Сєрова: корупція – мастило для державного двигуна, який погано працює

Сєрова: корупція – мастило для державного двигуна, який погано працює
Посилання скопійовано
Питання інституту репутації гостро стоїть в українському суспільстві. Особливо відчутно це зараз, коли Україна переживає один із найскладніших періодів у своїй історії. Але попри всі старання і намагання, ефективність інституту репутації, м’яко кажучи, неідеальна.
Сєрова: корупція – мастило для державного двигуна, який погано працює

Чим більше скандальний політик, тим більше лайків і переглядів він отримує в соціальних мережах. А, до прикладу, колишній радник Офісу президента Олексій Арестович, відомий своїми скандальними заявами та діями,  досі входить у топ найпопулярніших "експертів" в українському YouTube.

Чи запрацює український інститут репутації? Про це в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповіла консультантка з політичних стратегій та кандидатка юридичних наук Ірина Сєрова

У всіх країн Європейського Союзу існує політична репутація. Це така визначальна річ, яка допомагає зрозуміти країні чи у неї "вовчий квиток", чи вона може продовжувати свій "забіг" на політичній арені. В Україні ця політична репутація не працювала довгий час. Ба більше, таке відчуття, що у нас більшість людей взагалі не розуміють значення цього терміна. Чому так?

Тому що, по-перше, ми дуже молода політична нація. Не треба сильно драматизувати, я завжди до цього закликаю. Якщо ми порівнюємо інститут демократії в Великій Британії чи в Америці – це понад 300-500 років парламентаризму цього інституту. В політиці і в бізнесі це дуже важливий момент. Якщо говорити про українську політичну націю – це трохи більше 30-ти років в сучасному періоді. Поки що ми ростемо, і я не можу сказати, що у нас повністю відсутнє розуміння, що таке репутація. Воно з'являється, і це дуже добре. 

На якому рівні та в кого з'являється розуміння політичної репутації? 

Молоде покоління розуміє, що про репутацію потрібно дбати

Репутація – не лише політичне явище. Зараз її значення вже розуміють на певному рівні в бізнесі. Так сталося, що український бізнес все більше комунікує з європейським, і він дуже добре розуміє, що для того, аби отримати інвестиції або увійти в спільний проєкт, потрібна нормальна репутація, над якою, відповідно, потрібно працювати. Я займаюся викладацькою роботою і працюю з молодим поколінням, зокрема з людьми, які мають амбіції в політиці. І ось там вже є розуміння, що репутацією потрібно займатися так само, як, до прикладу, здоров'ям. 

Хтось з політиків, наприклад, на державному авто поїхав в приватних інтересах у торговий центр. І все – людина вилітає з політики. Хтось поміняв собі в офісі три лампочки, і це – акт корупції, на який зреагувало все суспільство і поки цей "злочинець" не подав у відставку – люди не затихнуть. Микола Тищенко за кількістю крінжу абсолютний чемпіон. Хіба що Кива може з ним позмагатися. Ба більше, чергові трешові ситуації з цими політиками викликають не обурення, а суспільство робить їх суперзірками. З цього можна зробити висновок, що проблема не в Тищенку чи Киві, проблема в суспільстві, які ставлять на цьому лайки? 

Це правда і це, на жаль, трагічний висновок. В кожному суспільстві є 10%, які “рухають стіни” і 90% людей, які ділять на певні інтелектуальні класи. Це відомі факти із соціальної психології. І, звичайно, є маргінальні частини суспільства, з низьким інтелектуальним розвитком, без певного виховання, інколи кримінальним досвідом. Саме ці люди вважають, що дивитися на ті речі, які такі політики створюють, це щось класне і прикольне. Це “шоу”, яке можна подивитися і посміятися “з пивом і чипсами”, не розуміючи наслідків таких дій. 

Як бути із дрібним хабарництвом?

Для українців "окей" – дати хабаря, щоб дитину взяли в дитячий садочок чи поліцейському, щоб закрили справу

Так, у нас є толерування корупції. У європейському суспільстві за кожну маленьку похибку політик іде у відставку. Чому? Тому що суспільство цього вимагає, бо добре розуміє, що після такого акту в цього політика не може бути взагалі ніякої публічної діяльності. Так, він може покаятися і його можуть пробачити. Чому у нас цього немає? Тому що в нас толерування корупції на нижчих щаблях. Ми не толеруємо корупцію, коли кажемо про президентів, депутатів, прокурорів, допоки в нашій сім'ї не з'явиться президент, депутат чи прокурор. Ми толеруємо корупцію на власному рівні розвитку і соціальному прошарку. 

Для українців "окей" – дати хабаря, щоб дитину взяли в дитячий садочок чи поліцейському, щоб закрили справу. Ми називаємо це "порішати", і не називаємо це корупцією. Поки на середньому і нижньому щаблі ми толеруємо корупцію – в нас будуть такі політики, як Кива і Тищенко. Це насправді гірка правда українського суспільства. Нам треба рости і треба розуміти це, але, з іншого боку, ми дуже сильно в цьому пов'язли. 

А чому ми так толеруємо оці хабарі на нижчих щаблях і як із цим боротись?

Корупція – мастило для державного двигуна, який погано працює

Скажу дуже непопулярну річ, яку дуже бояться казати мої клієнти-політики. Корупція – це мастило для державного двигуна, який погано працює. Це не моя думка, це думка американських дослідників, яка також там не дуже популярна. Тому що ми звикли казати, що корупція – це дуже погано. Але коли у тебе в державі не працюють державні механізми захисту прав, то ти маєш якось захищати себе, і ти вимушений толерувати корупцію на цьому нижньому щаблі. Це дуже взаємопов'язані речі.

Спочатку нам треба відбудувати державний механізм, а потім корупція, на нижньому щаблі, сама по собі зникне. Чи є, наприклад, в Німеччині корупція? Є. Але вона є на політичному рівні. Її немає на середніх та низьких щаблях, тому що там працює державний механізм. Тобі треба дитину віддати до садочку – ти йдеш і віддаєш. Тобі треба лікуватися – ти заплатив за страхування і отримаєш потрібну тобі послугу. Так, не так швидко, це певне недопрацювання, але ти точно отримуєш те, за що заплатив свої гроші. Це все дуже взаємопов'язані речі. Українцям треба намагатися відбудовувати державний механізм з маленького щабля до найвищого. 

У нас в суспільстві зараз ідеальний “шторм”, тобто збіг всіх негативних подій, які тільки можливі. По-перше, найбільша історична травма серед усіх народів пострадянського періоду. По-друге, це молоді демократичні інституції і ще недорозвинута політична нація, не в інтелектуальному сенсі, а мало досвіду для цього. По-третє, війна з неадекватним сусідом. Але, є й гарні новини. Будь-який психіатр скаже, що якщо у людини надто великі навантаження чи стреси, – у нього є два шляхи: або схибити повністю, або вийти сильною особистістю. Мені здається, що ми вже обрали другий шлях, бо в українців було багато можливостей остаточно втратити власну державність. Ми зараз також під цим ризиком, але щось мені підказує, що ми витримаємо. І я говорю про це не лише як громадянка України, а як особа із дуже цинічною професією. 

Я абсолютно впевнена, що ми зараз – одна з найперспективніших політичних і не тільки політичних націй на європейському континенті. Будь-яка людина, коли приїжджає до Європи і спілкується дуже глибоко з політичними і бізнесовими інституціями, розуміє, що зараз там немає заряду. Це старі нації, які вже трохи втомилися від власного розвитку. Будь-яка компанія має графік розвитку, де спочатку вона йде вверх, пік, а потім йде спадання. Зараз європейська демократія і європейський розвиток на своєму піку. Вже починаються конфлікти всередині власних ідей розвитку. В Україні ми відштовхнулися, йдемо вгору, і це треба розуміти. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами.

Читайте також: Антиукраїнські настрої у світі можуть стати тенденцією, – Портников