Перші кілька днів після початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України ми про гумор та розваги не могли навіть думати. Українці тікали з-під обстрілів, йшли добровольцями на фронт та волонтерили, як тільки могли. Але згодом наша психіка не витримала постійного стресу, а тому ми все більше почали звертати увагу на різного роду розважальний контент. Крім того, сам гумор дуже змінився – українцям стали притаманні “чорні” жарти та й теми мемів стали геть іншими. 

Одним із таких варіантів “відволіктись” і “перезавантажитись” завжди був гумор. В Україні з’явилось багато нових гумористичних шоу, стендапів та ютуб-проектів. Багато відомих коміків присвятили себе волонтерству, збираючи немалі суми на потреби українського війська.

То як змінився гумор в Україні, чи є якісь табу для коміків і як зараз жартувати з військовими? Про це в ексклюзивному інтерв’ю для “FM Галичина” розповів фронтмен команди “VIP Тернопіль”, стендап-комік і волонтер Тарас Стадницький.

Почнімо з актуального: нещодавно Україну обурив номер студії “Квартал 95”, де вони глузували з жінки, родом зі Скадовська, яка переходить на українську мову і не завжди вдало нею спілкується. Як вважаєш, такі жарти зараз доречні?

Почну з драматургії. Я вже деякий час нею займаюсь і скажу, що в цьому номері вона просто відсутня. Це просто панянка щось говорить, з неї молодий чоловік сміється, вона неправильно говорить, і її виправляють. Тобто, ця постановка в принципі є невдалою. 

По-друге, цей номер не мав би пройти “краш-тест” до того, як він з’явитися на сцені. Це ж не просто прийшла якась команда і відразу почала виступати в ефірі. Вони його написали, понесли до редакторів, які це затвердили, і аж тоді його побачила вся держава. Вочевидь, вся команда вважала цю сценку смішною. Я вважаю, що його не мали пропустити в ефір.  

Чи існують сьогодні якісь табу для гумору? Я маю на увазі теми, яких не варто чіпати.

Зараз не просто треба дивитися, чи це смішно, чи не смішно, треба ще й намагатись нікого не зачепити до болю

Зараз не просто треба дивитися, чи це смішно, чи не смішно, треба ще й дивитися набагато об'ємніше. Два роки повномасштабного вторгнення: реально є люди, які живуть в окупації, і ця окупація, будьмо відверті, дуже різна. Але треба розуміти, що ці люди – українці, тому тема війни та окупації є болісною і дуже чуттєвою. Тому я, власне, стараюсь про це не жартувати. А якщо люди беруть на себе таку відповідальність, то вони повинні розуміти, що до такого гумору буде підвищена пильність і цікавість. Думаю, це індивідуально для кожного коміка. Це не сміливість, а вміння зрозуміти, наскільки твій жарт може когось зачепити до болю. Сьогодні дуже часто так буває, що жарти більше зачіпають людей, ніж смішать їх. 

Я нещодавно дивився відомих американських коміків, зокрема й виступи  Ентоні Джесельника, який жартує про Голокост. Але треба розуміти, що для того, щоб люди дозволяли собі жарти про таке, має пройти достатньо часу. У нас цей час не пройшов, а, можливо, ніколи і не пройде. Та й чи треба це робити? 

Як жартувати і спілкуватися на тему гумору з військовими? Я знаю про те, що ви чи не щодня спілкуєтеся з військовими. Розкажіть, чи відрізняється ваш гумор, коли ви спілкуєтеся з ними і тут в тилу, в побуті?

Знаєте, коли ми кажемо “військові”, ми узагальнюємо. А військові – це теж різні люди, де в кожного може бути різне і почуття гумору, і вибір гумору, і те, як він спілкується. Власне, ми, коли виступаємо ближче до лінії бойових зіткнень, даємо якийсь свій універсальний гумор. Треба розуміти: якщо на виступ приходять п'ятдесят людей, ти не можеш індивідуально жартувати для кожного, тому що інші, умовно кажучи, 45 людей не зрозуміють. 

Вже коли ми напряму спілкуємося з військовими – з одним чи з якоюсь групою – ми вже якимось чином можемо “промацати”, побачити і навіть спостерігати, як вони спілкуються між собою і що в них “проскакує”. І тоді розумієш, наскільки і про що можеш взагалі з ними жартувати. Тобто, коли ми говоримо про якесь особисте спілкування, то тут треба, як на мене, вже підбирати до кожного свій “ключик”. Але найперше – розуміти, чи воно тут доречно, чи ні.

Я знаю, що військові часто люблять “чорний” гумор. Як правильно знайти баланс?

Ну, власне, в тому і полягає наша основна задача – знаходити ці “точки дотику”. Тому що навіть незважаючи на те, що людина у війську, в неї все одно є сім'я і побутові речі, з якими вона періодично, навіть будучи у війську, зіштовхується. І саме згадка про ці речі часто допомагає військовим відволіктись. Зараз вони щодня роблять одну роботу, а тут ми їм нагадуємо про походи в супермаркет чи щось схоже. Це дуже розвантажує і дає змогу хоч на кілька хвилин розслабитись. 

Як саме ви жартуєте з військовими?

Гумор супроводжує наших військових навіть там, де вони б'ються за нашу землю

Ми спілкуємося з різними військовими. Це і люди, які перебувають у тилу від бойових дій, і ті, які в епіцентрі. Це, мабуть, не жарт, але дуже кумедно, коли ти бачиш через камеру, як в російського солдата прилітає FPV-дрон, а в той час на фоні хтось питає: “Ти маєш ізоленту?”. Це різні світи і це наша реальність. Люди отут знищують окупантів і в цей же час вони живуть звичайним життям, тому що їм треба щось полагодити, щось зробити. Я навіть бачив відео, де на фоні бою чоловік робить каву. “Чуєте, скільки вам цукру?”, – питає він. Тобто це все одно життя і гумор, які супроводжують наших військових навіть там, де вони б'ються за нашу землю. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Велика “експертна” проблема України