Лідерами серед розташування біженців є Польща, Німеччина та Чехія.

У Німеччині лише 25,2% біженців з України працюють. У Данії 78% українців уже знайшли роботу. У Чехії працюють 66%, у Польщі – 65%, у Швеції та Великій Британії – 56%, у Нідерландах – 50%. 

Законодавчі вимоги країн Європейського Союзу практично однакові: біженці з України набувають статусу тимчасового захисту без складної процедури надання притулку, інтегруються в системи охорони здоров'я та соціального захисту та одразу отримують право на роботу. Але у фінансовому плані існують великі відмінності.

До слова, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба звернувся до українців, які виїхали з України під час повномасштабного вторгнення Росії, повернутись і допомогти обороняти Батьківщину.

Про це він сказав в інтерв’ю The Irish Times.

За оцінками, з початку повномасштабного російського вторгнення з України виїхали шість мільйонів людей, більшість із них – до Європейського Союзу.

Минулого місяця медіа повідомляли, що Україна проводить переговори з посадовцями ЄС про те, аби майбутні міграційні правила Євросоюзу допомогли забезпечити повернення більшої кількості українців додому наступного року, щоб вони підтримували українську економіку. 

Постійний представник України при ЄС Всеволод Ченцов передбачає, що у 2025 році, коли повинен завершитись термін дії тимчасового захисту для українців у Євросоюзі, між державами-членами та Києвом розгорнеться битва за українських громадян.

То чи почують українці за кордоном заклик міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, яку роботу виконують українські біженці за кордоном та чому їхнє повернення може бути економічно не вигідним для держави? Про це в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.

Цей заклик Кулеби – це “крик у пустелі" чи хтось може його почути? 

Насправді я впевнений, що подібні заяви повинні постійно говорити наші очільники – наші депутати, представники Офісу Президента та Кабміну. Потрібно звертатися до українців, котрі перебувають за кордоном, із закликами повертатися, пам'ятати про свою Батьківщину. Але потрібно, все ж таки, розуміти, що переважна кількість тих, хто зараз в Європі, це жінки та діти. Приблизно 40% це жінки, і до 40% – діти, і лише 20% чоловіки. І я хотів би звернути вашу увагу на те, що це не обов'язково ухилянти. Зазвичай це люди, які справді мали підстави на те, щоб виїхати з України. Наприклад, люди похилого віку, тобто 60+. І тому розраховувати на те, що ті, хто повернуться в Україну, одразу почнуть працювати, сплачувати податки і генерувати додаткову вартість для нашої країни, не варто. Це перший економічний аспект. 

Другий аспект – безпековий. Люди, які перебувають в Європі, і ті, хто виїхали, наприклад, з міста Харкова або з інших міст Донецької області, чи з того ж Херсону, – їм просто немає куди повертатися. Чи забезпечить їм житло наша держава? Ось в чому питання. 

Повернення людей, які потребують допомоги саме від держави, буде додатковим навантаженням на фонди соціальної підтримки 

І третій аспект – це ті люди, які зараз перебувають в Європі і не працюють, зокрема це жінки з малими дітьми, які за ними доглядають. Вони і тут, в Україні, будуть потребувати допомоги саме від держави. І звісно, що це буде додатковим навантаженням на наші фонди соціального захисту.

Який відсоток людей, які зараз перебувають за кордоном, можуть повернутись і посилити українську економіку чи обороноздатність, а не стати тягарем нашої держави?

Я хотів би тут уникнути якихось підрахунків тих, хто може повернутися і хто може працювати в країні, бо це лише здогадки. Але треба казати відверто: якщо українці, які вже працевлаштувалися в Європі і отримують заробітні плати в рази більші, аніж в Україні, то не факт, що вони побачать сенс повертатися додому. Ті, хто не знайшли роботу і залежать лише від соціальних виплат, також можуть не повернутись, тому що туту вони будуть отримувати значно менші соціальні виплати. А ті, хто в силу тих чи інших причин не мають в Україні житла, то чи можемо ми розраховувати на їх активну соціальну поведінку тут, в Україні? 

Ми повинні постійно думати про тих, хто перебуває за кордоном, і закликати повертатися до України. Проте нам не варто розраховувати на те, що буде масове повернення, особливо в теперішніх умовах, коли невідомо, коли ж надійде чергова хвиля допомоги від Сполучених Штатів. Зрозуміло, що люди, скоріш за все, будуть залишатися за кордоном. Але, заклики пана Кулеби – це правильні слова від державного діяча.

Як українці живуть поза межами України з тієї інформації, яку ви маєте і якою можете оперувати щодо працевлаштування? Скажімо, Нідерланди зараз закликають українців активніше працевлаштовуватися. Але де зараз українці найефективніше адаптувалися до життя, знайшли роботу і можуть жити повноцінне життя? І де ситуація геть напружена? Ну і яку роботу пропонують українцям: це фізична праця, сфера обслуговування чи професія за фахом?

Я хотів би звернути вашу увагу на загальні цифри. Такі країни, як Чехія та Польща, працевлаштували до 70% тих, хто отримав тимчасовий захист. В Німеччині таких лише 20%. Чому? Бо і Чехія, і Польща були адаптовані до працевлаштування українців. У них вже були напрацьовані механізми. Вони розуміють, що у різних сферах можуть працювати наші співгромадяни. 

В Німеччині справді працюють 40% українських біженців з усіх, яку там перебувають, але половина працює нелегально

А ось в Німеччині зовсім інший підхід. Там українцям одразу запропонували спочатку вивчити мову, підвищити свою кваліфікацію і працювати не як звичайні фізичні працівники, а як кваліфікований персонал. Враховуючи, що зараз в Німеччині працевлаштовано приблизно 20%, німецький уряд розраховує на те, що кількість працевлаштованих українців зросте до 40%. Але потрібно зрозуміти те, що насправді приблизно до 40% українців в Німеччині і працюють. Проблема полягає в тому, що кожен другий намагається працювати нелегально, бо він отримує "на чорну" заробітну плату і також отримує допомогу від держави у вигляді соціальних виплат. І таким чином, кількість тих, хто працює, приблизно відповідає тим бажанням, які є у німецького уряду. 

Якщо говорити загалом, то де ж працюють українці? 

Зрозуміло, що ті, хто мали якесь фінансове забезпечення, вони могли собі дозволити шукати роботу і вивчати мову. Вони могли відтягнути той момент, коли вони вийдуть на ринок праці в чужій країні. Тоді ж ті, у яких грошей було обмаль, погоджувались на звичайну фізичну працю. А якщо врахувати, що переважно за кордоном працюють саме жінки, бо вони у більшій кількості стали біженцями, то й обрали роботу саме жіночого напряму. Це і готельно ресторанний бізнес, і сфера обслуговування, і сфера охорони здоров'я, ну і, звісно, сфера краси. 

Зокрема в Польщі збільшується кількість тих, хто започатковує свою власну справу. У 2022-2023 роках українські підприємці мали позиції лідерів щодо відкриття своїх маленьких власних справ. І я думаю, що ця ситуація не зміниться найближчим роком. Українці в Польщі відкривають свою власну справу, українці в Німеччині вивчають німецьку мову, підвищують свою кваліфікацію. З однієї сторони, ми можемо тільки порадіти за наших співгромадян, котрі дійсно не хочуть бути тягарем чи утриманцями. А з іншої сторони, це з кожним днем все більше і більше закріплює позиції людей, які хочуть там залишитися на постійне місце перебування. Люди, котрі не будуть повертатися в незалежності від того, які гасла будуть від наших держслужбовців. 

Як ви вважаєте, країни Європейського союзу, Велика Британія і США погодилися б розпочати якусь процедуру з повернення цих людей? Чи цим ніхто не буде займатися ні в Литві, ні в Польщі, ні в Італії, ні в Іспанії, ні, скажімо, в Ірландії? 

Європейці будуть робити усе, аби українські біженці залишились в Європі

Проблема Європи полягає в тому, що у них вирує демографічна криза. До речі, так само як і в Україні. Їм потрібно залучати приблизно один мільйон мігрантів кожного року, щоб не скорочувати чисельність населення європейської спільноти. І коли вони бачать, що приїжджають українці, які працюють, адаптуються, поводять себе нормально і є частиною серйозної європейської і християнської цивілізації, то мова про те, аби виганяти їх, не йде. У мене немає жодних сумнівів, що цього не відбудеться. Ба більше, я скажу, що після завершення військових дій, саме ті країни, які нам зараз допомагають, стануть нашими головними конкурентами за наших людей. Вони будуть робити все, аби українці залишалися у тій же Польщі та Чехії. Насправді їм це зробити не складно. Давайте просто порівняємо заробітні плати. Мінімальна заробітна плата в Україні – 180 доларів, мінімальна заробітна плата в Польщі – 1000 доларів, а в Німеччині 1800 доларів на місяць. Ці цифри якраз і демонструють те, що економічними чинниками ми їх перемогти не зможемо. 

Хоча загалом потрібно зрозуміти, що на повернення людей буде впливати лише чотири фактори. Перший – це безпека. Перемога буде значним аргументом для того, аби люди замислились про повернення в Україну. А далі три фактори, які кожній людині зрозумілі. Перший – це наявність житла, другий - робота, і третій – інфраструктура, яка буде оточувати людину. І ось коли людина буде ухвалювати рішення про повернення до України, вона буде порівнювати всі ці моменти з урахуванням фактора безпеки.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами.

Читайте також: Що буде з ринком праці в Україні