Найбільше підприємств релокувалося до Львівської (30% релокованих підприємств), Закарпатської (17%), Чернівецької (11%), Івано-Франківської (8%), Хмельницької (7%) та Тернопільської (7%) областей.

Зокрема на Львівщину переїхало понад 200 підприємств. 

Міністерство економіки України з перших тижнів повномасштабного вторгнення реалізує програму з релокації українських підприємств, що перебувають на території бойових дій. Подати заявку на переїзд можна через майданчики системи «Прозорро.Продажі».

Про мінуси і плюси релокованого бізнесу та чого навчила війна економіку України в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів директор Департаменту економічної політики Львівської обласної військової адміністрації Степан Куйбіда. 

Скільки зараз в Україні є компаній, які змінили своє місце прописки і локацію і куди переїхала найбільша кількість підприємств? 

Якщо говорити загалом про усю Україну, то я б тут напевно зробив оцінку на основі статистики, яку веде Міністерство економіки. Це майже півтори тисячі різних компаній, від найбільших до найменших, які змінили своє місце прописки і місце локації. Чи ця цифра буде повною? Я думаю, що ні. Оскільки не все змогли облікувати і відповідно не все ми зможемо побачити. Ну і логічно, що деякі процеси відбуваються поза межами нашої уваги. 

Але тим не менше, держава, на мою думку, себе доволі успішно показала в цьому кейсі й на неї можна було розраховувати. Влада допомагала з переїздом, з розміщенням вже в обласних адміністраціях. Тут підхоплювали цю роботу на місцях і робили такий класичний супровід, якщо це так можна назвати. Звичайно, що Захід України був лідером. В нас Львівщина це лідерство закріпила за собою. В “спину” Львівщині активно “дихало” Закарпаття, але десь ми трохи краще себе повели з погляду стимулів, які запропонували. Якщо брати відрізок часу від початку повномасштабного вторгнення і до зараз, то ми маємо офіційно за статистикою Міністерства економіки 236 підприємств, які переїхали на території Львівської області. Із собою вони привезли майже 5 тисяч робочих місць. Чи ця цифра є повною? Я думаю, що ні. 

Термін "релокований бізнес" мене трохи дратує, бо можна сказати простіше – це український бізнес. Все таки десь я згадую ті прогуляні пари з економічного, то релакація – це транснаціональне питання. А тут це слово не до кінця застосоване, але, тим не менше, нам це сподобалося і ми так вживаємо. Львівщина прийняла 236 українських бізнесів, які були змушені переїхати. 

236 підприємств переїхало, але чи всі “прижилися”? Чи задоволені підприємці тим, як держава їх прийняла на нових локаціях? На початку повномасштабного вторгнення більшість підприємців давали позитивні оцінки і відшуки. Зараз ця тенденція збереглась? 

Питання релокації завершилось, бо немає напливу дзвінків, контактів і перемовин, які були на початку повномасштабного вторгнення

Чи все так “райдужно” й кольорово, як було на початку? На жаль, ні. Питання релокації сьогодні завершилось, бо такого напливу дзвінків, контактів й перемовин ми вже не маємо. Зараз питання релокації — це скоріше елемент диверсифікації бізнесу великих фінансово-промислових груп. Увага, які раніше ніколи не працювали на території заходу України. І другий блок – це ті ситуативні переміщення, які відбуваються, бо держава воює. Тому цей обов'язок, який був у держави в той піковий час, вона виконала. Ті програми зараз працюють в фоновому режимі. Тобто релокації як такої вже немає. 

Проте є інше питання і до Міністерства економіки, і до виконавчих органів та органів контролю. Наскільки добре вдасться подбати про стан цієї економіки? Якщо ми подивимося на прогноз державного бюджету, то ми бачимо там прогнозоване зростання валового продукту, тобто Міністерство налаштоване позитивно. Мені складно сьогодні давати якісь оцінки. Чому? Ну, по-перше, я не знаю всіх складових цього “рівняння”. Я оперую меншою частиною інформації. Друге – це те, що в “рівнянні” ці “змінні”, вибачте за тавтологію, дуже часто змінюються. І ми можемо зараз дати будь-який прогноз на завтра після обіду, але вже сьогодні ввечері цей прогноз може бути абсолютно не релевантним. 

Чи держава станом на сьогодні справляється своєю задачею? 

Скоріше так, ніж ні. Звичайно, в нас є окремі проблеми, з якими ми самі не зможемо дати собі ради. Це питання зерна, питання кордону, питання експансії якихось зовнішніх ринків. Тобто це складна конструкція. Але питання підтримки градусу всередині економіки –ОК. Пропонується низка програм підтримки виробництва, переробки, сільського господарства, стимулюється перенавчання й перекваліфікація кадрів. Як на мене, є такий правильний “дороговказ”. Донори, їх також треба згадати, пропонують багато програм. Тобто, на шальки терезів ми можемо з однієї сторони поскладати всі ті мінуси, а з іншої – поставити плюси. І десь так посередині все буде стабільно. 

Ви все ж таки більше акцентували саме на плюсах. Якщо говорити про мінуси, то якими вони є?

Насамперед є такий дуже складний мінус, який мені важко обговорювати, – це питання мобілізації. Тобто питання бронювання працівників критичної інфраструктури. Воно суттєво краще працює, аніж працювало, до прикладу, в 2022-му році. Але все одно є "але". І ці "але", з однієї сторони, пов'язані з такими цікавими факторами, де держава не була гнучкою в своєму регулюванні. А з іншої сторони, держава справедливо сказала бізнесу: "Якщо ти “білий”, то ми тебе бронюємо". 

Мова йде про те, що от є, наприклад, підприємство, яке виготовляє крани. І вам треба мати різного роду конструкторів. Але ви не забувайте, що в нас є представники ТЦК, які можуть прийти і вашого працівника мобілізувати. Тоді питання, як ви будете виготовляти крани? Держава запропонувала механізм, що якщо ти умовно робиш саме крани, ти важливий для економіки, ти чесний, в тебе немає боргів, то ми забронюємо твоїх працівників, щоб ти був впевнений у тому, що зможеш виконати замовлення. І тут виникає дуже цікава проблема. З однієї сторони, бізнесу потрібні працівники, з іншої – він не може забронюватись, бо він, наприклад, не проходить за певними критеріях. І таке буває. Але щоб бути справедливим, інколи і держава в своєму регулюванні буває трохи жорсткою. 

Ми говоримо про трудові ресурси. Тут зразу треба сказати, що є питання з кваліфікацією, оскільки відбулася внутрішня державно-трудова міграція. І, умовно, працівник, який звик працювати на складних специфічних виробництвах Харківщини, не зможе відразу себе побачити, наприклад, на агропромисловій Полтавщині. Тобто потрібен час на трансформацію. 

А далі – це сировина. І тут ця проблема насправді виникає з іншої проблеми – питання логістики. Оскільки логістика сьогодні була дуже сильно поламаною, вона вже частково відновилася. Але ця проблема за собою тягне дуже багато “ниточок”. 

Друга “ниточка” – це ринок збуту. Багато хто був орієнтований на країни СНД, на Білорусь, на сторону Сходу. І їм зараз треба переорієнтуватись. Вони вже це в принципі зробили. Ба більше, на вересень-жовтень 2022-го року Мінекономіки оприлюднило статистику, і там вже дуже чітко видно, що економіка переорієнтувалася. Але все одно це затрати і час. 

Також є питання експорту, імпорту та торгівлі. Так, ми розуміємо, що ми щось звідкись “вирвали” і кудись стараємося “залізти”. Але ж ми паралельно “залазимо” в цей організм, який називається Європейським Союзом. Там ж не було вільного слоту для нас. Тобто ми заходимо в якусь економіку, і ми змінюємо відповідну пропорцію цієї економіки. 

Як "прижилися" релоковані підприємства на новому місці, зокрема на Львівщині? 

Насправді є дуже багато хороших кейсів, які характеризують і ті підприємства, які приїхали сюди та повернулися назад, і ті, які приїхали сюди та тут заново почали свій розвиток. Давайте згадаємо Рубіжанську панчішну мануфактуру. Зараз це підприємство перебуває на Львівщині. Вони приїхали ні з чим. Це 30-50 людей, тобто сім'ї працівників з дітьми, 2-3 машини і великий багаж знань. Вони почали “з нуля”, і вони змогли. Цікавий кейс – "Пожмашина". Вони не просто прижилися тут, ми бачимо їхні успіхи з Міністерством економіки, де вони говорять про спеціалізовані машини для розмінування. Зараз вони перебувають в нас на інвестиційному супроводі, вибирають земельну ділянку для того, аби почати будувати нові виробничі потужності. 

Після деокупації підприємства повертались додому, і це – прояв економічного патріотизму

Є кейси, які я вважаю концептуально правильними. У нас було дві релоковані кав'ярні. Так, у Львові кав'ярень вистачає, але ці люди проявили свій економічний патріотизм. Як тільки їхню територію деокупували, вони сказали: "Люди, дякую, що прийняли. Львів, дякую.", і повернулися до себе додому. Як на мене, це справжній прояв патріотизму.

Були підприємства, які скаржилися на те, що не можуть знайти працівників. Як зараз із трудовим ресурсом на релокованих підприємствах? 

Це одвічна проблема пошуку трудових ресурсів. На мою думку, вона і сьогодні залишається актуальною. Пік цієї проблеми був десь на початку 2023-го року. Зараз це вже не так відчувається. Всі ці процеси стають сталими. Люди вже не так мігрують, як мігрували раніше. Вони починають усвідомлювати, що фінансова “подушка” багатьох вже закінчилась. І коли до цих людей доходить, що вони мають бути частинкою економіки, вони йдуть на перекваліфікацію, шукають себе заново. Але ніхто не скасовував ту ж саму міграцію, про яку я сказав, що вона стишилась. Ніхто не скасував і мобілізацію, яку держава просто зобов'язана робити. а ще є влучання ракет і повітряні тривоги. Кожен з цих факторів збирається в одну картину. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Радість під час війни не є гріхом, — військовий про святкування Різдва