2_Банери разом_ПРАВИЙ АНІМОВАНИЙ.jpg
animation.gif

Ми не можемо "знищити" умовного Булгакова...

Ми не можемо "знищити" умовного Булгакова...
Радомир Мокрик

Радомир Мокрик

український історик, культуролог, науковий працівник Інституту східноєвропейських студій на філософс...

Посилання скопійовано
Мені по-своєму пощастило. Протягом вже трьох років періодично здіймається хвиля обговорень про імперську політику, колоніалізм, російський спадок, радянську інерцію тощо

Про всіх цих булгакових-пушкіних-достоєвських і що з ними робити. Свої ж аргументи я "поскладав" вже давно.

Пощастило мені в тому сенсі, що російську і радянську культуру я намагався зрозуміти й пояснити саме крізь призму колоніалізму ще багато років тому. Зрештою, ось це страшне словосполучення "колоніальний дискурс радянської культури" було й в назві моєї дисертації, яку я декілька років тому захистив в Празькому університеті. Саме це словосполучення і, відповідно, частини дисертації їй присвячені, були предметом жвавих дискусій.

Колоніальність в будь-яких проявах все ще дуже важко сприймається на Заході, якщо ти намагаєшся її використати для пояснення деяких речей в минулій і теперішній українській культурі. Зрештою, в самій Україні це теж часто зустрічає спротив.

Але це те, чим я тим більше (або попри це) намагаюсь займатись. Матеріал для книжки я вже давно зібрав (але збираю його, по суті, постійно) і зараз пишу. Про російсько-радянський колоніалізм. Значна частина вже написана.

Нові "страсті за Булгаковим" лише утверджують мене в переконанні, що тема ця на часі. Ми виходимо з тіні імперії, і починаємо краще бачити, що культура наша в різних сенсах пронизана колоніальним спадком.

Я, попри все, не є прихильником тези про "порожність" російської культури. Так само як і прихильником її "скасування" - просто тому, що на мою думку, це не працює. Культуру треба переосмислювати, аналізувати, розставляти акценти.

Ми не можемо "знищити" умовного Булгакова – і це й не потрібно. Ми повинні вміти пояснити, що це ворожий персонаж для української культури. Власне, цим я десь трохи й займаюсь в новій книжці. Хоч головний фокус я наводжу саме на повоєнний радянський період. Там – "мої" дисиденти та шістдесятники, чию діяльність я теж спробую проаналізувати як, в певному сенсі, антиколоніальний рух.

Мені видається гранично важливим осмислити, з яким важким саме колоніальним вантажем ми вийшли з Радянського Союзу. І наскільки сильною є інерція колонізації, з якою ми досі боремось. І основа цього – саме в культурі.

Просто фіксую цей момент. Дасть Бог і ЗСУ – до кінця року віддам рукопис у видавництво. Абсолютно не претендую на істину в останній інстанції. Це радше про дискусію та аргументи. Але водночас вірю, що це може бути важливою справою для нашого переосмислення власного минулого і передусім ролі культури в нашому протистоянні з ворогом.

Джерело

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.