Слава Ісу! Будьмо уважні! Сьогодні "Наскоком" дуууже провидницьке, тому що я носив колись футболку, і на ній було написано: "Голосуй за Зеника". Ну от я проголосував — і Зеник зі мною. Зеник Карач. Привіт!Привіт! Привіт, Романе! Класна підводка.А в тебе є футболка "Голосуй за Зеника"?Ні. В мене навіть ніколи іменної футболки не було.Стоп! Чекай-чекай-чекай. А анекдот про Зеника ти взагалі знаєш?Якшо це той, що я думаю, то напевно та. Там, де "вип'ємо за Зеника".Так, там, де "вип'ємо за Зеника".Ну але може наші глядачі не знають. Я просто їм нагадаю так швиденько. Така галицька забава, весілля, слово там тамада надає, каже: "То мама молодої, хай щось скаже". Мама каже: "Та, дітки, я така рада, щаслива. Та плодіться, розмножуйтесь і давайте піднімемо келих за Зеника". І всі випили. Потім тато молодого каже: "Плодіться, розмножайтеся. Хліба вам, діток багато, щастя в хату й вип'ємо за Зеника". Ну і так відбувається всіма родичами. І тільки гості з Києва кажуть: "Курча ляґа, та покажіть, де той Зеник". Каже: "Ти шо дурак чи шо". Той каже: "Шо значить дурак?". Каже: "Ти у Львові був? Був. В оперний ходив на виставу? Ходив. Ну а на антракті ходив, щоб випити собі там трошки коньячку, канапку з бужениною, трохи пива гальбу хильнути?". Каже: "Ну". Каже: "А треба було потім в туалет. В туалеті був в оперному?". Каже: "Та був". Каже: "А в третю кабінку заходив? Бачив, що там на дверях написано? На дверях написано: "Смерть москалям. Зеник".Я стільки інтерпретацій різних чув цього анекдота.Ну це десь близьке до того.Це найбільш галицька інтерпретація. Я маю на увазі, найбільш львівська. Отако.Добре. А от ти, до речі, отут, бачиш, коли ти говориш "галицько-львівська", тут зразу виникає в мене такий... Ну це називається, знаєш, така теорія змов. Ну ти ж конспірологію любиш?Не люблю, але знаю, що це таке.Я теж не люблю. А от коли прочитав, зрозумів, що Зеник Карач і оці конспірологічні теорії, вони десь поряд ходять. Дивись...Ого, ти зараз мені відкриєш.Я дізнався, що твій перший колектив був у дев'ятому класі, коли жив у Миргороді.Будьмо уважні. Миргороді. А в іншому інтерв'ю він каже: "Я сам родом з Тернопілля". Так стоп. Ану-ну-ну-ну.Розповідаю. Значить не обов'язково так буває, що там, де народився, там і ріс, і там перший колектив створив. Народився я на Тернопільщині в місті Борщів. Але батько в мене військовослужбовець, і на той момент він вже служив в місті Миргород.І вас на Польтавщину льовко так перекинув.І власне, ми вже там на Польтавщині і жили. Але в серпні місяці заїхали до бабці на Тернопільщину — і там я сі вродив.І тут з цього моменту ми заходимо ще глибше в конспірологію. Цитую вам Зеник Карача. Дивіться, що він каже: "Я тоді впевнено розмовляв російською, бо таким було суспільство. І закінчував я російську школу". Ну ніфіга собі, був ватою і тепер на суспільство гониш!Я перепрошую, ватою я ніколи не був. Я був просто зросійщеним українцем в один момент. Ну так сталося. Уявіть собі, як жити в місті... Точніше так навіть: на сам Миргород я не буду нарікати, він має і мав тоді українськомовне населення. Але я жив в мікрорайончику, який називався "Військове містечко", і, відповідно, в оточенні були виключно вояки, яких пригнали щойно десь з Німеччини або ще щось, або ще щось. Вони були всі поголівно просто...Короче русскіє асвабадітєлі.Так. Вони були здебільшого всі народжені десь в глибинці Радянського Союзу, далеченько від Полтавщини і зокрема, власне, та, я закінчував російську школу. В мене були окремо предмет русскій язик і література, окремо українська мова і література. І годин переважно було, звичайно, більше російської.І розкажи мені, тобто це в Тернополі ця кнопка українізації в тебе спрацювала, чи де? Як воно сталося?Кніпочку українізації мені тисли вже батьки з дитинства в принципі. Ну тобто якби я вдома намагався говорити українською мовою, наскільки це було можливо. А ну загалом так, головний тумблер переключився вже на Тернопільщині, коли я в 2002 році поступив в Теребовлянське училище культури.Чекай-чекай-чекай. А то боляче чи ні? Бо тому що, знаєш, оце...Пам'ятаєш оцей варіант, каже: "Лучше бить ізнасілованой, чем українізірованой".Так-так. Взагалі безболісно. Навпаки, маса задоволення, відкривається шалений світ української пісні, українських віршів і всього решта.А дивися, вернемся на таку ніби другу твою батьківщину. Це Миргород. Це ж славно гоголівсько оспіване місто, це така Польтавщина-Полтавщина. Це куча речей, але разом з тим це дуже небезпечна зона, бо з нею пов'язана уся оця стереотипна шароварщина: галушки польтавські такі-от, вареники. І от оце такий варіант, що хохол такий дурний, але трохи любить випити і такво трохи потанцювати гопака. От, оскільки в тебе погляд свіжий, тернопільського хлопця на льовкій Полтавщині, скажи мені: воно реально ззовні нам нав'язувалося? Чи воно так і є, такі ми люди?Не зустрічав я таких людей, щоб були прям шароварні-шароварні. Чесно кажучи, я чомусь схильний продовжувати вважати, що шароварщина — це такий полегшений варіант українця спеціально для тих, хто не хоче заглиблюватися в то всьо, і йому достатньо поняття "хохол", "малорос" і так далі, і так далі. І нічого спільного з Полтавщиною як такою воно не має. Незважаючи на те, що в нас по самому Миргороді по сьогоднішній день багато пам'ятників гоголівським персонажам і самого Гоголя у нас там пам'ятники чотири, напевно, якщо я не помиляюся.Так чекай, Гоголь наш чи все-таки москальський?Я ще сам для себе, чесно кажучи, не визначив відповідь на це запитання. Мені... Ну тако, добре, я скажу. Я вважаю, що Гоголь все-таки російський письменник, все-таки російський письменник, який мав честь велику жити на прекрасній українській землі. А вже як він її описав, виписав і як її трактує російська література, — це вже інший зовсім варіант.Ну добре. Добре, я тебе не буду мучити, бо я тут вже й Винничука Юрка теж так мучив. Тобто питання з Африки там було: А.С. Пушкін — це все-таки африканський пісатєль чи русскій?Ні, ну я вважаю, що Микола Гоголь міг би бути українським письменником, якби трошечки інші ідеї десь в себе просував.Ну та, ну добре. Тобто давай повернемося трошки чучуть до музики. Бо це найбільше, що неправильно, це говорити з музикантом про музику. Її треба слухати. Той, хто говорить про музику, мені нагадує вар'ятів, які спорт читали в газеті. Ти мені скажи, от ну я якось... для мене твої пісні сприймалися як Зеник Карач і Wszystko. Отак-от просто воно так гарно працювало. А тепер FIJI і Зеник. Що з Wszystko? Що ти, їх всіх розігнав, вони тебе вигнали? Що там сталось?Ні, нікого я не розганяв. Як ви можете бачити, вони існують по сьогоднішній день, роблять якісь концерти, грають, беруть собі інших вокалістів.Ну так, щоб не вдаватися в якісь подробиці...Ні, ну так шкандаль робили?Ні, шкандалю не було і шкандаль не вийде якось у нас. Просто наступають іноді моменти, коли якщо це шість дорослих чуваків, які протягом шести років з дня в день щось собі, граючись, собі крутяться...Десь це все набридає. А в момент, коли виникло питання поговорити і обговорити якісь, можливо, болючі питання, які могли би вирішитися, і, можливо, ми б і далі пливли разом в одному човні, спільного бажання вирішувати ці питання не виникло. І тому кожен поплив в своєму човні окремо.На трамвайній зупинці
Я зустрів дівча чудове, Почалася розмова,
За словечком слово... І про все ми забули,
Йде трамвай за трамваєм... Так чого ж оце ми з нею
Стоїмо і чекаєм?От в мене до тебе питання: чому в нас люди займаються музикою, є публічними і так х*рово роблять скандали? Ну на заході як скандал, так скандал. Вся бульварна преса, розумієш. Воно навіть, як то кажуть, в телевізійні серйозні новини десь залазить. Ну от вміють робити, розумієш, скандали! А в нас, яка би там селеба не була, завжди то й не скандал якийсь.Ні, ну чекай. Давай згадаємо журі Євробачення. От Ірина Федишин, Андрій Яцків, Андрій Капраль. Ну шкандаль був.Ну такий скандальчик, слабенький. Знаєш, там тіпа сказали не то натиснули.Добре, давай ще щось згадаємо.Ні, ну такі, щоб нормальні.Бляха, точно, так і не згадаєш шкандалю.От бачиш. Розумієш? От не вміють, розумієш. Я вже не говорю про такий варіант, якщо вже ви там гіп-гоп і реп, де ця стрілянина, де ці залізні ланцюги відстріляні?Ну так. Тут тільки так один трек написав хтось про того, хтось про того — все і постріляли. Не знаю, може, ми добріші люди просто всі. Шкандаль — це більш закрита тусовка, всі хочуть поскандалити десь всередині, а назовні виносити...А може ми не вміємо просто хайпити і робити оцю всю фігню? У нас, якщо пробують скандал, то крінжуха виходить така, знаєш, що соромно. А от як дивишся, як роблять майстри всяких тих соцмереж, від тік токів і до всього іншого — ну кайфово ж роблять!Чекай, давай тако. Давай розглянемо, який скандал ти вважаєш кайфовим. От який тобі понравився?Нє, ну зрозумієш... Та будь-який. Я якийсь такий зі старих візьму, знаєш, тіпа: наш пацан з Оболоні київської Євген Гудзь відбив, як то кажуть, Мадонну у самого Гая Річі. Вчіться, пацани. І це ж круто!Так, це скандал, я згідний. Можливо, ми не вміємо. Дійсно, може, ми ще не вміємо так хайпувати, щоб нормально скандалити. Може... Може просто нафіга нам скандали? Може нам і не треба скандалити вміти? Може нам треба навчитися просто жити добре і файно робити свою роботу?Ну добре, ти файно робиш свою роботу. Ти щойно от музикував, я дивився, слухав. Ну кайф, кажу. Але при цьому ти ж заручник того всього. Ти робиш ті всі дурнюхи всякі, в тік ток там викладаєш якісь, якісь шортси ведеш там?Ні. Я, до речі, в цьому плані абсолютно вже старовір такий.Що бородатий дядько і не лайкозалежний?Ні, взагалі. Щось в мене відпало якось це в один прекрасний момент. Не знаю. Я навіть тік тока не маю, я навіть не зареєстрований.Значить не будеш президентом, добре.А це вже скандал чи ні, чекай?Ніі, це просто спостереження.Ні, справді не лайкозалежний. Колись був такий період, зараз... Не знаю, десь, напевно, від початку карантину в мене спало це все діло, і так я тепер рівносенько собі живу. Для цього в мене є тепер молода свіжа кров — FIJI Band. Вони тепер відповідають за це все діло.А вони там оце всякі селфіки знімають?Так-так-так. Ну вони всі хлопці, яким за 20 тільки, вони якраз гарячі в цьому плані.Ага. Не нервує тебе те, що вони там весь час оце цикають в телефонах?Ні-ні, абсолютно. Мене тішить.Толерантний, добре. А скажи мені, от я так зрозумів, що ти Бонді (так його знав джазовий Львів 20-30-х) ти Бонді, тобто Богдана Весоловського полюбив так, тому що, по-перше, він круто фокстрот і танго, і джаз робив. По-друге, тебе шляк трафляє від молодняка, який валить так зване аренбі, однотипне.Я правильно вгадав, чи там інші причини?Ні. Ну є ще одна, напевно, найважливіша причина. Тут навіть річ не в молодняку, який валить аренбі і все решта. Мені не вистачає в сучасній музиці глибокого гарного тексту. От і все. Все впирається в поезію. Мені завжди подобалися...Так поезії відра, відра хорошої.А пісенна поезія де? Де ті, хто співає пісенну поезію сучасну? От, власне, в цьому питання.Ну, я от перед тобою сижу, Андрухович.Ну це ж не аренбі молодьожне. Я якраз до цього, що річ не в самому аренбі, не в самій молоді, і не в репчику, і не ще в чомусь. Хоча серед українських реп-виконавців можна знайти і хороших поетів.І навіть я двох дівчаток люблю з українського аренбі.Ану давай я вгадаю. Це одну звати А - льона, а другу Дже - рі?Ні одна, ні друга. Не вгадав. Сідай — два. Сідай — два, щоденник на стіл, батьків...Ні, ну я це так утрую, що це аренбі. Ну я скажу так: кого не слухай із свіжих треків, всі пробують бути трошки Христьою Соловій. А це неправильно, так не можна робити пісні. Тому що нам все-таки достатньо одної Христі Соловій, ніж 10 тисяч поганих копій.Згідний. Як і в будь-якій музиці, так.Ну добре. Давай від музики знову вернемося все-таки до...Підсумую щодо Бонді. Просто Бонді відносить нас до того прекрасного періоду музики української зокрема, коли в музиці були на високому рівні і музична, і текстова частина. На жаль, чим глибше ми в 2000-ні, в 2020-ті, тим менше.Розумієш, з одної сторони вся взагалі оця музика, яку ти робиш, тобто нове прочитання ретро — це кайф. Це в цілому світі таке є, нью ретро — це взагалі зараз окремий навіть напрямок, на нього всі підсідають. Тільки єдиний момент, що пісні Веселовського (в твоєму виконанні навіть), вони мені пасували до того довоєнного Львова. Я маю на увазі... Бо зараз Львів інший. Ти ж відчуваєш, що він інший?І от нема дисонансу, що тут раптом люди, які цього не відчувають, що ти хочеш донести через такі пісні?Поки що не можу сказати. Дисонансу наразі не відчуваю, не відчуваю. Можливо, з тих причин, що зіграно було не так багато концертів за час повномасштабного вторгнення. Тому, напевно, так. Якщо говорити про той концерт, який в нас ну, напевно, за час повномасштабного це був єдиний великий сольний, це був от в червні місяці на даху !FESTrepublic. І там зібралися, мені здалося, якраз ті люди, які чекали, які вже за цей рік повномасштабного дуже втомилися від того, що є. І їм це було до смаку.Я чому, власне, про це запитую? Тому що я, коли слухаю всі ці, а їх є мільйони різних виконань, наприклад, того ж самого Веселовського, я розумію, що невідірвано це був простір європейський. От Галичина і Україна та, яка була в Другій Речі Посполитій, — от ну реально один простір, розумієш, Відень, Прага, Краків, Львів. Це все було однаково у всьому: в людях, в поведінці, в архітектурі, в суспільних стосунках. Все було по-європейськи.В одязі, в зачісках, в напоях.Так от тепер скажи мені. От я зараз чую, всі говорять про євроінтеграцію, розумієш, і не можу зрозуміти. Мені так здається, що українська євроінтеграція починається на якихось там заїздах-закупах з Європи і закінчується євроремонтом в хаті. Ну ніфіга, ніхто ніколи не цікавиться: що там у Віденській опері? а яка музика зараз в Парижі? а які цікаві події відбуваються там, не знаю, в Словаччині? там в Братиславі що цікавого? Ну ти розумієш, та? Тобто ніякої інтеграції українців в європейські якісь речі немає. І зараз мені хтось скаже: "Та то у всіх так є". А нічого подібного! Якщо в Словенії включити ввечері випуск новин, там 5 хвилин — події в Словенії, а 25 хвилин з того випуску — все, що в Європі, розумієш, в Італії, в Австрії, довкола. Тобто вони живуть цим єдиним простором. Ми ж курча ляґа на євроремонті вже поставили собі стоп. Ну хіба можна нас пускати в Європу?Ну це дуже глибокі питання. Почнемо з трошки меншого. Я вважаю, що якщо зачепити музику виключно, скажімо, то зараз ми знаходимося в такій позиції, коли українською музикою все-таки цікавляться. Завдяки там колаборації "Антитіл" і Еда Ширана ми бачимо, що є взагалі...Хливнюк і PinkFloyd, U2,...Боно і U2 в метро в Києві. Так, я розумію.Оце все є. Їдемо далі. Якщо ж розглядати... Ми говоримо про сучасну воєнну Україну, яка, власне, в чи не в Європі, то тут я абсолютно погоджуюся щодо того, що в нас мало що... Навіть не так я буду казати.Чекай-чекай, наших там зараз багато якраз.Ні-ні, я маю на увазі тако. Давай так. Коли робилася Українська Народна Республіка, Симон Петлюра дуже чітко зрозумів, як має виглядати культурна дипломатія, назвемо це так. Тобто була організована капела, капела відправлена на довго за кордон, і вже УНР нема, а капела до сих пір їздить. І вже про капелу ніхто не пам'ятає. А "Щедрик" є по сьогоднішній день. І, можливо, часом українець не знає, що "Щедрик" (чи "Carol of the Bells") — це типу пісня Леонтовича й український цей. І тому я схильний, якщо порівнювати, стверджувати, що культурної дипломатії в Україні немає. І якщо говорити про те, чи саме так я уявляв би собі, як мала би виглядати Україна, яка бореться за свою ідентичність на світовій платформі, то точно не так. Чи так би я уявляв собі діяльність Міністерства культури, міністра культури, то да, зовсім не так. Але чи це ставить питання отако руба, як ти кажеш, чи чекають нас в Європі і чи треба нас в Європі...Ні-ні-ні, я трошки інакше. Я про інше. Я колись дивився, якою шокованою була стара Європа там від Парижу... І в Словенії, і в Хорватії я бачив це і спілкувався з людьми. В них був шок, коли вони стикалися просто з громадянами Румунії, які для них тепер стали єдиною сім'єю європейською. В них був культурний і інший шок. І в цьому випадку, уяви собі, от все, закінчилась війна, пиво на Червоній площі по 32 гривні за пляшку. І з цього моменту починається ця реальна євроінтеграція, знов відкривається кордон і так далі. Чи готові ми до реальної євроінтеграції, не тільки культурно, а от ментально, суспільно? Я от про це. Я не про Європу, чи вона готова до нас. Чи ми готові до Європи?Хочеться вірити, що так. Але, знову ж таки, я можу говорити це, спираючись на себе, на тих людей, яких я бачу в межах, як би не хотілося, своєї бульки типу. Подекуди... От я був у Києві минулого тижня на репетиціях і я не знаю, як можна до сих пір такою масою людей говорити російською мовою в столиці України. От я не знаю. І коли я про це задумуюся, мені хочеться сказати: "Ні, ми не готові в Європу". Тому що коли ми туди прийдемо в такому вигляді, то, можливо, в когось виникнуть запитання: "А чому, ви ж вроді Україна, а говорите чужою мовою? А чому, ви ж вроді Україна, а щось ви ще не розібралися із тим, хто для вас свій, хто не свій? Ну ти розумієш, про що я. Тобто той самий Алєксандр Малінін до сих пір народний чи заслужений артист України, що парадоксально. Я не говорю, що це там впливає якось на Європу, але це загалом впливає на те, як ми всередині себе розібралися, що для нас є суто українським, що нас вирізняє і збирає довкола цього, а що ні.Зеник, дивись, якщо війна навіть не дала відповідь, а це екстремальна ситуація, то зрозуміло, що в розслаблених булках і в розслабленій ситуації... Який рецепт? Який рецепт позбутися своєї меншовартості оцієї москвофільської і совковості?Не можу тобі відповісти. Я ці питання так само в себе іноді в інтерв'ю намагаюся задати багато кому: від Марійки Бурмаки до Оксани Білозір і Остапа Дроздова. І, на превеликий жаль, нам важко було знайти якусь відповідь.В мене немає... Ну розумієш, я хотів би сказати: "Бити в писок!". Ну от для мене українізація, єдиний вихід, отака. Чим далі я дивлюсь на те, як людям плювати на все те, що робиться, чим далі я бачу, що ані загиблі, ані постраждалі ніяк не впливають на бачення деяких людей себе там в українському просторі українськомовному, то єдиний вихід я бачу бити в писок. Все.Ну от, я тепер, бачиш... З чого почали, тим і закінчили. Я ж недаремно маю футболку "Голосуй за Зеника", так?Це я вже трошечки ближче до президентської посади?Та-та. Тому що добро має бути з кулаками. І от наша розмова завершилась тим, що Зеник Карач, як, напевно, і молода група FIJI, вони всі — послідовники науково-філософської школи Леся Подерв'янського: я не вірю в силу слова, а вірю в силу звіздюліни. От на цій міцній ноті нам треба прощатися. Зеник, вам гарних виступів і до зустрічі! Це було "Наскоком". Тримайтесь!
