І, одразу зазначу, ще торік мене почала відвідувати думка про те, чому б найдорожче та ремонт-непридатне при пошкодженні обладнання, що критично впливає на ККД енергетичного загоєння, не переносити під землю?

На сьогоднішній день практично вся енергетична компонента в Україні зосереджена на поверхні, що полегшує її пошкодження не тільки такими засобами як крилаті ракети, а й банально, дешеві Shahed-136 є загрозою для обладнання, що коштує, десятки мільйонів доларів.

Зрозуміло, одночасно і разово це все реалізувати неможливо, та й не всі елементи можна розміщувати під землею. Але, поступально, найдоступніші вже можна було б. Особливо з урахуванням того, що у нас і так є проекти бункерних приміщень проти російських засобів ураження навіть проникаючого типу, і тут не потрібно винаходити велосипед.

Наприклад, розмістити розподільну станцію, бункерного типу в приміщенні, здатному витримати влучання Х-47М2 «Кинжал». Звичайно, у багатьох відразу виникне питання, а як щодо проекту такого приміщення під Х-47М2 «Кинжал»? Ця ракета лише останні півтора року активно почала застосовуватися, хто візьметься за проект бункера, здатного витримати влучання настільки невивченої ракети?

Насправді відповідь проста – проекти такі є. І це проекти бункерів, які створювалися з орієнтацією на характеристики протибункерної бетонобійної бомби БЕТАБ-500ШП. Адже саме ці старі, радянські бомби є бойовою частиною Х-47М2 «Кинжал» та ракет ОТРК «Іскандер» типу, що проникає.

Справа в тому, що практично всі засоби ураження, які на сьогоднішній день має росія - це або радянське озброєння, або модернізація радянської номенклатури. І Х-47М2 «Кинжал» це, як би банально не звучало, але реактивний двигун, прилаштований до старої радянської БЕТАБ-500ШП, навколо чого був натягнутий гарний обтічник, що надає цьому витвору похмурих геніїв вигляд ракети, та ще й з приставкою «гіперзвукова».

Але найцікавіше те, що всі проекти бункерів, які створювалися за радянських часів, ґрунтувалися саме на показниках пробивання радянською зброєю. І це стосується абсолютно всіх радянських та російських проектів, бо прямого та необмеженого доступу до західних засобів ураження для випробувань іншого формату у них не було.

Тобто той же радянський С-300 випробовувався, збиваючи радянські крилаті та балістичні ракети. Аналогічно С-400. Просто тому, що совєти не мали «Томагавків» або LGM-30 Minuteman. Були лише дані про їхні характеристики та можливості, але фізичного випробування у «залізі» – ні.

Аналогічно і з бункерами, які перевіряли на міцність з урахуванням випробувань на БЕТАБ-500ШП та інших типах бомб та ракет радянського зразка, протибункерного типу.

Це я все до чого? До того, що базові проекти є і достатньо їх застосувати, для переведення енергетичного сектора під землю.

Адже одна справа, коли по розподільчій станції застосовують, наприклад, 20 дронів-камікадзе Shahed-136, для прориву ППО та знищення обладнання на мільйони доларів, при витратах у 600-700 тисяч, а зовсім інше, коли дістатися до неї можливо лише дорогою та дефіцитною Х-47М2 «Кинжал» і те – не факт. Відчувається різниця? Безумовно, і не лише про неї йдеться.

Так, це може виявитися дуже трудомістким і витратним проектом, у масштабах усієї країни, але наш божевільний сусід, на жаль, нікуди не подінеться, так само як і від свого безумства, ніколи не вилікується. Він сотні років зазнає жадібних позивів до захоплення наших територій, а тому, подібний проект, нехай і довгостроковий, але він служитиме добру службу в майбутньому.

Причому це стосується не тільки енергетичного сектору, а загалом усіх галузей стратегічного значення.

Джерело.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.