Україна: у нас завжди “благими намірами вистелений шлях до пекла”
Фотоколаж: ТСН
Відтепер за «спірними» статтями придатними визнаватимуть усіх. Це: клінічно вилікуваний туберкульоз, вірусні гепатити з незначним порушенням функцій, безсимптомний ВІЛ, хвороби ендокринної системи з незначними порушеннями функцій, легкі короткотривалі хворобливі прояви розладів психіки, невротичні, пов’язані із стресом і соматоформні розлади при помірно виражених, короткотривалих проявах, з астенічним станом, повільно прогресуючі хвороби центральної нервової системи й епізодичні та пароксизмальні розлади.
Крім того, кілька депутатів з комітету з питань нацбезпеки та оборони зареєстрували законопроєкт, який скасовує відстрочку від мобілізації для чоловіків, які після 30-ти років вирішили здобути другу вищу освіту (та низку інших видів навчання).
Мета цих дій є зрозумілою - таким чином ми можемо кількісно збільшити наше військо. Проте і небезпеки тут не можна ігнорувати. Війна передбачає масу поранень, а людина із різного роду захворюваннями крові може несвідомо нашкодити медику чи побратиму. А про психічні розлади у стресових ситуаціях - годі й говорити.
Про доцільність та ризики таких нововведень ми спілкувалися із військовим, блогером і публіцистом Ярославом Матюшиним.
Поговоримо спочатку про чоловіків віком від 30-ти років, які здобувають другу вищу освіту. Як такий закон взагалі може працювати на практиці?
Україна потребує не лише солдатів, а й просто робочих рук чи працівників канцелярій, а там можуть служити майже всі
Ну це ж Україна. У нас завжди “благими намірами вистелений шлях до пекла”. Я розумію, що ми маємо аномальну кількість нових студентів, яка свідчить про те, що люди знайшли лазівку в законах, аби ухилятись від мобілізації та служби в армії.
А щодо практики, то я не знаю, як цей закон мав би працювати. Це має бути якась перевірка, чи ходять вони на пари, які в них оцінки і таке інше. Це дуже ретельна і кропітка робота. Ми маємо розуміти, що Україна потребує не лише солдатів, а й просто робочих рук чи працівників канцелярій, а там можуть служити майже всі.
А чи передбачена відповідальність за ухилення від мобілізації шляхом здобування другої освіти?
Наскільки мені відомо, така відповідальність передбачена, але не кримінальна. Тобто, у тюрми ніхто нікого саджати не буде. Це може бути щось на рівні “адміністративки”, не більше. Ну а пізніше людину мобілізують і будуть вирішувати, де вона буде найкориснішою.
Чи можуть вищі навчальні заклади нести якусь відповідальність за це?
Посадовці та адміністрації вишів повинні нести відповідальність
Мені здається, що не те, що можуть, вони повинні нести відповідальність. Є ж певна людина, яка обіймає певну посаду, вона прийняла документ ухилянта, знаючи, що він не буде навчатися. Натомість йому просто потрібна “галочка”, що він навчається, що він студент. От саме такі люди та адміністрації вишів повинні нести відповідальність.
Крім того, багато людей отримали фіктивні довідки від медкомісій, за якими покинули країну. Чи можлива якась екстрадиція цих чоловіків?
Тут мова може йти тільки про співпрацю Нацполіції з міжнародними службами. Зокрема і країнами ЄС, куди виїхала найбільша кількість наших “клієнтів”. Можливо, нам зараз варто скасувати безвіз, аби вести детальніший облік таких осіб. Ну і, звісно, співпраця з Інтерполом, це також важливий фактор. Тобто, це реально зробити, але це теж дуже багато “головного болю”.
Нещодавно Міноборони розширило межі придатності до військової служби, затвердивши новий перелік “допустимих” хвороб крові, як от ВІЛ чи гепатит. Наскільки це доцільно?
Це, знову ж таки, ситуація, де “з водою виплеснути немовля”. З одного боку, я розумію, що ця ініціатива добра в своїх ідеалістичних думках. Багато оцих “діагнозів” використовують для корупції, щоби деякі чоловіки мали змогу ухилятися від призову. А з іншого боку, є реально хворі люди, які будуть нести додаткову загрозу для своїх побратимів. Уявіть, що людина з такою хворобою в окопах отримує поранення, яке необхідно терміново обробити. В такій ситуації не завжди встигаєш одягти рукавички абощо. Тому я вважаю, що тут потрібна потрійна перевірка, яка визначить, чи чоловік реально хворий, чи він собі просто “купив” діагноз.
А от друге, що викликало обурення, це визнання придатними людей з певними психічними розладами. Наскільки це безпечно?
Я б не хотів, щоб така особа була поруч зі мною під час стресових ситуацій
Тут також треба дивитись, про які саме психічні розлади йдеться. Я вам відкрию маленьку “таємницю”: у більшості військовослужбовців уже є психічні розлади. Після півтора року війни у всіх дещо “їде дах”. Це може бути будь-що - від депресії до реальної небезпеки, яку становить ця людина. І от якщо говорити про другий варіант, то я б не хотів, щоб така особа була поруч зі мною під час стресових ситуацій.
От і виникає питання, чи дійсно такі призовники можуть підсилити українське військо?
Ну певна кількість з них, звісно, підсилить, але більшість буде аморфною масою. На місці офіцерів, я б їх розподіляв кудись на кухню, в канцелярію тощо. По-перше, там менше ризику для них. По-друге, вони становлять меншу загрозу для оточення. По-третє, цю роботу також треба виконувати і вона також є важливою.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.