Чому Туреччина “сидить на двох кріслах”?

Чому Туреччина “сидить на двох кріслах”?
Посилання скопійовано
Нещодавно президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган став на захист Росії щодо її вимог про зняття санкцій, які б зробили можливим експорт російського зерна. Відповідну заяву він зробив на підсумковій прес-конференції по закінченні саміту G20 в Індії.
Чому Туреччина “сидить на двох кріслах”?

Зокрема Ердоган перерахував претензії, які має Кремль до Заходу у питанні відновлення зернової угоди. Також він наголосив, що Росія готова безкоштовно надати мільйон тонн зерна для відправки бідним країнам Африки.

"Ми (Туреччина – ред.) думаємо так само. Катар думає так само. Ми сподіваємося, що так і буде й надалі. Поки що пан Путін погодився на один мільйон тонн. Коли я вів переговори з паном Лавровим, я повторив, що ми не повинні обмежувати цю кількість одним мільйоном і шукати шляхи збільшення обсягів", – заявив Ердоган.

І от вже не вперше складається враження, що Анкара намагається “всидіти на двох стільцях”: підігрувати і Росії, і Заходу (а отже й Україні). Ми бачили, який вплив на хід бойових дій на початку повномасштабного вторгнення мали турецькі байрактари, але тепер цей “маятник Близького сходу”, схоже, гойднувся у протилежний бік. 

Про те, чому Ердоган так поводиться і чого нам чекати від Туреччини у ексклюзивному коментарі для “ФМ Галичина” розповів політолог та директор Центру Близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

Туреччина працює заради власних інтересів. Вона не з нами і не з росіянами. Анкара завжди так робить, робила, і буде робити. Це стратегія мінімізації ризиків і максимізація прибутків: якщо можна заробити на війні, вони зароблять. Якщо можна отримувати зерно дешево з Росії і України, переробляти його на борошно і макаронні вироби, а тоді продавати з доданою вартістю, то вони будуть це робити, бо їм це вигідно і не приносить проблем. Вони спокійно закривають очі на те, що це зерно було вкрадене в Україні. І ще й до всього вищесказаного турки вимагають подяки, мовляв, “подивіться, які ми хороші, ми готові бути посередником”. 

Колись, у 2015-му році, ми приклали чимало зусиль, щоб трикутник відносин Туреччина-Україна-Росія був розірваний, бо тоді відносини з однією країною негативно впливали на відносини з іншою. Це був великий успіх нашої дипломатії - коли Туреччина паралельно спілкувалась із Росією та Україною. Проте зараз нам ця ситуація не завжди допомагає, а може й подекуди дошкуляє. Ми ж розуміємо, що товарообіг між Туреччиною та Росією є в рази більшим, ніж товарообіг Анкари з нами. Тому, відштовхуючись від цієї простої цифри, ми вже розуміємо, з ким Туреччина буде тісніше взаємодіяти. І це все незважаючи на те, що Туреччина є членом НАТО, що вона вважається західною демократією тощо. Це дуже складна країна, яка постійно намагається мати з усього свій інтерес. І абсолютно байдуже, буде її очолювати Ердоган чи будь-хто інший, ситуація не зміниться. Навіть якщо почитати тексти їхньої опозиції, то ми там все одно не побачимо нічого позитивного з погляду прихильності до України. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.

Читайте також: Україна-Польща: зерно розбрату?

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.