужного”

Справді, ми зараз набагато більше чуємо розмов в правильному напрямку з приводу цього питання. Знаю людей, які вже півтора року воюють на передовій з відпусткою на 10 днів. Таких людей багато і вони дійсно є "кістяком" нашої армії. І я абсолютно не вірю, що всі ці розмови приведуть до якогось результату. Але те, що можна, те, що є реальною опцією в нинішніх політичних і військових умовах, це полегшити життя тих, хто потрапив в армію. Покращити і оптимізувати життя в армії цілком можливо. Тобто хоча б спростити потрапляння людей на відповідні місця. Тому що зараз дві третини моїх знайомих намагаються потрапити туди, де вони реально будуть корисними, до певних підрозділів, які абсолютно не мають нормальних керівників. Тобто розумні люди мають мати більше можливостей, і для цього потрібно створити умови, тому що зараз перевестись з частини в частину, можна лише через "підпис Залужного". Так це не може працювати. Так ми війну програємо. Давайте ефективно використовувати тих людей, котрі вже є. Військові часто жартують, що часами перевестися з одного підрозділу в інший складніше, ніж перетнути кордон, зайти в тил московитів і повернутись назад.

У нас була одна практика, яка просто “не налазила на голову”. Коли на певних ділянках фронту, “на нулі” не вистачало піхоти, то дуже цінних спеціалістів, які мали б працювати в тилу із зброєю і складними дронами, кидали "на передок". Ні в одній цивілізованій країні світу такого не було. Чи припинили робити це? 

Мені здається, що не припинили. Але це питання відповідальності за попередні провали. Тобто якщо б за попередні провали, коли тисячами таких людей кидали "на нуль" і вони там вмирали, хтось поніс відповідальність, – такого б не було більше. Відбувся "розбір польотів" щодо системної роботи. В більшості випадків людей, яких по півроку кожного дня готували, не кидають "на передок". Проте якщо немає покарання за злочини, за бездіяльність у формі злочину, то, відповідно, злочини будуть лише множитися і продовжуватимуться. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами.

Читайте також: Військовий експерт розповів про “сплячих агентів” і помсту від Росії