Ця ідея спровокувала справжній резонанс і серед військових, і серед простого населення. Обговорення стосуються питання обмеження конституційних прав громадян, залученості до війська інвалідів третьої групи, доцільності і прийнятності електронного обліку військовозобов'язаних, а також низки соціальних гарантій для військовослужбовців.

Наразі не відома точна дата, коли вже оновлений законопроєкт повернуть у Верховну Раду, проте Голова ВРУ Руслан Стефанчук розповів, що “важливий не строк, а якість правового матеріалу, який надходить до Верховної Ради”. він також зазначив, що доопрацьований законопроєкт вивчатимуть на відповідність конституційним принципам, правам і свободам людини й громадянина, а також на адаптацію до умов воєнного стану.

То що відомо про доопрацьований законопроєкт про мобілізацію та чому цей законопроєкт вже назвали “скандальним”? Про це в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів генерал-майор запасу ЗСУ, політичний та військовий діяч, перший заступник Командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ (2016-2019), Заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України (2019-2020) Сергій Кривонос. 

Ми знаємо про те, як бракує певних спеціальностей і певних військових в армії. На цьому тлі прозвучала заява верховного головнокомандувача, що він не бачить необхідності мобілізації ще 500 тисяч людей. Це помилка в комунікації чи, можливо, щось інше, про що ми поки не знаємо?

Новий законопроєкт про мобілізацію – намагання втекти від відповідальності влади за її бездіяльність

Питання полягає в тому, що для мене розуміння внесення змін до "Закону про мобілізаційну підготовку" – це намагання втекти від відповідальності влади за її бездіяльність. Чому з 2014-го по 2023-тій рік цей закон працював, так, як і має, а потім він чомусь різко втратив свою ефективність? Чому так сталось? Тому що велика частка прописаних обов'язків в цьому законі не подобається владі. Влада не хоче нести відповідальність. 

Подивіться на виступи пана Зеленського, який постійно окреслює себе від безпосередньо Верховної Ради, яка працює з цим законопроєктом, і від Збройних сил України. Він завжди підкреслює, що він в цьому питанні окремо. На мій погляд, чинний закон більш ніж робочий і питання саме у виконанні цього закону. Якщо його відкрити, зорема статтю 11, а це стаття Президента України, то відповідно до повноважень, визначених Конституцією, Президент України здійснює загальне керівництво у сфері медицини, підготовки до війни та мобілізації громадян держави. Визначає мету, завдання, вид, обсяги, порядок і строки проведення мобілізаційної підготовки та самої мобілізації. Це "Закон про мобілізацію громадян", в якому все чітко і ясно прописано.

Але в Конституції теж прописано, хто визначає напрямок. 

Так. І якраз безпосередньо президент має працювати з цими речами. Але складно працювати, якщо до того ти не служив в армії. Оточення президента, в своїй більшості, відношення до армії ніякого не мало. Я вже не кажу про спроможність керувати таким складним організмом, як держава. Навіть ми чітко розуміємо, що наявність диплому не визначає рівень інтелекту і рівень знань, які потрібні для керівництва. Тому те, що вони намагаються зайняти цей процес, і те, що вдаються до маніпуляцій в інформаційному просторі про "500 тисяч громадян", каже все за них. 

Мобілізація – не проблема військових, а проблема влади, яка має підготувати людей до служби

По-перше, ніхто не закликав засвідчувати цю цифру. По-друге, ці 500 тисяч – за який термін? За місяць, два, за пів року чи за рік? Це ж не визначено. Якщо на рік, то це одне сприйняття. Якщо на два роки, то зовсім інше. Якщо на місяць – самі розумієте. Вони ж мають розуміти, яким чином це вплине на навантаження бюджету. А що, ніхто не врахував в Комітеті нацбезпеки і оборони, що мобілізаційна потреба у нас буде збільшуватися? Ніхто не врахував, що Україна несе втрати у вигляді вбитих, поранених і тих людей, що потрапили в полон чи зникли безвісті? Цих людей потрібно комусь змінювати. Тому якраз питання мобілізації та мобілізаційної підготовки – це питання функціонального виконання своїх обов'язків. І це не тільки стосується першої особи, це стосується інших. Бо слухаючи владу і певні інформаційні меседжі з Верховної Ради, ми чуємо, як вони чітко окреслюють, що проблема в мобілізації – це проблема суто військових. Але якщо уважно прочитати цей закон, то ми побачимо, що завдання військових, особливо територіального центру комплектування, це своєчасно відкривати ворота ТЦК, де місцева влада і керівники підприємств мусять постачати вам ці ресурси. Це обов'язки, прописані від Кабміну до самого низу. 

Військові є споживачами роботи держави на користь Збройних сил, які захищають цю державу. Це достатньо складний механізм, і все кидати суто на військових – є не зовсім правильним рішенням. Мобілізація – це не питання, яке стосується людей, які мусять іти до армії. Готувати людей до служби в армії мусить держава за рахунок використання тих ресурсів, які чомусь не працюють. Те саме Товариство сприяння оборони України, яке мало величезний ресурс, і яке не забезпечує нічого, – ось до кого питання. Я не бачу, щоб місцева влада організовувала курси підготовки для військових. Знову ж таки, все кинуто на військових. Я не бачу найголовнішого, що стосується мобілізації, – це постановка мобілізаційних завдань підприємствам України, бо без економіки будь-яка армія "здохне" достатньо швидко.

В найближчі тижні обіцяють спільну переробку нового законопроєкту від Кабміну і Генштабу. Військових закликали працювати в Комітеті з питань оборони і розвідки. Чи буде це остаточний закон, чи потрібно буде знову писати новий? І чи варто найближчим часом чекати нову хвилю мобілізації, оскільки війна ще триває? 

Питання не в нових законах,а у виконанні тих, які вже існують

Питання не в нових законах, питання у виконанні тих, які вже існують. Чому президент не є безпосереднім ініціатором подання цієї законодавчої ініціативи, що є його повним правом? Давайте згадаємо, коли вони достатньо потужно заморозили законопроєкт, що стосується територіальної оборони. Пів року затримували, а потім швидко подали альтернативу від імені президента, але який писав Машовець, і безпосередньо ще на пів року затягнули його. Поставили його тоді, коли він почав існувати з січня 2022-го року, проте вже було достатньо пізно. Я от думаю, а не збіг? Кому на користь затягування процесів зі збільшення обороноздатності нашої країни? Тільки нашому ворогу.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Омелян: “Обезголовлення” армії, наступ на пресу та нищення економіки – ланки одного ланцюга