Їх часто називають біженцями. Хоча самі вони кажуть про себе – вимушені переселенці. Вони б хотіли повернутися, але часто нема куди. Їхні будинки зруйновані, їхні міста під окупацією, їхнє минуле життя – це лише фото в телефоні. Але вони не впали і не розбилися – для десятків тисяч точкою збірки самих себе стали Шелтери.

Англійське слово, що означає «сховище», стало назвою всеукраїнської волонтерської мережі. Її заснували в гуцульському містечку Верховина на самому початку російського вторгнення. Тепер «Shelter.Ukraine» – це розгалужена мережа взаємодопомоги. Там захищають не від ракетних ударів, а від безпомічності, зневіри, байдужості. Українці повертаються до своїх традиційних практик, які рятували нас в найважчі періоди історії, коли йшлося про існування нації: свій до свого по своє.

Як маленька ініціатива молодих гуцулів стала великою справою з порятунку українських душ?

Чи можуть шелтери стати трафаретом для загальнонаціональної програми подолання демографічної кризи?

Скільки українців буде в Україні після війни і до чого тут Міністерство любові?

Про все це у новому фільмі «Шелтер Марії». Це історія про мережу взаємодопомоги українців, яку в перші дні вторгнення розгорнули молоді гуцули з Верховини. Дивіться за посиланням.