“Не треба “бикувати” до людини у формі”, - юрист
Все це викликало хвилю обговорень: хтось кричить про свавілля поліції, інші ж вважають, що правоохоронець мав право так вчинити. Перші аргументують свою позицію тим, що не за кожне хамство чи порушення слід стріляти. Другі наголошують на нападі на поліцейських і загрозу для їхнього життя.
Про те, як трактувати ці події, причини такого конфлікту і побудову в Україні правового суспільства розповів адвокат, ветеран російсько-української війни та колишній правоохоронець Ігор Лапін.
То чи перевищив поліцейський свої повноваження?
Хоч вже є відео з нагрудних камер поліцейських, ми не знаємо, що саме робив молодик в той час, коли поліцейський стріляв йому в спину. Якщо є загроза поліцейському, він застосовує зброю. Якщо загрози немає, він повинен зробити попереджувальні постріли або хоча б усно попередити, що планує застосовувати зброю. Ми ж маємо три постріли в порушника, і тут теж є нюанси. Поліцейський має право застосовувати зброю без попередження у чітко визначених випадках - все це регламентується. Переважно вони пов’язані із випадками, коли пішого поліцейського атакує порушник на автомобілі, тут цього немає. Проте є ще один нюанс: поліціянт має право стріляти без попередження, якщо порушник намагається заволодіти зброєю полісмена або його напарника чи напарниці. І от саме цього не видно на камерах. Тобто, якщо той чоловік бив поліціянтку, то стріляти без попередження не можна, а якщо він простягав руки до її пістолета, то можна.
Крім того, вважається, що достатньо було однієї кулі для того, щоби зупинити нападника і загрозу. Тому перший постріл може бути правомірним, а другий і третій - це вже вбивство.
Проте і тут є багато питань. Наприклад, вимога поліцейського була законною чи незаконною? Я думаю, що так. Взагалі, треба виконувати такі вимоги людини у формі, яка є при виконанні службових обов’язків, а тим більше у воєнний час. Тобто дії поліцейського починалися правомірно. Громадянин був неправий і його треба було затримати. А далі є чіткі інструкції та алгоритм дій - як затримувати, що можна робити, що ні, і тут виникають вже різні трактування дій полісмена. Це величезне поле дій для юристів - як адвокатів, так і прокурорів. І ще раз наголошу: наявні відео нам не дають відповіді на ключові питання.
А ще є думка з погляду моралі. Як я вже казав, “бикувати” до людини в формі не можна у жодному разі.
Так, дійсно є багато думок щодо попереджувального пострілу або стрілянини по ногах. Але чи можливо так чітко зорієнтуватись у стресовій ситуації? Чи це просто був обов’язок поліціянта?
Поліцейський мав вжити заходів, аби зупинити нападника. Є, звісно, коментарі, що стріляти варто було по ногах чи щось подібне, проте тут поліція може мати аргумент, що постріл у ноги ризикує не влучити або зрикошетити, а це вже загроза для перехожих. Але я вважаю, що правоохоронець мав зробити, як мінімум, попереджувальний постріл. По-друге, він не мав би стріляти тричі. Оце буде головна проблема в цій справі для цього поліцейського: три постріли - це вже не про зупинку зловмисника, це більше про вбивство. Перший постріл затримував злочинця, а другий а третій для чого? Але все це має нам розповісти експертиза, свідки тощо. Тим більше, ми не знаємо, який саме постріл став причиною смерті.
Давайте звернемось до міжнародного досвіду. Як би таке затримання відбувалось, наприклад, у США? І чи був би такий резонанс?
У Штатах інші закони, але там із подібним все більш конкретно. Наприклад, якщо поліцейський каже, що хоче бачити ваші руки, коли ви виходите з машини, то ви маєте їх показати. Інакше - існує чіткий алгоритм. Якщо людина не виконує вимогу або виконує її неналежним чином (приховує щось), то полісмен має повне право стріляти.
А щодо розголосу, то тут все неочевидно і по-різному. Ми ж мали прецедент, коли полісмен натиснув на горло афроамериканцю при затриманню, від чого той помер. Результат - погроми, грабунки і всесвітній рух BLM. А той коп сів до в’язниці. Проте підкреслю: наші закони інші, тому цей приклад не дуже нам підходить. Якщо ми хочемо мати щось схоже, як США, то треба просто змінити законодавство. З іншого боку, в Америці при затриманні вбили не одного підозрюваного чи правопорушника і поліцію виправдали.
Як ви думаєте, це все пов'язано якось з війною і загальною напругою в суспільстві? Чи це конкретне нахабство конкретної людини?
Дії поліцейського, пов’язані із війною, а от дії порушника - ні. Полісмен спочатку поводився дуже адекватно і його вимоги були законними, але потім - це вже нерви. Все суспільство зараз у напрузі, і для “спалаху” достатньо “іскри”.
А от дії правопорушника - це особисті його якості. Тобто, це людина. яка звикла хамити і не поважати інших. Це був прояв отакого, як то кажуть, “бикування” і напад на поліцейського. Це не просто “здали нерви”, це порушення ПДР, намагання приховати злочин, а потім напад на представників влади. .
Наші люди небезпідставно злі на поліцію: недореформування, Революція Гідності, вбивство дитини, зґвалтування жінки у відділку тощо. Проте ми хочемо йти до Європи, де люди поважають правоохоронців. Як нам виховувати оте правове суспільство?
Має бути просто чіткий алгоритм дій - для правоохоронців та для правопорушників. Все має бути прописане до найдрібніших деталей поведінки обох. І ці дії не можуть трактуватись по-різному чи суб’єктивно. Ми зараз маємо проблему у тому, що такі речі розглядає особисто якийсь умовний районний слідчий, і саме він вирішує, хто тут винен. Всі ці аспекти взаємовідносин між представниками влади та народом мають розглядатись колегіально, а не персонально. Тому тут, я вважаю, нам варто внести зміни до Конституції.
Другий момент цих змін стосується застосування зброї. Тут мають бути якнайчіткіші інструкції для всіх: що має робити людина, яка отримує вимогу від поліцейського, і ,що має робити поліцейський, чию вимогу не виконують. Наприклад, у мене є моя нагородна зброя, я можу з нею бути в місті, але я маю мати дуже детальний регламент, коли, як і за яких умов я можу її використовувати. Таке саме має бути і з поліцією.
Але у першу чергу все має будуватись на взаємоповазі. Тільки так ми зможемо стати європейською країною з демократичними цінностями.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.