Слава Ісу! Будьмо уважні! Добре, коли є великі фестивалі літні, тоді купа хороших людей, з якими ти мріяв познайомитись, поговорити, злітаються разом і таким чином екс-Юко Юля Юріна в нашій студії (ну якщо це назвемо студією). Юлю, вітаю!
Вітаю!
Я зразу почну з паспорта. Паспорт є вже новий чи нема?
В розробці.
Йолки-палки! А чому так? Наприклад, Нєвзоров клац пальцями — і йому вже дали український паспорт.
І це мене дуже сильно ображає, бо ну вже дуже довгий період я цим займаюся. Ще в травні... Ні, навіть раніше. В березні я здавала мовний іспит і зі 100 балів в мене 95 рівня володіння українською мовою середнього рівня.
Нічого собі, ти здавала екзамен на знання української мови?
Так-так. Це зараз обов'язкова умова ну...
Отримання громадянства.
Так. Але це кожен-кожен період, мені здається, кожні пів року змінюються умови. І я тоді встигла ще, коли треба здавати було мовний іспит. Тобто в мене подані документи, я здала мовний іспит в університеті і просто подала, і чекаю на дзвінок.
Юлю, я чому це питаюся. Бо як отримаєш вже на руки український паспорт, ти ж у нас кубанська козачка..
Так! Українська, українська!
... коли поміняєш нарешті оцей двухглавий на український, значить зразу після цього дайся знати — ми підем тролити всяких мерів, знаєш, тіпа Харкова, Одеси. Ти будеш просто круто знати на відміну від них.
Я буду просто ходити і розмовляти з ними українською! І цього буде достатньо.
Ну, власне, я просто хотів таякби твій персональний... Дивись, я на "ти" перейшов. То нічого?
Ну, давай на ти. Давай на ти.
Я хотів в тебе запитатися твій персональний досвід, бо ти вже розповідала, що от з Андрієм, зі своїм хлопцем... Чи чоловіком?
Не бачу кільця на цьому пальці.
Так. Це недоробка Андрія. Він за кадром, ми його тому і не показуємо, що він має гріхи перед Юлею. Так от, ви мандрували, і ти в цих мандрах казала, що з цим паспортом дуже дискомфортно тобі чутися. Я навіть зацитую, Юля Юріна казала: "Куди б не приїхали росіяни, їх усюди не люблять". Так а ти маєш вигрібати нелюбов за всєх русскіх окупантов чи не маєш? От як для себе ти вирішила?
В мене немає свідомості, що я росіянка. Бо в 18 років, коли я стала повнолітньою, я зробила свій вибір. Бо там, де мені треба народитися, я не мала вибору. Коли мені стало вже 18 років, я зробила свій вибір, я переїхала в Київ, поступила в університет і вже з 2012 року тут живу.
Я зрозумів, ти нетерпляча дівчина. Ти не хотіла чекати, коли Кубань повернеться в Українську Народну Республіку і вирішила: "Я спочатку переїду, а потім ви вже там приєднуйте назад наші козачі землі".
Ну моя дипломна робота на 5-му курсі це було "Українці на Кубані". І я як фольклорист їздила по станіце Благовєщенской. Це був 2016 чи 2017 рік, і я записувала інформантів, і вони мені співали пісень. Вони мені співали "Реве та стогне Дніпр широкий", "Ішли вони по діброві", в них збереглися обряди колядки, щедрування, в них є веснянки, ліричні пісні. Ну тобто це все... Причому, коли запитуєш в них, вони кажуть: "Я тут народилася, я тут жила, і я тут помру". І етнічно вони себе вважають кубанцями.
Але тепер от скажи. Включаєш фєдєральний арущій русскій телєканал, і кажуть там тіпа: "У нас сюжет цей із Кубані". І там: "Вот мєстний ґаварок какой інтєрєсний, щас бабушки вам спают русскую народную пєсню із Кубані". І ті всі стають і починають співати: "Народная пєсня. Ще не вмееерла...". І співають гімн "Ще не вмерла Україна". Я на дупу впав. Це федеральний канал.
А коли це було?
Та можна наґуґлити. Це воно пішло, замемасилося в ютюбі. Саме оця історія, що "аказиваєтса ето мєстний ґовор, а це аказиваєтса русская народная песня".
Мені було дуже смішно, якщо в нас така пішла ретроспективна розмова, то коли я була мала і ми їздили по станицях виступати там на всякі кінофестивалі з казачєством, там всі ці представники казачєства... їхня улюблена пісня була, яку замовляли в мого колективу, щоб ми співали: "А я не скорилася, від сльози відродилася, українкою ж я народилася". І типу "Україночка" — це була пісня, яка теж все дитинство лунала, "Повернися, соловейку". Не тобто в мене завжди був український бекграунд, і в 3 роки я "шокала" і "гекала".
Добре. Зрусифіковані українці так само зараз лікують рани у вигляді оцих "шокань" і "гекань". Але дивись, наскільки ще буде, на твою думку, актуальним ну в Миколи Куліша "Мина Мазайло" там така є тьотя Мотя персонаж, яка завжди орала, "што лучше бить ізнасілованной чєм украінізірованной". Це цитата. Як ти думаєш?
Я би ну, звичайно, украінізірованна, типу в мене немає іншої відповіді. Розумієте, там це все винищувалось дуже багато років, і в мене є багато інформації, як це все відбувалося, і після 2014 року це робилося ще щільніше і ще масивніше. І ця культура просто винищувалась.
Ні, це ти зараз говориш про свою малу батьківщину, де багато вихідців запорізького козацтва. Я зараз говорю про тих, з ким ти от зустрічаєшся. Тут, зараз, в Україні. Тобі не було боляче українізуватись?
Так ні. Чому?
Бо інші кажуть, що "ето боліт, мнє так удобно, ми в демократичній країні, перестаньте мені..."
Розумієш...
... на мозоль натискати.
... я би почала розмовляти раніше, якщо б в мене було оточення україномовне. Бо раніше, коли ще не було таких прям радикальних змін, коли в людях змінюється свідомість на всі 100%. Ну я в університеті намагалась розмовляти, але соромилася і мені там деякі одногрупники казали: "Ой, бляха, кажи краще російською, бо це ти смішно розмовляєш".
Одним словом, русскоязичний Київ на тебе давив, то був пресинг?
Ну не хочу я так звинувачувати Київ. Це одиничні такі випадки, бо в університеті, в кінотеатрах, в театрах завжди лунала українська мова. І це мені як людині, яка сприймає все на слух, мені це було легше. Бо я мови вивчаю тільки на слух. Я знаю англійську на слух, я вивчила українську на слух. І коли вже почало все моє оточення розмовляти українською і переписуватись (це теж важливо), бо раніше теж було таке, що ми тут розмовляємо публічно...
Робимо вигляд, що ми типу українці.
... українською, а особисто розмовляємо російською в сім'ї, розмовляємо російською і переписуємося російською. Зараз такого немає, і це просто допомагає удосконалюватися.
Як по-чорному пожартувати: "Спасіба, путін, за ета". Добре. Окей, процес пішов, але, дивись, є інший вимір. Перш ніж ми перейдемо до того іншого виміру, я хотів в тебе розпитатися все-таки про біль. Біль — це ознака життя, так? Ну ти лежала гола, і тобі оці тату робили. Це боляче чи ні?
Гола лежала? Та я гола не лежала.
Ні, я просто думаю так багато.
Це ви так уявляєте, напевно, собі.
Андрію, не дивись на нас. Це ми про тату говоримо.
Він потім поговорить.
Нє, боліло чи ні?
Ви зараз отак перескакуєте з питання на питання.
Про біль.
Типу про біль за Україну і українську мову чи про біль і про татуювання? Я хочу уточнююче.
Зараз поки що про біль, про фізичний біль. Просто спитатися, бо це...
Ну я людина з нестабільною психікою і з нестабільними...
Вау, це як?
Ну в мене межовий розлад особистості. Я 1,5 року сиділа на антидепресантах і лікувала депресію. Ну типу в мене є певні вади і емоційні...
І це тоді тату пішли?
Ні, тату пішли, як тільки я приїхала в Київ. Я приїхала в Київ поступати в університет, побачила біля вокзалу надпис "Тату". Мені казали: "Виповниться 18 років — роби, що хочеш". Я зробила, що хочу. Я з 18 років стабільно забиваю своє тіло.
Клас. Я чому це запитався? Тому що воно дуже гарно гармонує от всі візерунки, які на тобі і в вигляді тату.
І криза (ред. — шийна прикраса з бісеру).
Клас, клас, це дуже класно. А тепер про біль іншу. Біль, яку... Ми так то на "ви", то на "ти"... Ну ми, як шизоїди, сьогодні говоримо. Добре.
Це нормально. Це нормально відчувати себе шизоїдом. Все окей.
Ти зробила болюче світлій особистості українського совєцького шоу-бізнесу. Настя Каменських абідєлась, що її поставили в один ряд з "пающімі трусамі" тіпа Лободи, Полякової і так далі. Ти напевно це бачила, там атвєтка вже є. Ти бачила?
Мені, якщо чесно, це було смішно, бо я...
Оце ти дивилась?
Я бачила. Це пару днів тому я це подивилася і я дуже сильно з цього волала. Бо якщо б я побачила це раніше, то я би встигла написати відповідь.
Маленьку довідку зроблю для тих, хто, може, пропустив цей дуже... Це не просто там якийсь срач чи ютюб, це дуже принципова річ. Тобто Юля Юріна, яка фольктронік показала, як це має бути, вже давно, ще починаючи з Yuko.
З 2016 року.
Так. Відповідно, вона звернула увагу на те, про що ми вже час від часу говоримо. Про те, що різні "пающіє труси" раптом почали кричати, що вони більші українці, ніж ветерани "Азову" чи члени партії "Свобода." А після того почали на себе нап'ялювати, як їм "кажется інтєрєсно" різні дранки, вишиванки, щось подерте, щось наліпили. Всі вони так навчилися робити байрактарщину, перемежовуючи її з Україною, пісеньками, віночками, шароварщиною, що це скурвило Юлю Юріну, вона сказала, що це є куревство саме їх. Я навіть зацитую: "Паразитують на вишиванках, які той фольклор навіть не нюхали". Оці всі Півоварови, Полякови, Лободи, ну і Настя Каменських с німі. І закликала їх не паскудити, не відвертати людей від справжнього українського фольклору, далі займатися своєю попсою, бути "пающімі трусами". І от їй прилетіла (тобто Юлі) атвєтка від Насті Каменських. Дві такі інстасамки сиділи і казали: "Та то Юлі треба самій щось собі робити, то певно в неї якісь проблєми".
Але я ж встигаю. Так, зі своїми ментальними проблемами я впораюся. Дякую Насті за турботу. І я би хотіла їй теж порадити. Вона в цьому інтерв'ю казала, що в неї була депресія, і вона три місяці лікувалася антидепресантами, які вона сама собі прописала. Але, знову ж таки, в мене є дуже велика претензія, бо Настя має дуже велику аудиторію, яка може прийняти її слова як чисту монету і подумати, що можна прописати собі ліки-антидепресанти самостійно. Це не треба такого робити. Це має робити лікар-психіатр, який має медичну освіту. І це теж не те.
Юль, Юль, один момент.
Добре. В мене просто, знаєш, в мене дуже багато...
Чекай-чекай, одну секунду. Настю, по-перше, поміняйте дилера, візьміть лікаря і поміняйте кальоса. Але ми по суті давайте від кальос до суті. Бо я розділяю на 1500% ваше обурення оцими скурвленими "пающімі трусами", які псують фольклор.
Так. Розумієш, я дуже часто отримую такі відповіді, що от... В мене вийшов концертний альбом. Дякуючи таким співачкам, як Настя Каменських і всі інші, які почали робити таку музику, від якої в мене пригоріло, я за 1,5 місяця зробила концерт "Ґвара", там, де був 21 трек, там, де...
Народ, в ютюбі все можете подивитись.
... переосмислені українські традиційні пісні, там, де я написала самостійно аранжування і показала, як можна подавати українську культуру в сучасному вигляді, щоб люди вважали це гордістю, а не тим, що всі потім ходять і такі: "Боже, фольклор. Ну це якась х**ня". Мені пишуть люди: "Дякую, бо я починаю слухати, і це не виглядає як гоп ца дріца гоп ца-ца, від якої просто нудить". Бо український фольклор і традиційна музика вона дуже глибока, дуже крута і ізискана.
Вишукана.
Вишукана.
Дивись, але в цьому випадку це ж ми розуміємо, що люди навіть зі сторони вони є індикаторами. Розумієш? Коли в Гластонбері всіх мокрих і в болоті з "ДахаБраха" затягують в ВВС, ми розуміємо за що, тому що вони вперше стикнулися з автентикою. Коли наші дурепи, які максимум, що навчилися, це ботоксні губи фотографувати в дзеркалі в туалеті і викладати в інстаграм...
Ну це лукізм, я не підписуюся під цим. Вони мають виглядати так, як вони хочуть.
Я маю на увазі, коли вони за це беруться, то це виходить оця гоп ца дрица.
Просто, розумієш, краще було би, якщо б вони співали поп-музику, то створюйте поп-музику українською мовою і продовжуйте свій стиль, продовжуйте свою роботу українізовано. Я займаюся фольклором, там гурт ZGARDA, гурт Go_A і інші люди займаються цим. І хай вони...
А як тобі "Ойра", "Гуляйгород"?
"Ойра" і "Гуляйгород"? Це я не застала, бо я трошки молодша і я вже застала тих, з ким я вчилася.
Ну але записи є.
Так. Мені подобається Квітка Цісик. Вона дуже кльово і гарно це все обробляла. Мені подобається там 80-х або 90-х, коли в Україні з'явилися такі гурти як "Повернися, соловейку". Я дуже всім раджу послухати, дуже красиві пісні.
Хочеш я тобі похвалюся?
Давай.
Тому що племінницю Квітки Цісик я дьоргав 10 років за косички на перший парті. Рокса Цісик, привіт!
А чого не підійшли і не сказали: "Ти мені подобаєшся"?!
Та я з нею за одною партою сидів, що значить "подобаєшся"? Я її дьоргав за косички. От. Я просто тобі такий ліричний відступ... Але дивися, ти маєш власний досвід. Ти теж сходила на їхню територію. Я маю на увазі, в попсу схаділа, подивилася, як то гратися в інстасамку...
Так.
... і вернулася назад на чисті терени.
Так. Якщо б я це не зробила, я би себе дуже сильно докоряла. Бо оцей весь період це був мій особистий період і мої психічні порушення, і мої комплекси, які я хотіла показати. І не правильно було робити все те, що в мене всередині там коїться, і мої якісь переживання. Я їх переклала на музику, бо я по-інакшому не вмію. І мені треба було довести собі про свою сексуальність, про те, що я теж вмію писати попсу, і я теж можу це зробити. І я можу робити і традиційну фольклорну музику, бо я займаюся з трьох років фольклором, і типу в певному періоді треба було зробити невеличку зміну, щоби потім повернутися і зрозуміти свою цінність.
Окей, а це боляче?
Що саме?
Бути там, в попсі. Твій досвід який?
Це таке затьмарення, я думаю. Бо мені хотілося бути інакшою, і я соромилася деяких своїх вад. В мене є комплекс аніматора, і я завжди... Ну я пропрацювала в цій сфері 8 років, і в мене завжди було таке, що якщо я захожу в кімнату, то я маю всіх розважати, я маю всім робити класно. Я дуже люблю, щоб люди мене любили, і я залежна від того, що люди про мене говорять. І це теж вилилося.
Тобто ти засмучуєшся, якщо хтось щось там за спиною погано скаже?
Як і більшість людей, так. Ну це робить мені боляче.
Але перепрошую, український шоу-біз в такому вимірі лободівському і цих всіх Пивоварових, Дорофєєвих і інших, він такий і є. Вони 100 разів тобі за спиною щось скажуть, бо він гівняний, наш поп-світ.
Ну то ми можемо просто обирати собі людей, які для нас цінні, і окружати себе тими, хто дійсно тебе любить і поважає. Це складно до цього прийти, дуже-дуже складно. Ну весь мій шлях — це...
Це тому ти звідти пішла? Чи просто захотіла знову повернутися на чисті фольклорні, фолькотронік і те, що...
Давай чесно.
Скажи чесно.
Почалось повномасштабне вторгнення. 25 лютого в мене мав вийти альбом, який називався "Ґрьобаний мір".
Російськомовний?
Російськомовний. 25-го мав вийти, 24-го почалося повномасштабне вторгнення. Там були пісні, в яких я рефлексувала з приводу своїх хвороб, з приводу свого лікування психічного порушення. Вони всі були російською мовою. І в день повномасштабного вторгнення, коли це все сталося, ми подзвонили... В нас вже був відгружений альбом, відзнятий кліп, вже було все розіслано. Тільки кнопку нажати, щоб воно все опублікувалося. Ми подзвонили, сказали: "Все! Ми більше не співпрацюємо ні з ким, ми не видаємо російською мовою нічого і ніколи". Я не буду спілкуватися, я не буду співати, я не буду робити музику, яка буде потім йти... Ну, я роблю це на теренах України, але я не хочу, щоби воно було культурною спадщиною росії. І я написала, що альбому не буде, кліпу не буде. Ми все переклали.
Юль, а що ти скажеш тим... Я недавно якусь із інстасамок...
Це був такий пінок під зад.
... із деяких інстасамок я якусь побачив, ноунейм для мене вона є. Її затягнули теж на ютюб поговорити про те, де вона з піною біля рота доказувала, що вона має право і далі слухати русскую музику із росії, "патаму что ета нє тє, кто за СВО, с буквой "зю", і нє за путіна".
Вони всі за це. Вони всі за це. Якщо б вони були не за це, то вони б давним-давно перегорнули би свою владу, змінили би своє життя з рабського на людське і типу... Вони просто всі поїхали. Їм стало незручно, і замість того, щоби зробити вибір і змінити свою країну, вони просто всі виїхали, коли стало складно. А ті, хто залишилися, напевно, вони просто підтримують цей режим. Ну мені дуже складна і болюча ця тема, бо в мене всі батьки, всі однокласники і всі, хто був там до 18 років зі мною, вони там залишилися.
І вони що, всі "зюзю"?
Мої родичі "зюзю". Так. Ну, я не спілкуюся з ними. Але якщо там поздоровити з днем народження, то це ми оминаємо ці теми, але перший рік я з піною у рота дзвонила і матюкалася. Ну бо мені не вірять. Коли я кажу, що мені біля дому на Печерську прилетіло, в мене вікна майже вийшли з рами, і типу я ходжу з ПТСР, постійно там від мотоциклів потім ходжу і дьоргаюся.
На будь-який звук.
На будь-який. Вчора от я засинала уже у Львові, і по бруківці хтось проїхав, — мене перетіпало максимально. Ну вони це не цінують, мені пишуть: "А я от нє знаю, навєрно на морє пайду". І типу як я маю до цього відноситися?
Дивися, маємо мало часу, але я не можу не згадати. Я колись просто сидів, реготав, як мій колєґа Ромко Скрипін спілкувався з двома фріками. Можна таке говорити? Бо якщо я скажу "дурепи", потім треба буде ще їм пояснювати, чому Анна дурепа і Марія дурепа. І називається це дует "Анна-Марія". Крим кримський. Пам'ятаєш ці їхні, та?
Пам'ятаю.
І от зараз друга серія. Я за такими "пающімі трусами" взагалі не дивлюся, бо я таке...
А що вони зараз роблять?
А вони зараз у вишиванках хе*овим акцентом англійськими словами співають: "Юкрейн вор, вор Юкрейн, хелп, фрідом, ві ар "Анна-Марія", фак ю, дві дури". От реально. Це моє ставлення. А що би ти їм сказала, цим двом дурепам? Коли ті люди, вони ж... Ти розумієш, вони йдуть, вони, по-перше, формують обличчя — "вот такіє ані украінци, да, з хе*овою англійською, і дайте нам бабки". І ми їх навіть не проконтролюємо: вони на ЗСУ, чи Анька і Марійка собі в кишеню. От мене оцей фактор...
Чесно скажу, що я за ними не слідкувала, бо вони не попадалися. Таких багато. Але от, знаєш, це дуже тонка грань, щоби і не відвернути, бо наче вони і намагаються, і ти не зрозумієш, що в них всередині. Ну типу ми не знаємо, чи дійсно їм за це болить.
Ну до цього там був вітер.
Бо тоді вони ж казали що... Питали, чий Крим. "Крим кримчан", — вони говорили. Я це пам'ятаю ці слова "Анни-Марії". Не знаю. Я не знаю, що в них всередині, я з ними особисто не знайома так, щоби дійсно знати їхню позицію. Але я б хотіла що, якщо, знову ж таки, ви співали попсу, співайте попсу, просто робіть це українською і все. Паразитування на цій темі військовій, воно людям просто вже отут, і я думаю, що люди не хочуть вже. Ну в нас за 1,5 роки є певний імунітет, ми сформувалися...
Добре. Щоб тут крапку зробити. От ти віриш, що Лобода перестала бути москвофільською ватою? От кейс пам'ятаєш оцей, Лобода в Харкові?
Я пам'ятаю. Я дивлюся інтерв'ю. Я встигаю дивитись інтерв'ю і робити свою музику, і навчати.
Так віриш, що вона переродилась?
Мені складно в це повірити. І це теж треба з нею спілкуватися, бо, розумієш, я не можу відповідати за іншу людину, бо я не досконало її знаю.
А я не за неї питаю, я за тебе питаю. Ти для себе як визначилася?
Ну для себе...
Панять і прастіть, як в цьому в комедійному серіальчику?
Зараз дуже багато нових імен, і нам не обов'язково панімать Лободу. Ми можемо просто не звертати на неї уваги, а звертати на те, що гарне відбувається.
Оце дуже правильний рецепт. Якщо ви бачите ватний нафталін, який пробує знову залізти і диктувати умови на українському музичному полі, то робіть так, як каже вам Юля. Не звертайте на це уваги, слухайте свіжу... Для початку просто зайдіть, 8 днів тому з'явилася "Ґвара" — суперконцерт, я його ще не додивився, від Юлі Юріної, якій я кажу: "Дякую, що завітала до нас".
Дякую, що запросили.
Це було "Наскоком". До нових зустрічей!
Наскоком. Ахахах. Дякую!