Суспільство не готове до жертв в ім'я перемоги, – Пендзин

Суспільство не готове до жертв в ім'я перемоги, – Пендзин
Посилання скопійовано
Президент України Володимир Зеленський заявив, що гроші, які європейські країни виплачують українським біженцям за кордоном, краще було б переказувати Україні. Держава, своєю чергою, розподіляла б їх між переміщеними громадянами.
Суспільство не готове до жертв в ім'я перемоги, – Пендзин

Про це він говорив у інтерв'ю німецькому телеканалу ARD.

Він вважає, що це більш вигідно для України, адже ці гроші будуть підтримувати українську економіку.

Зеленський пояснив, що наразі гроші частини українців залишаються в Європі, зокрема тих, що тікали від війни. Крім того, грошова допомога для українців також залишається у європейських країнах. Натомість сьогодні Україна потребує працездатних громадян, які сплачуватимуть податки, а отже допоможуть армії.

Паралельно з цим в суспільстві обговорюють іншу пропозицію президента, яку йому запропонували військові – мобілізацію 400-500 тисяч. На все це також потрібні гроші. 

Чи є така пропозиція Зеленського справедливою, чи погодяться на неї країни Європи і чи маємо ми достатньо грошей, би забезпечити службу такій великій кількості осіб? Про це в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів економіст та член Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин

Як би ви прокоментували заяву Зеленського і чим вона спричинена? Чому глава держави вирішив саме так звернутися до наших західних партнерів?

В Інтерполу немає механізму примусового повернення чоловіків мобілізаційного віку

В мене є своє бачення цих речей і постараюся його пояснити. Подібна заява, напевно, скеровувалась більше на втурнішню аудиторію, ніж на зовнішню. Всередині країни є достатньо великий запит на соціальну справедливість. Україна вже мала певні думки щодо розшуку і повернення чоловіків мобілізаційного віку, які покинули території країни у незаконний спосіб через механізми примусового повернення. Але, наші європейські партнери, зокрема країни Балтії, чітко дали розуміти, що у них є механізми Інтерполу, де прописано, коли саме мають депортувати людей, і жодних слів щодо повернення людей мобілізаційного віку немає. Тому вони нічим нам зарадити не можуть. 

І тут виникає інша ідея – ідея спрямування коштів на утримання наших біженців не безпосередньо на їхні картки, а за посередництва України. Якщо розібратись у цьому глибше, то мова йде про те, що окрім подібних речей потрібно сплачувати кошти тим, хто є в країні. А коли ми говоримо в тому контексті, в якому це висвітлили журналісти, то тут все трохи по-іншому. В Європі є директиви Євросоюзу щодо міграційної політики. Кожна країна має своє міграційне законодавство. В кожній країні є статті щодо їхніх бюджетів, які наповнюються за рахунок платників податків. 

А тепер поговоримо щодо утримання людей, що мають тимчасовий захист і прихисток, та людей, які офіційно вʼїхали в країну і які проживають за рахунок соціальної допомоги. Для бюджету Німеччини чи для бюджету Італії абсолютно все одно, звідки приїхала людина, яка офіційно отримала статус тимчасового захисту. Чи то Сирія, чи то південь Африки, Марокко, чи то Україна. Вони отримують гроші у відповідності до тих приписів, які є в їхньому державному бюджеті. І жодним чином, наприклад, сирійський біженець з погляду працівника Міністерства фінансів Німеччини не відрізняється від українського. І уявіть собі ситуацію, що хтось би запропонував сирійському біженцю не напряму виплачувати допомогу, а через його країну. Повний нонсенс. 

Тому в ситуації, яка склалась, я вважаю, що подібна заява радше була орієнтована на внутрішнього споживача як ще один спосіб пошуку владою тієї соціальної справедливості з приводу того, що хтось воює і вмирає, а хтось втік за кордон і дуже гарно живе на соціальну допомогу. Я сприймаю це саме з цього погляду. Але те, що якісь там кошти з імміграційних статей будуть відправляти в Україну – думати дуже наївно. Європейське законодавство такого не передбачає. 

Всі ці люди виїхали в основному в той час, коли їм дали таку можливість. На посадах були люди, які, на жаль, таке допускали, бо отримували свою вигоду. Пролунала фраза від генерала Кривоноса про те, що потрібно мобілізувати 18-річних. Якщо подивитися на вікову структуру населення України, то є досить суттєвий провал саме на рівні 18-25 років. Це дані за 2020-тий рік. Дані за 2023-й рік ще гірші. Треба розуміти, що на якомусь етапі, якщо робити неправильні кроки, можна вбити майбутнє своєї держави і воювати за території, які заселить хтось інший. Треба говорити правду, бо ми всі люди, які вміють аналізувати і думати. Народжуваність зараз також на дуже низькому рівні. То яка перспектива України і українців в майбутньому після тієї перемоги, до якої ми всі так прагнемо. 

По-перше, у нас в 1990-тих роках була так звана "демографічна яма". Насправді є пряма залежність народжуваності від економічної ситуації в країні. Чим гірша економічна ситуація, тим менша народжуваність, принаймні за умов України. Ба більше, зараз прослідковується величезна проблема з трудовими ресурсами, тому що в трудову діяльність вступають ті люди, які народжувалися в дев'яностих роках. Пенсіонер виходить на пенсію, його формально має замістити людина, яка досягла працездатного віку. Якщо пенсіонерів на пенсію виходить більше, ніж заміщуються людьми працездатного віку, то дуже сильно скорочується загальний обсяг трудових ресурсів. І це ми не враховуємо міграційну політику чи мобілізаційні речі. Все це є надзвичайно важливим. 

За кожним мобілізованим стоять шість платників податків, тому мобілізувати одночасно 400-500 тисяч людей ми не можемо 

Чому ми порушуємо це питання? Мова не в народжуваності, а в іншому. На одного мобілізованого на рік держава витрачає 1,3 мільйони гривень. Щоб ні в кого не виникало сумнівів, що хлопці "на передку" воюють безкоштовно. І те, що людям "на передку" в Збройних силах активно допомагають волонтери, це просто допомога. Основні обсяги коштів виділяються державою. Від президента ми почули приблизну кількість осіб, які перебувають в Збройних силах України, це один мільйон людей. Раніше писали про 1,1 мільйон. Тобто, якщо помножити, то в рік держава витрачає приблизно 1,7 трильйона гривень, який є в державному бюджеті. Коли я читав про мобілізацію 400-500 тисяч осіб і чув про мобілізацію 18-річних, у мене виникає питання – за які кошти все це буде відбуватись? Фізично нагнати людей можна, але їх треба озброїти і навчити. Військові часто говорять, що треба набрати цих 400-500 тисяч людей, і вони їх навчать, бо мають такі механізми. Але це ж не безкоштовно. Хто за це буде платити? Президент на прес-конференції "рикошетом" проінформував, що за кожним мобілізованим має стояти шість платників податків. Якщо ми хочемо мобілізувати 450 тисяч чоловіків, то у нас має бути додатково 3 мільйони платників податків. 

Ми почали з трудових ресурсів. У нас до війни було 18 мільйонів людей працездатного віку. Зараз, за різними оцінками, після усіх мобілізаційних процесів і виїздів за кордон, Київська школа економіки говорить про 12,5 мільйонів замість 18. З них фізично сьогодні в бізнесі працюють 6,5 мільйонів і 3 мільйони отримують заробітну плату з державного бюджету. В сумі – 9,5 мільйонів. Тобто для того, щоб фінансово утримати 400-500 тисяч мобілізованих, нам треба, щоб в бізнесі працювало не 6,5 мільйонів, а 9,5. На 30% треба збільшити зайнятість в народному господарстві. Для того, щоб її “потягнути”, хтось має створити робочі місця. Що таке створити робоче місце? В середньому вартість робочого місця по Україні коштує приблизно 30 тисяч доларів. У сфері громадського харчування вартість робочого місця 7-8 тисяч доларів. На машинобудівному підприємстві – до 100 тисяч доларів. В металургії було 700 тисяч доларів тоді, коли в Маріуполі був новий комплекс із виплавки сталі. Уявімо собі рівень капіталовкладень. Якщо брати за вартість одного робочого місця 30 тисяч доларів, то нам потрібно 3 мільйони доларів. А тепер уявіть собі загальний обсяг інвестицій в Україну, щоб створити ці робочі місця. 

Для чого я це говорю? Мені сподобалася фраза на прес-конференції Сергія Марченка, міністра фінансів, який каже: "Я почув, що треба шукати додаткові гроші, то Залужному і Шептало написав, щоб вони думали, де зекономити гроші. Бо грошей немає". Залужний сказав, що він трохи іншим займається. Він не економить гроші, він їх витрачає. Його завдання – захищати країну, а не економити гроші. Це дискусія між урядом, між державними службовцями, але питання в іншому. Питання в тому, що грошей справді немає. Тобто всі ці розмови щодо мобілізації 400-500 тисяч осіб – не потрібні. Ці люди не потрібні одночасно, вони потрібні впродовж року, про це казав Залужний. 

Як Україна розпоряджалася грошима у 2023-му році? Що ви можете про це сказати і як оцінити доцільність використання державного бюджету?

Минулого року ми отримали 42 мільярди доларів від наших партнерів. Куди ці гроші пішли? Ці 42 мільярди доларів витратили на соціальні виплати і на виплати заробітних плат. І що ми маємо за результатами? За результатами порівняємо наш експорт і наш імпорт. Тобто що ми продали на зовнішній ринок і що ми з зовнішнього ринку купили. Ми купили на 37 мільярдів доларів більше, ніж продали і в основному це були товари народного споживання. Тобто виходить дуже цікава річ. Нам наші партнери дали 43 мільярди доларів, а 37 мільярдів ми повернули. Чому? Тому що внутрішнього ринку немає, він весь імпортний. Так, ми створили у них робочі місця. Ми купили їхні автомобілі, пральні машини і багато всього. Але треба бути абсолютно свідомим, що коли ми говоримо про воєнну економіку, то у ній насамперед є величезне обмеження споживання всередині країни. Є трудові армії й багато речей, які є дуже проблемними. 

Зараз Росія виходить на виробництво 100 танків на місяць. Ми розуміємо. що це відбувається зокрема тому, що вони закрили багато соціальних та медичних програм. Вони просто наплювали на все, але роблять 100 танків на місяць, які приїдуть вбивати наших людей. Ми чекаємо танки з-за кордону. Це до того, що потрібно говорити людям чесно, хто і скільки повинен платити за цю перемогу. Якою є наша перспектива враховуючи це все? 

Інформаційна "тепла ванна" призвела до того, що суспільство не готове до жертв в ім'я перемоги 

Суспільству варто говорити правду. Інформаційна "тепла ванна", в якій народ сидів останніх два роки, призвела до того, що ми психологічно не готові до жертв в ім'я перемоги та відновлення України. Треба говорити суспільству неприємні речі. І не час від часу, а так, як воно є в дійсності. І якщо це буде, і в цьому я бачу надзвичайно велику місію і журналістів, то ми психологічно будемо готові до всіх речей, які нам можуть сказати. Коли ми говоримо про мобілізацію, то треба чітко розуміти, що питання не просто взяти людей, а створити з них вояків, що коштує дуже дорого. І коли ми говоримо про перспективи України, то ми маємо розуміти, що без додаткових вояків на фронті ми не виживемо. Треба розуміти, що треба просунутися у власних видатках для того, щоб було кому нас захищати. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Збройні сили будуть продовжувати нищити ворога з Залужним чи без нього, – Лапін