Народні депутати пропонують надати дозвіл на мобілізацію і проходження військової служби за контрактом для засуджених та ув'язнених під час воєнного стану. Для цього у Верховній раді ініціюють внесення змін до Кримінального і процесуального кодексів, та інших законодавчих актів щодо умовно-дострокового звільнення від покарання. 

Про це йдеться на сторінці законопроєкту.

Що важливо, це не стосується осіб, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.

То чи можуть ув'язнені бути корисними на фронті та чи матимуть право ті, хто вже відбули покарання, вступити на захист держави? Про це в ексклюзивному інтервʼю для “FM Галичина” розповів колишній командир взводу батальйону “Айдар”, громадський активіст Євген Дикий.

Як ви ставитесь до такої ідеї, хто потрібен і як ці люди на фронті можуть бути ефективними? І як, на вашу думку, вчинять політики, опираючись на військову необхідність? 

Мобілізація увʼязнених не замінить мобілізацію законослухняних

Якраз сильної військової необхідності немає, бо цих людей не так багато. Тобто, якщо хтось сподівається, що якщо ми залучимо засуджених, уникнемо мобілізації законослухняних громадян, то, на жаль, ні. Якщо брати тих, які зараз увʼязнені, то їх загалом не більше 20 тисяч. І зрозуміло, що не всі з них підуть, а тих, які зараз сидять, можна брати тільки добровільно, і це навіть не обговорюється. Навіть якщо з них піде половина, то це лише 10 тисяч. Так, це потрібне поповнення, але вони не замінять 500 тисяч. 

Інша річ, що є ще й друга категорія. Це ті люди, які вже відбули своє покарання. Так, вони відбули своє покарання, але на них “висить” судимість, тому їх не беруть на фронт навіть тоді, коли вони добровільно йдуть. По-перше, на мою думку, такі ситуації – це певний абсурд. Ці люди колись схибили, вони порушили закон, але вони своє “відсиділи”. Вони понесли своє покарання, і ми повертаємо їм права. Але чому при цьому ми не повертаємо їм обовʼязки? На мою думку, стосовно тих, хто вже відбув покарання, треба ставити питання не про добровільне залучення, а прирівняти їх до всіх інших призовників. Ти відбув своє – ти такий же громадянин, як і ми. Ти знову маєш мати право голосувати, користуватися всіма державними сервісами і служити. Я б не просто дозволив служити тим, хто вже відбував покарання, я б зобовʼязав їх служити. І це вже не 10 тисяч, а 50 чи 60. 

Жоден засуджений не втік з фронту навіть тоді, коли розумів, що якщо він загине, його родина не отримає нічого

Що стосується тих, хто хоче добровільно піти на фронт, я вступлю в полеміку з деяким офіцерами, які проти цього і які кричать, що їм “зеків” не треба. Це варіант жарту "Ви котів не любите? Та ви просто не вмієте їх готувати". Справа в тому, що більшість цих офіцерів просто не знають, про що вони говорять, а я знаю, бо мав такий досвід. Я не просто був на війні, я командував людьми, які були засуджені. Коли ми їхали в "Айдар", ми не питали людей, хто і звідки взявся. Це все були добровольці. Ми приїхали, почали воювати, і вже коли ми воювали, нас на місці оформляли як мобілізованих. Я, наприклад, два тижні встиг повоювати із зброєю в руках до моменту, коли приїхали воєнкоми і нібито мене мобілізували. Проте саме тоді ми дізнались про те, що багато людей мають судимість, коли воєнкоми сказали, що з цієї причини не можуть їх оформити. І, що цікаво, всі ці люди залишились воювати. Вони воювали неоформленими, тобто розуміли, що якщо вони загинуть, не буде жодних компенсацій їхнім родинам, якщо вони будуть поранені, то ми просто будемо збирати їм гроші на лікування, а не держава забезпечить. І жоден з них не втік, вони всі продовжили воювати. 

Справа в тому, що законослухняність людини і патріотизм – це як про “зелене”, і про “квадратне”. Це абсолютно не пов'язані між собою речі. Може бути людина, яка просто схибила, а може бути людина, яка зовсім не дружить з законом. У нас були деякі з трьома "ходками", і це вже явно не одноразова хиба. Але при тому ця людина любить свою країну, любить свою націю і готова віддати за неї життя. Так, вони часто не люблять державу і поліцію, але вони готові воювати проти зовнішнього ворога, і  прагнуть воювати. Ба більше, я скажу, що ці люди себе чудово показували в бою. Цей "бандитський кураж" інколи дуже непогано спрацьовував. Вони йшли у такі розвідки, куди далеко не кожен піде. 

Тому я за те, щоб всі, хто хоче йти на фронт, йшли і їм дали цю можливість, проте це не вирішить питання мобілізації. Це не "замість", ми не російський ГУЛАГ, з якого можна набрати цілу армію. Але з погляду реабілітації цих людей і їхньої соціалізації, я категорично підтримую цю норму і вважаю її необхідною. Єдине, щоб я б виключив, це те, що їх хочуть обʼєднати в окремі підрозділи ЗСУ. Це ні в якому разі не можна робити. Їх треба розкидати по одному в звичайні підрозділи, щоб вони не демонстрували там свої "порядки", до яких вони звикли “на зоні”. Вони мають влитися у звичний армійський порядок.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Україна: страшний сон для ЄС чи новий таємний член альянсу?