Згідно з нею, до 2028 року Збройні сили України перейдуть на військову службу за контрактом, строкову службу замінять інтенсивною підготовкою громадян призовного віку, а в країні функціонуватиме дієва система рекрутингу.

У контексті запланованого переходу на рекрутинг замість призову нардеп закликав розрізняти мирний час та військовий режим.

Чи вдасться це все втілити в реальність та що в цьому рішенні все ж змушує насторожитись? Про це в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів політик та громадський діяч Борислав Береза. 

Чи буде реалізована концепція військової кадрової політики в умовах повномасштабної війни? 

Нам дуже хочеться, щоб цю концепцію реалізували, але там є декілька пунктів, які викликають запитання. Наприклад, контрактна армія. Якщо в концепції з'являється контрактна армія, то вона повинна з'явитися загалом в Україні. Тоді постає питання про демобілізацію. А на це питання поки немає відповіді в Міністерстві оборони.

Окрема історія – це реабілітація, яка також прописана у цьому переліку. На усе це потрібна величезна кількість грошей. Мені не зрозуміло, де ці гроші будуть брати. Тому дуже хочеться подивитися не тільки на дуже красиву “упаковку”, а й на її наповнення, а саме: які кроки треба зробити, за який час і де брати гроші для всього цього. 

Це те, на що нарікали експерти, які читали цю концепцію. Немає жодних конкретних термінів, коли ті чи інші пункти мають бути виконані, хто за це має відповідати і як це мають забезпечити. Тоді цікаво, навіщо ця концепція була оприлюднена саме зараз? Для кого цей посил: для наших партнерів чи для українського суспільства?

Це показ ефективності Міністерства оборони. Вони поки що, м'яко кажучи, гальмують по усіх напрямках. Тому вони показують, що нібито йдуть у майбутнє. До речі, у них вже була не одна мета. Спочатку – один мільярд дерев, потім президентський університет, велике будівництво, а ще потім – виїхали танки ворога. Але якщо говорити зараз, Міністерство показує, що воно – про майбутнє, що воно працює на майбутнє. Але поки що це виглядає як красиві гасла. 

До 2028-го року цих людей в Міністерстві вже не буде, тому вони й обіцяють все, що тільки можна

Дуже хочеться подивитися на терміни, на покроковий план і почути, про які суми йде мова. Тому що ми розуміємо, скільки грошей треба на реабілітацію або на контракт, але мені дуже цікаво, де Україна буде зараз брати ці гроші. А якщо це повинно статися у 2028-му році, то це мені нагадує історію, як Ходжа Насреддин обіцяв падишаху, що віслюк навчиться говорити за 10 мішків золота. Його запитали, як він може таке обіцяти? На що той відповів, що потрібно почекати 10 років, а за цей час або він помре, або падишах, або віслюк здохне. До 2028-го року цих людей в Міністерстві вже не буде, тому вони й обіцяють все, що тільки можна.

Чи можна, на вашу думку, реалізувати таку ідею, як удосконалення електронної системи військового обліку? 

Я вірю, що таку систему можна зробити, але давайте відверто сказати, що у нас досі все робиться лише “на папері”. Ба більше, для того, щоби отримати документ про те, що ти учасник бойових дій, потрібно зібрати величезну кількість паперів. Ти пишеш до бригади, а бригада тобі відповідає, що у них вже змінилося командування двічі, а склад тричі, і вони просто не знають, де, в кого і які документи потрібно брати, аби підтвердити свою участь. І говорити про ці проблеми треба вже і зараз.

Все це можливо, але як це буде зроблено, коли і як в умовах війни наповнювати цей реєстр? Особливо тоді, коли будь-який реєстр – це джерело інформації для ворога, якщо він отримає до нього доступ. Я не дуже вірю в захист даних в Україні. Ба більше, ми бачимо безліч баз даних, які "злили". Інформація постійно витікає із правоохоронних органів, навіть зміст злочину й фотографії, які роблять представники СБУ, вже за пів години з'являються на різних анонімних телеграм-каналах. Це дуже цікава практика, і про яку безпеку при ній можна говорити? Якщо ворог "хакне" ці реєстри, то проблеми можуть бути неймовірних масштабів. Наприклад, в Естонії інформація зберігається в центрі кіберзахисту НАТО. А у нас міністр Фьодоров неодноразово казав, що захист кібербезпеки перебільшують. 

Щодо паперу, до речі, спалахнув новий скандал, пов'язаний із закупівлею Міністерством оборони України картонних папок, в яких мають зберігати особові справи. Їх хочуть закупити за три тисячі гривень за одну, при тому, що вартість такої папки в межах 200 гривень. Чому зміна певних людей на посадах не припиняє цих дивних практик закупівель будь-чого? 

Я занурювався у цю справу, мені про неї розповіла Неля Стельмах, яка має великий досвід роботи в Міністерстві оборони ще з 2014-го року. Вона пояснила, що там помилка. Це не три тисячі гривень за папку, а приблизно 370 за одну, це по-перше. По-друге, така пересічна папка коштує 70-80 гривень, тому ціна все одно відрізняється від тієї, яка б мала бути. По-третє, ці папки дійсно могли би бути потрібними, але питання в тому, що з ціною знову якісь проблеми. 

Ми повертаємося до історії того, що в Міністерстві оборони щось відбувається не так. Треба, щоб правоохоронні органи відповідали на це. Не ми з вами, ми можемо порушувати це питання, але відповідати повинні правоохоронні органи. А коли у нас це питання порушують журналісти, політичні або громадські діячі, а далі нічого не відбувається, то тоді в мене запитання, чи справді Україна є частиною Європи, де будь-яке питання схожого характеру, моментально розбирають на рівні правоохоронних органів? Може, ми все ж таки будемо не тільки розповідати, що ми крокуємо до Європи, а будемо відповідати стандартам?

Служба безпеки України викрила колишнього заступника Міністра оборони України на розкраданні майже одного мільярда гривень під час закупівлі зимової військової форми. Це лише один з епізодів, але мільярд гривень вже, власне, вражає тих українців, які донатять по 20, 50, 100 гривень на дрони й військо. На вашу думку, в цій історії будуть виходити на ключові фігури з Міністерства? І чи справді заступник міністра зміг провести схему на таку велику суму?

В Міністерстві оборони все повинно бути погоджено з вищим керівництвом. Якщо зірки загоряються – це комусь потрібно. Я дуже добре пам'ятаю, як розповідали казки про те, що ніяких яєць по 17 гривень не буде. Що після того, як Аудиторська служба України провела перевірку і засекретили висновки, інформація була всередині Міністерства. І тут Юрій Ніколов кидає скрін цього звіту і з'ясовується, що яйця по 17 гривень все-таки були. А якщо були яйця по 17 гривень, то й мільярд – це дрібниця на фоні всього, що там було. Якби журналісти і наше суспільство не підняло хайп, то мінус державі був би десь на рівні 6-7 мільярдів гривень. І це тільки на одній закупці. А таких закупок було багато. 

Хочу нагадати про компанію "Львівський арсенал", яка отримала замовлення від Міністерства оборони, отримала передоплату, майже стовідсоткову, на 1,4 мільярди гривень на постачання мін 120-го і 82-го калібрів. Знаєте, скільки поставили у результаті? Нуль. Але ці гроші Міністерство віддало компаніям. І таких контрактів у Міністерства вистачає. Якщо люди розуміють, що можна прийти, укласти контракт з Міністерством і ні за що отримати гроші, то чому б не скористатися таким? Саме тому ми бачимо таку ганебну ситуацію.

Найгірше, що держава має дати відповідь на всі ці запитання, а якщо не дасть – ми не отримаємо допомогу від наших партнерів. Питання забезпечення зброєю – позачергове. Чи будуть, на вашу думку, ці питання й надалі гостро стояти в діалозі з Європейським Союзом чи Сполученими Штатами?

Заступникам потрібно займатися своїми фаховими справами, а не демонстративно одягати “фліску” з шевронами

По-перше, люди, які займаються міжнародною політикою в Офісі Президента, повинні не коментувати статтю Залужного сумнівним медіа. Це я про пана Жовкву. Не потрібно надягати на себе фліску з шевроном танкових військ, а займатися своїми справами і налагоджувати відносини з нашими західними партнерами. Треба посилювати правову позицію і іпідключати для цього всі можливості. Ми ж бачимо, до чого довела Офісна дипломатія. Якщо ви не спроможні, то треба підключати колишніх прем'єр-міністрів, колишніх президентів, колишніх міністрів іноземних справ, колишніх голів комітетів Верховної Ради, колишніх депутатів й всіх тих, у кого є контакти, взаємовідносини з західними політиками, щоби поновити підтримку і посилити її. Бо самостійно Офіс поки що не може це зробити. Це одна з найпростіших рекомендацій, яка лежить на поверхні. 

Я знаю, що цього дня в Ізраїлі щодо питання лобізму працюють політики, актори і громадські діячі, які не підтримують Нетаньягу – прем'єр-міністра країни, але вони підтримують Ізраїль. Саме тому уряд залучає їх, і хтось з них працює в соціальних мережах, а хтось працює в Вашингтоні або Брюсселі. І в Ізраїлі нікого не засмучує, що ці люди є опонентами Нетаньяху, тому що їм потрібен результат. Можливо, треба скористатися такою ж історією і в Україні? 

6 листопада стало відомо про загибель майора Геннадія Чистякова, який був помічником Валерія Залужного. І це все відбувається на фоні обговорень можливих "траблів" між Офісом Президента і Генштабом. Як тут діяти і реагувати на таке? 

Ми не маємо права зараз на розбрат, навіть якщо деякі інфантильні голови вважають, що Залужний комусь опонент або конкурент на виборах

Геннадій був людиною розумною, адекватною й дуже обережною. Я почекаю висновків слідства, які будуть підкріплені, сподіваюсь, експертизою. Ба більше, я розумію, наскільки він був досвідченою людиною, я особисто знав його і ми комунікували. Але я розумію, що ця людина не могла гратися гранатами. Я не хочу коментувати те, що пишуть, з двох причин: я багато знаю про Геннадія, і розумію, що те, що зараз кажуть, м'яко кажучи, “шито білими нитками”. Але я хочу сказати про інше. Через скільки часу фотографії з'явилися в анонімних телеграм-каналах і в медіа, які були зняті як в кабінеті Генштабу, де знайшли ящик, а потім з газетами в квартирі Геннадія? Буквально протягом години від того, як з'явилася перша інформація. Фотографії робили представники ВКР СБУ, і це можуть підтвердити люди, які були присутні. Саме ці ж фотографії з'являються в медіа. В мене запитання: у нас є така служба, яка надає ці фотки журналістам? Що відбувається? Навіщо це було зроблено? Кому це було потрібно? Хто зацікавлений в тому, щоб “злили” інформацію, яка є таємницею слідства? Навіщо це зробили і хто думав про інтереси держави? Я вважаю, що ми не маємо права зараз на розбрат, навіть якщо деякі інфантильні голови вважають, що Залужний комусь опонент або конкурент на виборах. Головонокомандувач неодноразово показував і говорив, що він сконцентрований на війні. Він справді хоче ввійти в історію не як людина, яка перемогла на виборах, а людина, яка перемогла Росію. І це головна мета Залужного. Саме тому він займається війною, а не розповідає про вибори. Він розповідає про політичні амбіції. 

Між цивільним і військовим керівництвом України вже був конфлікт, який призвів до того, що ми втратили країну. Ми не можемо, ми не маємо права на повторення Руїни. І це треба пам'ятати усім. Суспільство треба об'єднувати, а не роз'єднувати. Нам потрібна перемога. Після війни і після перемоги ми будемо з'ясовувати стосунки один з одним. До тієї пори нам потрібно проявити дорослість і показати це публічно. Можна розпочати з того, що запропонувати уряд національної єдності і показати, що ніякого конфлікту між військовим і цивільним керівництвом немає, а також немає конфлікту між владою і опозицією.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами.

Читайте також: Вулиці, названі на честь російських постатей, вбивають українців, – історик