Youtube — це платформа, яка вже багато кому замінила телевізор. Люди звідти черпають інформацію, дізнаються новини, отримують аналітику і масу розважального контенту. Попри це, далеко не всі глядачі розуміють, як правильно користуватись соцмережею, в яку користувачі щодня завантажують мільйони відео найрізноманітнішої тематики. Фейки, маніпуляції, шахрайські “схеми” — це маленька частинка того, що може бути потенційно небезпечним для глядача. 

Всі ці проблеми не є новинкою для українців, але вони дуже актуалізувались із початком повномасштабної війни, яку Росія розв’язала проти нас. Дуже значною і важливою складовою гібридної війни є саме інформаційна складова, на яку ворог не жаліє грошей.

То чи навчились наші люди “фільтрувати” ролики, яким чином перегляд російського відео перетворюється на реальну зброю агресора і яким чином держава може контролювати Youtube? Про це в ексклюзивному інтерв’ю для “FM Галичина” розповіла Директорка ГО «Детектор медіа» Галина Петренко.

Чи навчилися наші люди “чистити” свої стрічки від російського, фейкового і шкідливого контенту? 

Тут є дві новини: хороша і погана. Хороша новина полягає в тому, що люди стали більше усвідомлювати, що інформація може бути токсичною і що потрібно бути медійно грамотним. Тобто все частіше, наприклад, на запитання “а чи  вмієте ви розрізняти фейки та маніпуляції і як ви це робите?” люди відповідають ствердно. Причому мова йде не лише про інтуїтивні відсіювання інформації, а й про певні техніки. 

Але погана новина полягає в тому, що в людей досі залишились старі звички. От, наприклад, люди в опитуваннях стали говорити, що вони взагалі відмовилися від російської музики, новин і навіть ліберальних блогерів. Ми можемо подивитися на  тренди Youtube в Україні: дійсно там немає російської музики, новин чи російських медіа, але там є, наприклад, російські серіали або “Камеді клаб”, які фінансуються “Газпром медіа”. Тобто люди, які хочуть розслабитись після робочого дня, залюбки вмикають російський розважальний контент, а які там наративи — ми всі знаємо. 

Чому так відбувається?

По-перше, наші телевізійники кажуть, що це тому, що українське телебачення через відсутність грошей не може запропонувати альтернативу. Тобто у нас не знімаються нові розважальні програми у великій кількості. 

Людям, які ціле життя говорили російською, так легше сприймати інформацію 

По-друге, я цю тему порушувала у розмовах із соціологами і психологами. Вони сказали що багато українців, які були російськомовними в побуті, на роботі перейшли на українську. Це цілком свідомий вибір, їх ніхто не змушував, це громадянська позиція. Але це все одно складно для людини, тому коли вона приходить додому і хоче розслабитися, то для неї важливо опинитися в комфортному середовищі. Іншими словами, їй не доводиться напружуватись, коли вона слухає чи дивиться щось російською мовою. 

Коли ми дивимось щось російське, цей перегляд зараховується каналу, а згодом монетизується. Мова йде про російських артистів та авторів, тому потім це все переростає в податки до російського бюджету, а з податків купуються ракети, які летять у бік України. Як пояснити українцям, що варто відмовлятися від різного роду “лєпсів” і “кадєтів”?

Треба, власне, пояснювати. Це банальне нерозуміння того, що перегляди — це податки для країни агресора. І що навіть невинна, так би мовити, російська мелодрама, в яку, можливо, ніяких меседжів і не зашито, також обертається підтримкою ворога. Податки йдуть в російську державну скарбницю, а звідти — на зброю, якою агресор вбиває українців.

Ми також знаємо, що регіональний офіс Youtube, який розповсюджується і на Україну, розташований у Москві. Відповідно, у нас є спільні тренди та немає потреби все перекладати українською. Чи можна найближчим часом мати свій офіс у Києві?

Україна для цього дуже багато робить на рівні держави, громадських організацій, активістів тощо. І це стосується не лише Youtube, а й усіх соцмереж. Це важливо, адже тут мова йде і про податки з реклами, які будуть сплачуватись в нашу скарбницю. І ми тут не самотні, тому що багато країн Європи вже інтегрувались, а ми можемо перейняти їхній досвід. 

Наприклад, у Євросоюзі є закон, який стосується регулювання великих технологічних платформ. Чому саме Євросоюз є нашим союзником? Тому що більшість цих платформ, крім “Телеграму” і TikTok мають американську юрисдикцію, а з американцям завжди простіше взаємодіяти. А ще європейські країни дуже хвилюються про можливі втручання у їхні вибори, чому сприяють соцмережі, які дозволяють пропаганду та анонімні сторінки. Тому, на щастя, тут в нас дуже багато союзників.

Наприклад, у Facebook є можливість проплатити собі рекламу, і ти туди можеш імплементувати будь який патерн чи наратив, зокрема пропаганду. І, що цікаво, за гроші такий допис краще індексує і просуває сам Facebook. Як середньостатистичний глядач може цьому протистояти в Youtube? 

Важливо скаржитись на шкідливий контент

Середній користувач може, по-перше, усвідомлено споживати це все. Тобто треба розуміти, що не все, що має багато переглядів, лайків і поширень, є правдою. По-друге, є такі механізми, як скарги на контент — їх теж важливо використовувати. У соцмереж є проблема з опрацюванням інформації, бо її надходить дуже багато кожного дня. Тому це все — наша особиста відповідальність. 

Є ще одна актуальна проблема: дуже багато телеканалів, які заборонили в Україні, перейшли на Youtube. Крім того, там залишаються такі неадеквати, як Шарій і багато інших. Тобто, якщо говорити про телебачення, то там можна не надати частоту, можна прикрити радіостанцію тощо. А от що робити з Youtube? Чи має право держава якось втручатися і які тут механізми? 

Втручатись у політику Youtube пробували вже багато країн до нас. Вони блокували канали або вимагали деанонімізації в тих соцмережах, де це дозволяється. Але це дуже складний шлях. В такому випадку треба доводити, в чому проблема контенту і таке інше, а це довго і марудно. В суспільстві є велике незадоволення і його треба вирішувати на всіх рівнях — і державних, і законодавчому, і на громадському, і на рівні простих громадян. Думаю, необхідно створити певні комітети, які б могли моніторити діяльність авторів і того, що вони транслюють. Тоді ця робота матиме сенс і певну базу доказів.

Не лінуйтесь перевіряти інформацію

Окрім того, держава має проводити довгу і нудну роботу з комунікації з цими соцмережами. А з іншого боку — писати закони. Це має бути метод “бича і калача”. Влада має сказати “ми вас обмежимо в правах, але якщо ви підете нам назустріч, то ми не будемо надто суворими”. До того ж, Україна не є основним впливовим гравцем у цій грі, тому нам треба об'єднуватися з іншими країнами Євросоюзу, в яких такі ж проблеми. Шкода, що Євросоюз зрозумів цю загрозу тільки тоді, коли війна дійшла до його кордонів, але ЄС вже не такий ліберальний і “рожевий”, яким був до 2022-го року на рівні громадян. 

Що ж стосується звичайних споживачів, то треба просто бути медіаграмотним. Якщо ви бачите якусь інформацію, яка вас емоційно чіпляє, не лінуйтеся перевірити її. Зазвичай всі фейки “зліплені” дуже клішовано. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Євроінтеграція має виводити нас із “русского міра”, а не повертати туди, — фахівець