Втім, важливо розуміти не лише те, ким він є, а й якими бачить нас. Ми для нього не громадяни, які доручили керувати їх країною, люди з обовʼязками і правами, а лише глядачі, які не мають права втручатися у те, що спостерігають на сцені. Лише захоплюватися, заливатись сміхом чи плакати від побаченого. І головне - аплодувати головній зірці вистави.

Якщо раптом йому здасться, що хтось з акторів поруч отримав трохи більше аплодисментів, то в наступному акті його вже не буде на сцені. Бо він не лише головний актор, але й автор сценарію.

Ще іноді, для поглиблення контакту з аудиторією, когось із зали запросять на сцену, зіграти якусь маленьку роль. Це завжди подобається глядачам, які вірять: запросять і їх.

Його комунікація до українців - це не пояснення, чому він робить так, а не інакше. Бо, звісно, пояснення того, що відбувається на сцені зіпсує сприйняття вистави.

Його спілкування з українцями - завжди драма, сповнена інтриг і несподіваних поворотів, де він із задоволенням бавиться із почуттями глядачів, смішить, лякає, заспокоює, викликає замилування собою.

В такій комунікації точно не потрібні справжні журналісти, які заглядають за куліси, дошукуються, що було справді, що може бути далі.

Бо не треба спойлерів: вони псують виставу.

Він так захопився виставою, що спершу не бачив непередбаченої сюжетом пожежі у театрі. А потім, коли не помічати стало неможливо - став імпровізувати, вплітаючи її у на ходу змінюваний сценарій. І грати далі.

Бо так виглядає, ніби він досі знає, чим закінчиться шоу.

Джерело. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.