Наша мета — зібрати людей, які допомагають українському суспільству, – Княжицький про відкриття Via Carpatia

Наша мета — зібрати людей, які допомагають українському суспільству, – Княжицький про відкриття Via Carpatia
Посилання скопійовано
Минає перший день мистецько-інтелектуального форуму Via Carpatia, що проходить під гаслом "Майбутнє традиції: українське у глобальному світі".
Наша мета — зібрати людей, які допомагають українському суспільству, – Княжицький про відкриття Via Carpatia

Цьогорічна програма заходу складається не лише з виставок, фестивалів та концертів, а й з публічних дискусій та зустрічей з військовими письменниками. Вже вшосте форум гостинно приймає всіх небайдужих до української культури та традиції, і вперше це відбувається в місті Івано-Франківськ.

Які теми порушують на дискусіях, проведених у межах цьогорічного форуму та як війна вплинула на його формат? Про це в ексклюзивному інтерв’ю для “FM Галичина” розповів народний депутат України та ініціатор проведення Via Carpatia Микола Княжицький. 

Via Carpatia — це завжди про візії. Як війна вплинула на місце проведення цьогорічного форуму та людей, яких він зібрав на своїх панелях?

Наша мета — зібрати тих людей, які намагаються допомогти українському суспільству

Місце змінилося, тому що з Верховини і Криворівні ми переїхали до Івано-Франківська. Просто тут ми можемо безпечно проводити конференції в підземному переході “Ваґабундо”, яке слугує сховищем. Дякувати Богові і ЗСУ, ми не маємо останні декілька днів тривог, але ніхто не застрахований ні від чого. Через це мусимо берегтися. По-друге, на жаль, у Верховині дуже багато загиблих, бо багато хлопців пішло в армію. І коли “на щиті” когось привозять, там оголошують жалобу. Це відбувається часто, тому проводити там сплановані масові заходи досить складно. Але ми сподіваємося, що після перемоги туди повернемося. 

Щодо візії, то наша мета зараз — зібрати тих людей, які намагаються допомогти українському суспільству. Тих людей, які допомагають військовим і дітям військових. Тих людей, які допомагають переселенцям з окупованих і прифронтових територій. Тих людей, які взагалі намагаються думати про те, якою буде Україна майбутнього після перемоги. Бо після перемоги може настати час, який насправді може бути навіть важчим, ніж той, який ми маємо зараз. Ми будемо мати майже знищену країну і значну частину людей, які виїхали з України. І наше завдання – повернути їх і зробити так, щоб якомога більше тих, хто зараз є в Україні, залишилося. Є багато активних молодих людей, які цьому сприяють, і нам важливо, щоб між ними був діалог.

Шлях реформ Ататюрка в Туреччині полягав у тому, що військові, які мали найвищу довіру, стали політичним класом. Є можливість, що в повоєнній Україні наші захисники стануть впливовим політичним класом?

Я не знаю, чи українці цього хочуть і чи хочуть цього самі військові. Дуже часто люди, які повертаються, хочуть мирного життя. Вони хочуть відбудовувати свій бізнес, влаштуватися на хорошу роботу, багато хто з них хоче вилікуватися, і далеко не всі з них хочуть займатися політикою. А ті, хто хочуть, часом мають різні політичні погляди. Там вони всі об'єднані, але в мирному житті, очевидно, ці люди зовсім не обов'язково будуть в якійсь одній політичній силі. Тому фактор військових, безумовно, буде, але не думаю, що ми будемо розвиватися шляхом Туреччини Ататюрка. Хоча би тому, що ми живемо в інший час і хочемо будувати демократичну країну. 

Там було протистояння між релігійними і військовими колами, які хотіли рухатися до Європи, а пізніше й до НАТО. А в нас такого прямого протистояння немає. Ми тут більше схожі, наприклад, на Ізраїль, який теж воює. Попри те, що це країна, яка воює, там завжди є демократичні політичні сили. І от зараз вони створили такий уряд довіри, до якого ввійшли генерали. Але насправді вони є в усіх політичних силах.

В Ізраїлі за дві доби після початку війни створили уряд національної єдності, а в нас навіть за півтора року після повномасштабного вторгнення такого немає. Там генерали з бойовим досвідом зараз входять в уряд, а в нас найкращих генералів тягали по судах і тримають зараз у тюрмі. Тому якось не вдається нам іти шляхом воюючого Ізраїлю.

Ну ми ж говоримо, що для нас є прикладом і що має бути прикладом. В Ізраїлі теж є багато речей, які прикладом бути не можуть, тому що те, що вони проспали такий напад, якраз і є свідченням того популізму і громадянського протистояння, яке розгорнулося в них напередодні цієї війни. І вони заплатили за це дуже високу ціну. Але вони розуміють, що коли є криза, потрібно об'єднуватися. Вони створювали уряд національної довіри фактично під час всіх своїх воєн. А ми ж молода країна порівняно з Ізраїлем, і ми вчимося. І мені б дуже хотілось, щоб наші політики теж усвідомили таку необхідність і почали нарешті вчитися, а не думати про свої політичні рейтинги під час війни. Бо під час війни весь рейтинг полягає в тому, що ти зміг зробити для фронту і для війни.

Серед українців починає ширитись поки непопулярна тема стосовно міграції. За наслідками війни нас чекає серйозна депопуляція. Відповідно подейкують, що нам "світить" міграція з країн Середньої Азії в першу чергу. Тож, чи порушуватимуть це питання на Via Carpatia? Чи готове українське суспільство до потоку мігрантів з іншою культурою, іншою ментальністю, навіть іншою вірою?

Завданням уряду є зробити все, щоб якомога більше наших людей повернулося

Почнемо з того, що нам потрібно більше людей! Адже дуже багато наших людей виїхало і не всі з них повернуться. Мені здається, завданням уряду є зробити все, щоб якомога більше наших людей повернулося. У першу чергу ми маємо зосередитися на наших людях. В іншому випадку ми самі будемо зацікавлені в міграції. От в поляків була спеціальна державна програма із залучення українців ще за 10 років до початку війни у 2014 році. Вони чудово розуміли, що багато поляків їде на захід. Відповідно в них не вистачає робітників на потрібну кількість робочих місць. А не вистачає робітників — це не працює економіка. Не працює економіка — це у нашому випадку немає грошей на оборону. 

Для того, щоб запрацювала наша економіка, нам потрібно більше людей. Тому в нас є 2 варіанти: або відчинити двері для всіх, незалежно від того, звідки вони походять, або зробити все, щоб повернути українців. От мені здається, що 2-ий варіант має бути більш перспективним для нас! А як ми повернемо українців?! Наприклад, поляки були у схожій ситуація. Вони вирішили, що якщо платитимуть по 500 злотих за дитину кожній сім'ї, то збільшиться народжуваність. Але це не спрацювало і народжуваність в Польщі падає і падає катастрофічно. 

А де народжуваність збільшується?! Вона збільшується в тих країнах, де люди відчувають, що вони є захищеними і перед ворогом, і перед законом. Там, де люди впевнені, що немає корупції, що є справедливе судочинство, що є чесна робота правоохоронних органів. Тоді й молоді бізнесмени чи активні люди, які хочуть займатися бізнесом, ніколи не будуть шукати іншу країну. Тому наше завдання — побудувати сильну демократію. А потім зробити таке собі Міністерство любові, яке буде займатися поверненням людей. Крім того, нам потрібно зробити Міністерство діаспори, яке буде налагоджувати співпрацю з нашою діаспорою. 

Ви щойно навели приклад Польщі, яка ментально і культурно близька для України, тому вона справді були зацікавлені в наших людях. Але якщо говорити про далеку для нас культуру, наприклад сирійців чи афганців, навіть за умови повернення українців, чи готові ми до мультикультурної країни? 

Ми насправді демократична нація. Ми одна з небагатьох націй в Європі, де Президент — єврей, міністром оборони був єврей, а зараз став кримський татарин, мусульманин. Українці абсолютно толерантно до цього ставляться. Тому ми будемо відкриті до всіх. Очевидно, якщо приїде багато таких людей, то культурні проблеми, звичайно, виникнуть. Але все буде залежати від 2 моментів. 

По-перше, від того, наскільки ми будемо демократичною країною. Адже демократична країна не робить різниці між расами і народами. 

І по-друге, наскільки ми будемо потребувати цих людей для того, щоб вони працювали на українську економіку. Бо якщо ми не будемо їх потребувати, то й вони їхати сюди не будуть, адже їм не буде, де працювати, а утримувати їх нам нема за що. А якщо будемо потребувати, то, повторюсь, нам краще зробити все, щоб повернулися українці. Тому це от "Міністерство любові" або "Міністерство кохання" має стати ключовим міністерством у нашій країні, щоб в нас збільшувалася народжуваність і поверталися наші люди. 

Аналізуючи перший день форуму, поділіться, що вас вже встигло здивувати з публічних дискусій і не тільки? 

Я кожен день дивуюсь. Ми сьогодні зранку говорили з людьми, які займаються проєктом Shelter з допомоги тимчасово переміщеним особам і проєктом "Мрія" з допомоги дітям військовослужбовців. До того ж виступали Татуся Бо, Юля Городчаніна з Полтави, Марійка Маківничук з Верховини та багато інших людей... І я просто був подивований силі й енергії цих людей, які здатні допомагати одне одному. Мене приємно здивувало, наскільки щиро вони дискутували і наскільки сильно вони вболівають за Україну. 

До слова, вчора в Івано-Франківську також була прем’єра документального фільму "Чубай. Говорити знову" про непрості часи нашого минулого і про насправді високу українську поезію. І мене насправді приємно здивував повний зал глядачів. Однак я впевнений, ще буде безліч інших речей, які мене здивують тут на Via Carpatia. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: “З вологими очима, але мужнім серцем”: монументальна прем'єра “Псальми війни”