Слава Ісу! Будьмо уважні! Сьогодні "Наскоком" реально наскоком до Львова на фестиваль, порвав на молекули ВВ (ред. — "Воплі Відоплясова"). І головний ВВ-шник Олег Скрипка з нами. Олег, привіт!
Романчику, привіт! Радий тебе бачити.
Ну і як тобі?
А ми з тобою дуже давно отак не пересікалися на інтерв'ю.
Так. Не було часу просто. Ми завжди десь на вулицях так перетнулися і розбіглися. Як тобі концертується в час війни?
Концертується дуже активно. І, знаєш, кожне слово, кожна нота і тим паче такі великі заходи, вони набирають просто високого змісту. От кожна пісня. І навіть ти на сцені стоїш і переосмислюєш свою творчість. От, наприклад, вчора ми виконували пісню там про Херсон. Ну про Херсон я співаю з 1988 року. Ну, слухай, я написав цю пісню не ясно чому.
Рід-не міс-то міс-то Хер-сон.
Та. Ну написав цю пісню. Чого написав? Не ясно. Я там не був, не жив, ніколи до того не відвідував і родичів немає. Написав пісню. А тепер я розумію, що ця пісня — це символ звільнення українських земель і символ свободи. І ну взагалі це місто — місто свободи тепер.
Так ти по-інакшому тепер навіть країну мрій будеш чути, навіть коли граєш. Чи ні?
Слухай, ну я думаю, ми, митці, ми чи відчуваємо, чи передаємо високі сенси, які спочатку народжуються десь там от в атмосфері, в аурі там навколо нас, ми це висловлюємо, а потім воно кристалізується в реальність. І на сьогоднішній день країна мрій — це туди, куди ми всі прямуємо. Вона у нас кристалізується, цей образ країни мрій, яку ми хочемо бачити Україну завтра.
От подивися, бо зараз, поки ви робили суперконцерт на фестивалі "Файне місто", рівно в цей час якраз кристалізувався срач у Фейсбуці і він довкола допису культ хейту Олексія Толкачова, який фактично сказав, що ми всі заслужили, всі-всі заслужили цю війну, ці всі вбивства. Ми заслужили на війну, але ще не заслужили на перемогу, бо народ гівняний, погано голосує і 30 років краде і бреше. І от оце зараз є ну така найбільша... В Фейсбуці, ти знаєш, там окрема бульбашка, і оцей Фейсбук-срач довкола цього. Ти знайшов відповідь на це питання?
Я давно знайшов. Слухай, ну кожне знання, тим паче якісь такі речі делікатні, глибинні, духовні, душевні, вони мають езотеричну і екзотеричну сторону. І є якісь речі, які можна висловлювати для вузького кола знавців і тих людей, які почують, які розуміють. А є речі, які просто ну поки що рано озвучувати і я... Ну його слова ну вони не для Фейсбуку, скажем так, тому що Фейсбук — це якраз і є простір аґресії, там дуже багато аґресії.
А по суті. Дивись, Олег, от по суті. знаєш... Ну от нас на радіо є маріуполець, і вот Володя має мені сказати: "Так що я заслужив на те, щоб була війна?". От конкретно він, місто якого стерли з лиця землі. Ми заслужили на це чи ні?
Слухай, я тобі скажу зараз... Я ще це ніколи на інтерв'ю не казав, ну дуже інтимна штука. За пів року до війни в Маріуполі, я сиджу... Ми виступили в Маріуполі, і я дивлюся, яка красива затока, Азовське море. Я обожнюю Азовське море. Ну це Мальдіви українські, це Мальдіви. І, по-перше, я сиджу і... Ну я це завжди наголошував, я це знав, що українці недооцінюють свою землю, свою країну, недооцінюють. Не те, що там хтось інший, ми самі для себе. І в якомусь високому езотеричному змісті ця війна для того, щоб ми оцінили, наскільки в нас прекрасна країна, наскільки ми її любимо. Ми її любимо і любили, але ми самі для себе це не з'ясовували. І ці ракети — це як ну дуже-дуже тяжке навчання. Я роблю таку метафору, знову ж таки, не для Фейсбуку, а для тебе, для людини мудрої. В буддистських монастирях, коли наставник вчить учня і йому якусь таку глибоку істину говорить, і якщо воно не доходить до учня і він тупий, він по бритій голові просто б'є дубиною. І оця дубина вона вдарила по голові українцям. Ну ти погоджуєшся з тим фактом, що українці стали розумніші?
Ти знаєш, я теж по буддистськи тобі відповім: пів-на-пів. Тому що зараз невелика кількість людей — це титани, це просто титани наші. Одні тримають фронт, другі підпирають фронт, а є ще мільйони, які факультативно цю війну проводять.
От мільйони ті, що факультативно, це як, знаєш, в політиці на виборах — за них іде боротьба завжди, за оці мільйони факультативних чи там, скажімо, латентних ватників.
Ну або пофігістів, знаєш, таких.
Ну, латентні ватники, ми їх так назвемо. І якраз за них іде війна. І якраз вони дуже сильно впливають на наше майбутнє. І ці "перевзувшіхся" (тобто ті, які декларують патріотизм), з них якась частина лишилася тих пофігістів, тому що це тренд на сьогоднішній день. Якісь люди щиро відкрили очі. От щиро. Він вчора от просто тупо "какая разніца", на сьогоднішній день "ясно, не какая разница". І серед них є ті, які воюють реально щиро. Я таких людей знаю.
А як ти їх на очі відрізняєш? Тих, які понтуються, і тих, які реально роблять.
Ні, ну коли ти знаєш людину, ти знаєш людину до того і зараз знаєш. А є ті, які мімікрують, і вони якби зображають патріотизм, тому що це вигідно на сьогоднішній день. І мудрість, мудрість людей, мудрість публіки це, знаєш, ну якби ну такий... Культурний чи психологічний, чи інформаційний ЗОЖ. От чим ми харчуємося, тим ми стаємо. І люди, якщо вони харчуються інформацією із ротів "перевзувшіхся", і якщо ці "перевзувшіхся" продовжують лити їм у вуха цю неправдиву отруту, тоді ми маємо шанс ще довго бути в цій війні. А якщо люди починають розбиратися... А я тобі скажу: післязавтра я граю корпоратос (весілля), і на весіллі буде кухня ЗОЖна. Це крута тенденція, крута тенденція. І в українців крута... Ну реально вони починають розбиратися і починають замислюватися: країна мрій, та країна завтрашнього дня, в якій ми хочемо жити, от яка вона? Вона "какая разніца, ми всє люді братья", і будемо продовжувати лити воду на чужий млинчик? Чи все ж таки давайте побудуємо тут наш світ український?
Дивись, давай тоді повернемося до того, а хто буде нам країну мрій визначати, розумієш? Бо потім оці всі, хто факультативно відсидіввся, всі ті, які зараз граються в патріотизм, вони ж з криками, знаєш, типу: "Я звєзда Лобода! Я перевзулась, я пою за вільний Харків! Мені дайте дорогу на сцену і бабло дайте мені! Я буду строїть страну, ой перепрошую, країну мрій!". Так, отак вони будуть кричати?
І отут нам, Ромчику, з тобою прапор в руки. Нам з тобою. Я розкажу іншу мізонсцену. Ми перемогли на революції Помаранчевій разом з тобою і з такими ж людьми, яких було мало, але вони були харизмати, як ти кажеш, титани, титани культурної війни. І ми перемогли, і нарешті там український міністр культури робить паті в Києві в Українському культурному центрі. І Фома (ред. — Сергій Фоменко) з групи "Мандри" приходить. Я кажу: "О Фома, в мене для тебе є класна пропозиція". І я не встиг сказати, і тут таким кораблем іде людина, яку я не буду називати, але яка представляє той старий світ, і там: "Ой Олежко", і всі навколо там чік-чік, оцей весь броунівський рух. І я в обличчя кажу... Ну, так і сказав: "Я просто не дуже поважаю те, що ви робите, і це не веде нас в країну мрій. Обертаюся, а Фоми немає. Я не договорив, Фоми немає, я його набираю, а він каже: "Ну, слухай, там такі люди знаходяться. Я зрозумів, що мені немає місця". Я кажу: "Фома, якщо ти не займаєш це місце, відразу оці амеби наше місце забирають і нас відводять від нашої мрії". От. І нам треба бути... Ми, українці, занадто делікатні, навіть оті харизмати. І знову ж таки, це меседж для тих, хто повернеться з фронту (дай Боже вам здоров'я і щоби ви живі повернулися), нам тут на фронті воювати. Тому що небезпека вона не минула. Вона не минула.
От власне, дивися... Мені так здається, що відкотити назад оцю таку москвофільську совєтську Україну дуже легко.
Можна завжди. Дуже, дуже. Все це дуже просто.
А от дивися, навіть якщо шукати відповіді на отакі символічні питання. Бачиш, зараз там у москалів всіх пукани лопають, бо вони дивляться, як знімають совєтський герб над Дніпром з Родіни-матері.
А його знімають?
Вже знімають. І вже там тризуб будуть ставити.
Вау, я не знав.
Але дивися, зразу знову дискусія. Одні кажуть: "Слухайте, це не наша Батьківщина-мати, це іх Родіна-мать, на яку ми свій тризуб поставимо".
Слухай, ну є прислів'я українське, дуже просте: нам своє робити. І 4 роки тому... В мене син співає Устим. Подивіться його кліпи (користуюся секундою). І ми знімали йому кліп. Хлопчик, йому було там 12 років, він співав, і ми на цю Родіну-мать графікою вже поставили тризуб. Подивіться. Там стоїть тризуб на цій Родіні.
Ти випередив на 4 роки, так?
Спочатку ми замислюємося, а потім ми починаємо це в наших мріях і вже створювати якийсь контент, а потім це кристалізується. От і все. Нам своє робити. Хай та моська там... Ну вони вже перетворюються, воно зменшується бє-бє-бє-бє-бє оце все. Ми йдемо своїм шляхом. І ми ж з тобою, і наші брати... Нам всі казали: "Ви білі ворони, ви якісь там ідіоти, що ви там на своїй мові оце все? Ми тут блін качаємо шоу -бізнес". І де вони, що качали? Вони зараз перевзуваються, їм соромно. І вони тут кродолячими сльозами...
Ну дивися, Настька, наприклад, NK, сидить і розказує, як вона все життя любила Україну. Потап кричить: "Я такий волонтер страшний іспанський!". Ну втік. Тобто оце такий сценарій проміжний. Ми ж не знаємо, як далі буде, бо масово українці люблять прощати. Треба буде один раз сказати: "Ну ізвінітє мєня", і всьо.
Богдан Хмельницький. Він створив Україну, створив козацьку державу. Йому був даний великий шанс, і потім, якщо ми читаємо...
А його син потім просрав його.
Там вже на рівні Богдана. Не те, що просрав. Вони дали слабину, вони там розслабилися, тому що, коли ти фронт військовий відвойовуєш, перемогаєш, війна ще не закінчується. І ми пам'ятаємо Ющенка, як вони, ці регіони...
Ну ти бачиш, що воно повторюється?
...акуратненько
Крізь віки повторюється.
Так. Не розслаблятися, просто не розслаблятися. І той факт не розслабляння от у нас зараз з тобою відбувається.
А дивись, я поверну тебе до цієї історії. Я сидів, спочатку згадав всі матюки, які я знаю різними мовами європейських народів. Це коли я читав, як твій концерт блоканули. Ти ж концертував, як завжди, гроші так само йдуть і на ЗСУ, і на все інше. І тут кажуть: "Та там нацист Скрипка з нацистською групою "ВВ", давайте заблокуємо йому цей концерт!". Оця історія... От я кажу, я тоді всі матюки згадав. От поясни, ну як воно так?
Ну отак і відбувається. Ми переїжджаємо... Ну ти прекрасно розумієш, що гастролі це ти будуєш там квитки, там вся логістика. І тут нам за кілька днів: "Все, ви в Цюріх не їдете".
А як вони це запустили?
А у нас Гаага, потім Цюріх, і потім ми їдемо далі. І, слава Богу, що є організатори. Вони нам купили квитки, ми все, там втратили кошти. Нам сповістили, що воювати з Цюріхом дуже важко. Там всі ці юристи, адвокати і тому подібне. І раз ми фашисти, ми не поїхали в Цюріх...
Як їм вдалося це вліпити їм в голову?
... ми не поїхали в Цюріх, і ми поїхали в Ізраїль. І в Ізраїлі ми виступали...
Так, фашисти в Ізраїлі ахах.
... в Єрусалимі і в Хайфі. Співали там "Батько наш Бандера". І, слава Богу, ізраїльтяни мудрі люди: дозволили, нам допомогли, зібрали кошти і все відбулось. Ну що зробиш, так є. Ну на війні як на війні. Є десь ми відступаємо, віддаємо 100 метрів назад, а потім ми знов кілометри свої...
Але я про механізм. Як їм вдається впхати в голови людей, здавалося би, в цивілізованій країні, де відкрите суспільство, легко все можна перевірити і не піддаватися на отакі штампи московської пропаганди. Як воно пролазить в ці голови європейські?
Ну тут, слухай... Тут іде боротьба така навіть міфологічна, тобто абсолютне зло воює з абсолютним добром. А абсолютне зло... Для них же немає моралі, немає правил. А абсолютне добро воно воює по правилах. І абсолютне зло використовує оцю нашу, ну там в їхньому розумінні, нашу слабкість. Там є закони, там певні закони. Вони створили німецькомовний контент, вони набрали фактаж і дають позов в мерію, дзвінки і тому подібне. В них вплив, бабки дали і тому подібне. А всі слабкі на бабки.
Фактично вас в Цюріху судили.
Так. І мерія Цюріха (а за рік до того була мерія Гамбурга), вони просто виписують наказ заборонити цей концерт. От. Але зло воно сильне, але воно ситуативне по-перше. А по-друге, воно емоційне. І не треба... І вони нас витягують на емоції. Це як боти в тому ж Фейсбуці. Вони ж і тебе витягують на срач. Наша задача не вестися на срач, спокійно заблокував і йдеш далі, йдеш далі, йдеш далі. Все.
Дивися, що що, а от ти можеш про Францію говорити годинами. Тому що ВВ (ред. — "Воплі Відоплясова" і по-французьки співає, і Францію знає, і французи вас пам'ятають і люблять, і так далі. І для мене завжди була загадка, знаєш... Тобто у Францію там офіційно то Ющенко приїде, потім інші нагадують президенти: "Слухайте, ну ваша королева — наша дівка". А потім ти сидиш, читаєш, що у Франції все нормально, русская каралєва Анна, дальше вата процвітає. Ти можеш сказати,оце русофільство-москвофільство у французах, воно політичне, як вони його роблять? Ну яким чином французи так грають на полі путіна часто?
Ну, повернемося до "перевзувшеіся" попси. Вони...
А воно нам пояснить, чому французи так роблять?
Ні-ні, це така метафора, паралель. Вони дуже сильні в створювані контенту цифрового. І це їхня сила. Вони не сильні от з відчуття там тенденцій, совісті, моралі і тому подібне. Але в цьому вони дуже сильні, в контенті, картинку створювати. Ну от і це абсолютне зло воно теж створює картинку, в них оця ботоферма і тому подібне. Вони дуже сильні в цьому. І французи, до речі, вони дуже вміють... Ну, французька культура, наприклад, французька кухня, там устриці, равлики і тому подібне, сир і тому подібне. Якщо ми вникнемо, устриці, равлики, той же сир — це їжа бідних. Це там, грубо кажучи, винороби були на винограднику, не було що їсти, і вони висмоктували цих равликів. Чи висмоктували там ці рибалки цих устриць. А потім вони зробили це високою кухнею. Це маркетинг. І вони дуже класно в цьому працюють. І нам, українцям... Ми щирі, прості, але ми наївні. І от нам цю наївність треба подолати. Нам треба вміти працювати з маркетингом, з картинкою.
Ну ми ж не будемо їхати у Францію і працювати отакими рекламно-маркетологічними пропагандистськими методами, як русскі.
Будемо. Ми поставили пам'ятник Анні королівні, де написано, що вона українка і тому подібне. В Тулузі цей пам'ятник я бачив. Але я тобі скажу, пам'ятник він отакого (ред. — маленького) розміру, він отакого розміру. Треба вкладати ресурс. І українцям зі своїм оцим, знаєш, "в ганчірку замотати сало і сховати під матрац", треба зав'язувати. Треба мислити і діяти масштабно. І кацапи це роблять. Вони діють масштабно, і попса діє масштабно. А ми люди совісті і правди, ми завжди якось інтимно: "Ну всі і так зрозуміють, що правда на нашій стороні". Ні, не зрозуміють! Треба доводити, треба доводити до самих тупих навіть наших і французів, що правда на нашій стороні.
А як доводити до тупого, якщо йому замало мізків, щоб зрозуміти?
До війни за пів року я був в Одесі. У мене був корпоратив в Одесі і мене поселили в шикарному готелі біля модного клубу одеського. Я не міг спати, і я шазамив вухом весь контент, який там грав за пів року до війни. Якщо раніше в одеських клубах 50/50 грала музика кацапська і музика іноземна (української там ніколи не було). А тут 100% кацапщина, з матом, рашинковський репчик і тому подібне. От. Ставиться українською владою от просто шазам в клубі, в ресторані, в маршрутці, будь-де. Ставиться шазам, програлася пісня, як ти їдеш на трасі і порушуєш закон, автоматом крап — 200 $ штрафу, крап — 1000$. І все це йде в українську культуру, на розвиток української держави і тому подібне. І все. І все. От є інструментарій, треба мислити масштабно.
Ну законом вже заборонили, це вже добре, та. І зі штрафом ти пропонуєш варіант. А давай подивимось...
Не забороняти, не забороняти, зробити інструмент.
Штрафувати. Конвертувати.
Оо. Конвертувати. Прекрасно.
Добре, але дивися, все одно мусимо повернутися до Харкова, про який ми вже раз згадали. Дивися, місто от тільки цієї ночі знову в черговий раз його обстрілювали. По місту гатять. В місто приїжджає русская Лобода з криками: "Та я така хороша". Виходить одна дівчинка з плакатом "Харків вільний від Лободи", але решта, яка, може, щойно вилізла з бункерів і з метро харківського, нііі, вони ж прийшли на Лободу. Тобто ми зараз говоримо навіть не про тих, хто там перевзувся, втік і відсиджується факультативно на відстані, наприклад, від війни. Вони на місці. І вони далі хавають те, що потім до них ввечері прилетить у вигляді нових С-200 чи С-300 ракет прямо з Бєлгородщини.
Ну, все починається з маленької дівчинки. І дуже добре, що ми про це говоримо, ми це фіксуємо, ми це не забуваємо. Не забуваємо і створюємо правильний простір правильних думок і правильних дій.
Слухай, такий кльовий пацан, правильний рокер Тілль, як він міг на Лободі спіткнутися і впасти на неї, і там валятися?
Хто?
Ну я про Тілля, про рамштайнівського хлопа. Як він міг повестися на таке опудало? Чисто чоловіче сексистське таке питання для ютюба.
Я тільки повернувся до України, кінець 90-х, і якраз "ВІА гра" була створена. І одна людина... Ну творча людина, яку я там в принципі поважав. І відбувся якийсь корпоратосік чи шось таке. І він підходить до мене: "Слухай, ну я подивився "ВІА гру", це на мене діє". Ну "ВІА гра" діє, ну що ти зробиш? Але, знову ж таки, нам своє робити. Та, є інструментарій...
Це в прямому розумінні віагра діє, не в музичному?
І в музичному, і в естетичному. І треба рухатися далі, нам своє робити. Війна не закінчена, абсолютно вірно. Ну і використовувати той інструментарій, який у нас є. У нас інструментарію на сьогоднішній день набагато більше. У вас така прекрасна студія, от це і є інструментарій, і можемо шукати ще інший інструментарій.
Два коротеньких питання на закуску. Ми ще обов'язково музику почуємо в нашій розмові від ВВ. Але для цього ти маєш звернутися з таким лютим поглядом прямо в очі ютюбу і сказати, щоб вони нас не банили, що ти даєш дозвіл, щоб пісні ВВ пролунали і під час нашої розмови. Давай спочатку ти наїдеш на ютюб, а потім два коротеньких питання.
Дорогий містер ютюб, ми знаємо, що ти прекрасний інструментарій для пропаганди всього хорошого. Але і ти іноді дієш некоректно і антигуманно. От. І пісні ВВ...
Можна поставити.
Треба поставити. Мусять звучати. І давайте дарувати добро всьому світу.
Всьо. Це було звернення Олега Скрипки до ютюба. А тепер два коротеньких питання. Що для тебе буде перемога? От яка вона має бути? Ну тобто, коли мавзолей догорає там чи що? Як ти уявляєш собі перемогу?
А, який символ?
Так. Що для тебе буде?
Ну ми з тобою тільки що вивели тезу, що війна ніколи не закінчується. Це просто один етап. Коли Кремль буде палати — це хороший етап, це хороша перемога. Треба нашу перемогу усвідомлювати, фіксувати і йти далі. От.
Добре.
Ну вогонь в Кремлі буде прекрасним символом.
Ну вогонь очищає. Це завжди біблійний такий образ. І ми з тобою шашлики там готуємо, барбекю. Ну як заповідав наш Головнокомандувач в своїх рекламних роликах перед війною. А що захочеться тобі заспівати після? От коли ти зрозумієш, що все, оцей жах закінчено. Що тобі захочеться заспівати людям?
Ну треба все ж таки формувати пантеон наших справжніх героїв. Тому що оці поп-ідоли, вони ж для чого створені? Щоб нам відсунути в сторону наші вектори нашого руху і наші цінності. І коли нам забороняють, концерти за кордоном, тому що я ну в тому числі оспівую наших героїв. Україна не мала тисячу років ніяких нападницьких війн, і чомусь хтось має право казати, що ми фашисти і нацисти. Це наші герої. Треба оспівувати наших героїв, і треба, щоб найбільш там недалекоглядна людина в Україні розуміла, що Бандера — це наш герой, Петлюра — це наш герой, Залужний — це наш герой. Треба, щоб це було ясно для нас самих, по-перше, і для всього світу. І тоді нам не будуть забороняти в світі оспівувати наших героїв і грати концерти будь-де.
Мушу на закуску перед тим, як тобі подякувати, передати (зробити добру справу) від старших людей. Знаєш, такий досить прикольний такий старий львів'янин перетнув мене от прямо тут, на вулиці Шевченка... Але такий каталожний, знаєш, з паличкою, ще по-моєму, в нього навіть газета так скомкана була. Ну такий стереотипний. І, власне, у нас була розмова про музику в тому числі, бо він мене впізнав саме як музиканта. І він мені знаєш, що сказав про тебе? Каже: "Ви недооцінююте, а от Олег Скрипка зробив це: він нам повернув львівське ретро". Я так думаю: "Про що він?". Я йому сказав, що ми плануємо зустріч на радіо, і він каже: "Подякуйте йому за Веселовського".
Вау, дякую!
Бачиш, я мушу цю подяку висловити.
Я тобі скажу, що це буквально я цей проект качав років 15 тому. Я думаю: "Ну львівське ретро — це ж ну така, не знаю, це перлина".
Але старший пан, майже 80-ка така на око.
Я створив цей проект, я їздив по всій Україні з цим проектом співати пісні Веселовського. І не міг потрапити у Львів, не міг потрапити з цим проектом у Львівську оперу, а оперу. І це означає, що був опір того, щоби навіть у Львові! ці пісні не звучали. І мені дуже приємно чути ці...
Ні, ну шикарна така історія була. Для мене вона була несподівана.
Я йому дуже вдячний.
І він ще його так називав — Бонді. Знаєш, тобто так, як його називали у Львові 100 років тому. І я тобі дякую. Пам'ятайте, що це махатма української рок-музики Олег Скрипка був у "Наскоком". Олег, до нових зустрічей!
Як почуєш серця зов, Як заграє скорше кров, Не лякайся, не турбуйся, Бо це любов...