Справу розслідують за частиною першою ст. 111 та частиною третьою ст. 425 Кримінального кодексу України. Це державна зрада та недбале ставлення до військової служби. Суспільство про це дізналося із резонансної статті ВВС, яка має назву “Хто здав Південь?”. Відповів на тригерні питання для суспільства в ексклюзивному інтерв’ю для “FM Галичина” молодший сержант ЗСУ та екс лідер “Демократичної сокири” Юрій Гудименко.

Чому ми дізнаємося про важливу для нашого суспільства тему саме від журналістів? 

Ну, по перше, це справді резонансна справа, в якій необхідно розслідувати всі деталі та обставини того, що відбувалося в нас на Півдні України, в Херсонській області, на перешийку Криму. Необхідно дізнатися, хто виконав свої обов'язки, хто втік, а хто виконував їх недбало. З яких взагалі причин росіяни змогли прорватися там, де вважалося, що вони прорватися взагалі не можуть. Потрібно вивчати дані розвідки, з’ясувати чи керівництво країни попередило розвідку, чи попередила розвідка вище військове керівництво. Це абсолютно стандартні речі, які мають бути виконані. Єдине, до чого у мене є запитання – чому це відбувається, по-перше, не публічно, по-друге, чому цим займається ДБР, якщо 11 статтю завжди розглядала Служба безпеки України.

У будь-якій справі, яка стосується державної зради, не обов’язково все має бути публічним, але ВВС пише, що у вузьких політичних колах цю справу називають "справою Залужного". Чи дійсно він може фігурувати, якщо так, то у якому статусі? Чи можна вірити в те, що Головокомондувач Збройних сил України буде проходити як фігурант цієї справи?

Думаю, що він точно має бути свідком цієї справи, тому що саме Залужний віддавав накази і слідкував за їх виконанням. Принаймні він багато знає. Думаю, що у когось точно будуть думки зробити його головним фігурантом цієї справи, але, на мою думку, це буде велика помилка. Ми її не допустимо. Залужному, виходячи з його дій, навряд чи можна прив'язати якусь державну зраду чи щось на кшталт цього. 

Зараз в соціальних мережах шириться рух "Руки геть від генерала Залужного". Багато військових, політичних активістів та звичайних громадян готові горою стояти за Головнокомандувача ЗСУ. Чи свідчить ця підтримка Залужного суспільством про створення штучного протистояння влади та певних її представників і народу на чолі з головнокомандувачем? 

Резонанс викликаний практичною відсутністю офіційної інформації

Ми помічаємо відсутність комунікації з самого початку повномасштабного вторгнення. Ви абсолютно правильно підкреслили, що ми про цю справу дізналися з ВВС. І це на фоні того, що ця тема має неймовірний суспільний інтерес. Вона постійно порушується в медіа, в соцмережах. І було б абсолютно логічно з боку держави вийти і сказати: "Народ, ми перевіряємо всю історію вторгнення на південь, вторгнення на Харківщину, на Київщину. Ми будемо все дізнаватися, ми доведемо цю справу до кінця". Але ні, ми дізнаємось про цю справу від журналістів, причому від журналістів іноземного видання. Ми дізнаємося тільки ті деталі, які вони змогли дістати в приватних неофіційних розмовах як журналісти. І відповідно, у суспільства є немало питань до державних органів, тим більше до ДБР. Тому абсолютно логічно, що починається такий рух. Він викликаний практичною відсутністю офіційної інформації. 

Наскільки важлива громадська підтримка Залужного і чи може ця справа спалахнути сильніше, аніж справа, скажімо, з полковником Червінським? 

Військове мають розслідувати військові

Я не думаю, що хтось у здоровому глузді планував би розслідування цієї справи, і сумніваюсь, що це розслідування можна було б довести до кінця в абсолютній тиші. Україна – така країна, в якій все досить швидко стає відомим. І чутки про цю справу ходили ще задовго до публікації ВВС, яка фактично стала першим публічним підтвердженням цієї інформації. Я б сказав, що всі, хто переймається цим питанням, мають відстоювати системні рішення, а системне рішення є дуже простим – ці справи мають розслідувати не цивільні, а воєнні суди, бо армія – це окремий світ. Там окрема логіка наказів, окрема логіка їхнього виконання, окреме законодавство. Мають бути воєнні суди, має бути своя прокуратура, своя поліція. І нехай військові розслідують цю справу, це буде принаймі логічно. ДБР і СБУ можуть розслідувати цивільну частину справи. Хто втік з СБУшників, хто з мерів, хто з чиновників, хто передавав інформацію, хто виконував розпорядження. А по військовій частині мають вирішувати саме військові, тому що вони, на відміну від цивільних суддів, розуміють логіку таких наказів. На мою думку, це вирішить всі проблеми одночасно. 

Ми маємо інтерв'ю військовослужбовця 59-ї окремої мотопіхотної бригади, який казав, що південь не готували до оборони, а бригаді не дали можливості захистити Чонгар. Також інтерв'ю генерала Соколова, який казав, що у нього в підпорядкуванні було до півтори тисячі особового складу з певною кількістю техніки і без деякої потрібної техніки взагалі. Зокрема мова йшла і про ППО, про інші речі, які були необхідні для ефективного протистояння ворогу на півдні. Цими силами можна було протистояти потузі, яка вторглася на територію півдня України? Кого можна підозрювати у так званій "здачі Півдня"? 

Потрібно дивитися, як то кажуть, на дно. Якщо бої відбуваються у якомусь секторі – відповідає командувач цього сектору, так завжди. Потрібно пройти цю ланку знизу вгору і дійти до самого верху. На мою думку, хоч я й не офіцер, зупитити те, що просто не в твоїх силах, ти не можеш. Це означає йти на абсолютну смерть.

Місцеві мешканці й розвідка бачили формування великих бригад, ударних кулаків на півдні біля Чонгару, тому не доречно говорити, що це було неочікувано. Вони не стрибнули з парашутом вночі перед вторгненням. Наскільки великою була роль політичної влади у підготовці протистояння цього вторгнення? 

За логікою, за таких обставинах багато країн оголошують тотальну мобілізацію і це те, що фактично відбулося у нашій країні. Але у перші дні повномасштабного вторгнення цього не відбулося практично. Проводилась добровільна мобілізація. Принаймні я пам'ятаю це так. Не проводили активну роботу з вступу до лав ТрО, які були створені. Відповідно всю цю роботу могли зробити ще до повномасштабного вторгнення. І я вважаю, що причини того, чому це не відбулось, мають бути досліджені. 

Не зрозумілою залишається історія про розмінування територій, якими просувався ворог. Чи варто у цьому контексті згадувати чиновників та посадовців, які приїздили, скажімо, за тиждень до вторгнення до межі розмежування з Кримом, і не зробили щодних висновків й не оцінили ситуацію? 

Це не те, що можна сховати десь під стіл

Абсолютно точно. Є дуже проста військова логіка: військове керівництво будь-якої країни прямо підпорядковується політичному керівництву, тому не може бути ніякої справи, яку розглядають тільки військові, і не згадують про політиків. За логікою, за законом, за Конституцією саме політичне керівництво видає усі накази. Ми точно знаємо, що частина політиків була і є колаборантами, вони перейшли на сторону ворога. У мене, як уродженця Запоріжжя, питання стосуються Запорізької області. Чи були бої за Бердянськ, який є ключовою точкою зараз і який був ключовою точкою дороги на Маріуполь? Як будувалася оборона Мелітополя і чи будувалась вона взагалі? Все це великі питання, проте навіть до цієї інформації було абсолютно зрозуміло, що українське суспільство має повне право і точно хоче отримати цю інформацію та розслідування. Але ми не хочемо однобічно розслідувати. Ми не хочемо розслідування, яке буде стосуватися тільки генерала Залужного, тому що у нього високий рейтинг. Ні, ми хочемо розслідування, яке покаже повний список причетних, в якому ця історія не може бути непублічною. Це буде головна справа всієї країни. Це не те, що можна сховати десь під стіл. Це те, за чим має слідкувати кожен громадянин держави і мати свою думку стосовно цього. Розслідування має бути максимально відкритим і стосуватися абсолютно всіх. В цій справі не може бути недоторканих, які б посади вони не займали, в якому кріслі вони б не сиділи. Чим би він не виправдовував свої дії, ці дії мають бути задокументовані, показані суспільству і винесено рішення під наглядом суспільства. 

Збільшення фінансування армії було ухвалено фактично за день до початку повномасштабного вторгнення і незадовго до цього президент сказав фразу, що він може збільшити кількість армії, але тоді ми не зможемо будувати дороги. Це до питання, чому не вистачало особового складу і техніки, скажімо, на південному напрямку, а ця техніка могла б бути для тероборони. На ці питання теж треба давати відповіді. Чи не вважаєте ви перекидання відповідальності з депутатів на військових недолугим, а в перспективі ще й потенційно небезпечним для соціальної рівноваги в час війни?

Це саме те, про що я говорю. Слова політиків – це не просто слова, це вектор до виконання. Від слів – до дії і підписання документів, паперів, наказів, розпоряджень, указів. Без цього суспільство зробить свої висновки. І ці висновки можуть бути незадовільними як для політичного керівництва, так і для соціальної стабільності в країні.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами.

Читайте також: "Українська бронетехніка" доставила ЗСУ дефіцитні осколково-фугасні снаряди