Як зруйнувати “русскій мір”?

Як зруйнувати “русскій мір”?
Посилання скопійовано
Вадим Денисенко — журналіст, бізнесмен, народний депутат України, колишній радник голови Міністерства внутрішніх справ та виконавчий директор Українського інституту майбутнього.
Як зруйнувати “русскій мір”?

Окрім того, він є автором книги “Як зруйнувати русскій мір”, в якій досліджує виникнення, розвиток та функціонування цього самого “русского міра” від часів Івана Грозного до сучасності. Це чи не найперше настільки широке дослідження механізмів самовідтворення “русского міра”.

То якими сьогодні є настрої на Росії, що ми з цим можемо зробити і як нам реально зруйнувати “русскій мір” хоча б у наших головах? Про це в ексклюзивному інтерв’ю для “FM Галичина” розповів Вадим Денисенко

Чи можна зруйнувати "русскій мір", не зруйнувавши Російської Федерації і не знищивши все місцеве населення, яке підтримує війну, геноцид українців і Путіна? 

В принципі, немає таких імперій, які б не розвалювались, то чому не можна зруйнувати і “русскій мір”? Це ідеологія, яка не виходить за межі російської держави, тому разом із руйнацією ідеології буде руйнуватися і Російська держава в тому вигляді, в якому вона існує, як мінімум сьогодні.

А хіба ідеологія “русского міра” не вийшла за кордони РФ? Коли я дивлюся на наших місцевих "ватанів", "пушкіністів” та інших корисних ідіотів, мені здається, що вони ще більше підтримують цю ідеологію, ніж самі жителі московії.

Ну от в цьому і є парадокс: вони є "русомірськими", а тому й ідентифікують себе з державою під назвою Російська Федерація. Тобто вони є частиною РФ як держави. Вони не є частиною держав Україна, Польща, США, Франція тощо. Вони є частиною виключно держави під назвою Російська Федерація. Тобто, на відміну від класичних ідеологій лібералізму, соціалізму і навіть комунізму, які стали транснаціональними і в принципі виходять за межі конкретних держав, "русскій мір" був побудований і тримається на ідентифікації його апологетів та адептів до держави під назвою Росія, Російська Федерація чи СРСР.

Як пояснити, що людина живе в лайні, без каналізації, на території, під якою лежать найбільші запаси алмазів, ходить до якогось свого шамана, але ідентифікує себе “русскім міром” і у вигляді бойового якута преться вбивати українців?

Ця "формула" спрацьовує дуже просто. Перш за все, "рускій мір" – це унікальна ідеологія в тому плані, що вона не має дефініцій. Тобто визначити, що таке "русскій мір", неможливо, адже він, як сказав Проханов, це все: зірки на небі, трава під ногами і так далі.

З часів Івана Грозного "русскій мір" будувався на тому, що ні в якому разі не можна жити добре вже сьогодні

Але якщо відповідати на питання про життя в лайні та бойового якута, ми повинні зрозуміти, що починаючи з часів Івана Грозного "русскій мір" будувався на одному дуже важливому аспекті – на тому, що ні в якому разі не можна жити добре вже сьогодні. Добре буде тільки потім, тільки завтра. Прикладом тут може бути комунізм Брєжнєва чи Хрущова. До речі, так само і Путін – хоч він і придумав собі оцей міф, що він "підняв Росію з колін", Путін зробив цей процес "піднімання" вічним. Колись він обіцяв, що надасть висновки свого правління, що Росія через десять років буде жити добре, пережене Португалію за рівнем ВВП і таке інще. У травні 2022-го року він сказав, що росіянам треба потерпіти і через 10 років стане краще. Ні в якому разі будь-який ідеолог "русского міра", який проходить в Кремль, не може дозволити своєму народові жити нормально сьогодні.

Взагалі, російська державність тримається на перевернутій піраміді Маслоу. Тобто в усіх спочатку йдуть базові потреби: поїсти, одягнутися в більш-менш чисту одежу, а потім вже "большой тєатр". А росіяни починають з "вєлічія". І це насправді один із найважливіших аспектів, які тримають цей "рускій мір" в покорі останніх чотириста років.

Ми знаємо, як “вєлікую русскую культуру” штучно створювали різні “тургєнєви-пушкіни”, але парадокс полягає у тому, що вся ця публіка, яка за Путіна і за війну, ніколи до рук не брала книги цих авторів, не ходила у Большой театр і не бачила “русского балєта”. Тобто, вони цим пишаються, оце “вєлічіє” є базовою потребою, але вони в це все не заглиблювалися. Це не розрив шаблону?

Це зовсім не розрив шаблону. Я переконаний, що за часів СРСР 80% власників партбілета не могли згадати щось далі, ніж “Принцип демократичного централізму”. Тобто не обов’язково читати Достоєвського для того, щоб казати "зате він наш" і "у нас є велич". Тобто формула суспільного договору багато років тримається на двох ключових моментах: це фаталізм і мазохізм. Все це просто "приправляють" то Большим театром, то Достоєвським, то Толстим. А вже потім з'явилася "вєлікая побєда" у Другій світовій, починаючи із 70-х років ХХ століття. 

А найважливіший момент це те, що у росіян немає приводів для гордості. За великим рахунком, якщо спитати у росіян, чим вони пишаються, вони скажуть, що армією, і так триває вже приблизно 400 років. А чому саме так? Тому, що головний принцип, на якому насправді будується російська ідеологія, звучить так: "русский" не програє. 

Але ж насправді вони постійно програють у різних війнах – від Криму до Японської війни.

Навіть крейсер "Москва" і знищення 20% Чорноморського флоту РФ перетвориться на якийсь "героїзм русскава народа" і "побєду"

А це не має жодного значення, тому що поразка в Кримській війні звелася до Малахова кургану і "великого героїзму" моряків. Якщо ми говоримо про поразку в Японській війні, то вона звелася до "великого подвигу" російських моряків із крейсера "Варяг", а "Варяг” – це вже перемога. Якщо ми згадаємо 1941-й рік, то жахливі поразки Червоної Армії були закриті виключно Зоєю Космодем'янською, панфіловцями, яких вигадали, і подібним. Це весь час одна й та ж сама історія. Навіть сьогодні крейсер "Москва" і знищення 20% Чорноморського флоту РФ перетвориться на якийсь "героїзм русскава народа" і "побєду". 

Є ще таке слово тюркського походження, як "кацап", що означає "вбивця" або "різник". Московитів так стали назвати після багатьох випадків, коли вони обіцяли нам помилування, якщо здамось, а потім вбивали, різали, грабували тощо. Тому питання до автора книги "Як знищити рускій мір": їх усіх треба знищити фізично? Але з іншого боку це неможливо в сучасному світі, а отже, "рускій мір" залишиться в якійсь свої іпостасі, незалежно від наслідків цієї війни?

Якщо ми говоримо про сучасне російське суспільство, то повинні розкласти його на певні кластери. Насправді російське суспільство складається приблизно і з трьох великих частин. Перша частина – це “упороті” "ура-патріоти", їх на початку війни було десь 13-15%, а зараз їхня кількість зросла десь до 18%.

Друга частина народу – це приблизно 22-23% і це ті, кого в наших широтах називають "хорошими росіянами". Насправді це люди, які виступають проти війни з різних причин. І тут це окрема історія: вони дуже перелякані і намагаються, як в дитячих іграх, казати, що вони "в будиночку".

І є інші. Це приблизно 60% населення, яке є тим, що Ленін у свій час назвав політичним болотом. Це конформісти, які готові зараз схилитися, погодитись, Але головний мотив їхнього нинішнього життя – це "перечекати". Це класика для дуже багатьох народів, які живуть в тоталітарних системах багато років.

Тут теж є парадокс. Приблизно такий самий склад населення Росії був під час Першої світової війни, але тоді з’явився якийсь протестний прошарок на чолі з тим самим Леніним. А сьогодні не те що про протест не йдеться, їхні опозиціонери навіть бояться подивитися у бік Путіна. Чому так?

У 1990-му в них теж вистачило сил, аби вийти на якісь мітинги. Навіть у 2012-му таке було. Тому це завжди йде хвилями, це "маятник". 

У Путіна залишився тільки один шлях – шлях страху і збільшення репресій

Але зараз Путін реально стоїть на порозі великих змін в Російській Федерації, які стосуються березневих виборів. Хтось каже, що це вибори про війну абощо, але це все дурниці. Це вибори імператора і людини, яка з Кремля вийде лише "вперед ногами". З цього погляду змінюється взагалі вся конфігурація всередині російської влади. На народ їм відтепер плювати. До останнього часу, навіть до 2023-го року, в "трикутнику" "договір-любов-страх" Путін завжди обирав любов. Йому потрібною була всенародна любов, легітимність і так далі. Але він втомився від цієї любові: вже видно було, наскільки йому нецікаво спілкуватися з людьми про вакцини і якісь інші дурниці для нього. А чому Після бунту Пригожина він так легко оговтався? Він зрозумів, що його еліти бояться набагато більше, ніж бути знищеними. Тобто страх еліт перед Путіним більший, ніж страх смерті. Тому еліта теж живе за цим же принципом "перечекати". І тому він зрозумів, що може в принципі робити абсолютно все. Тепер він відмовляється від "любові". Його підсумкова пресконференція була цікава тим, наскільки диктатору Путіну було нудно спілкуватися з людьми. Після цього у нього є насправді тільки один шлях – шлях страху і збільшення репресій.

І тут ми маємо дві концепції, які зараз борються між собою серед російських еліт. Всі питають, коли вони збунтуються, але це станеться не зараз. Зараз вони шукають конфігурацію влади, яка буде після виборів апріорі. І, як я вже казав, є дві концепції. Одна – це концепція Патрушева, яку я називаю "Неоандроповщина". Це коли невеличке коло людей в Москві вирішує абсолютно все і доносить свої рішення через структуру силовиків, перш за все ФСБ. Друга концепція – це на противагу цьому всесиллю ФСБ побудувати таку собі "КПРС" чи "Комуністичну партію Китаю". Це концепт Кирієнка. В принципі, я думаю, що буде ухвалено рішення про певний гібрид цих двох систем, де 70% буде за силовиками і 30% – за цивільними. І отут насправді і буде відбуватися подальший переділ сфер впливу, можливостей, грошей тощо. А вже потім почнуться конфлікти між певними групами.

Нещодавно в італійському Сенаті був форум російських поневолених народів, де розглядали федерацію як перезасновану на добровільних договорах без територіальних конфліктів збірку всіх цих утворень. Цей сценарій живе тільки в їхніх головах чи він має також шанс бути альтернативою?

Якщо ми говоримо про якусь короткострокову перспективу чи навіть середньострокову, я не вірю ні в який розвал Російської Федерації. Станом на зараз немає якихось передумов для "перезбірки" Росії без зовнішнього втручання. Будь-який сепаратизм завжди базується на простих елементарних речах. Перше – це дуже слабкий центр. Тобто чи передбачається якась децентралізація РФ, якщо завтра Путін помре? У мене немає відповіді на це питання. Друге – повинен бути міф про окремішність територій буквально в чотирьох-п'яти районах усієї Російської Федерації. По-третє, мають бути еліти в цих регіонах, які підтримують міф про цю окремішність. Тобто це процес, але він досі не запущений. А також мають бути достатньо серйозні парамілітарні структури. У нас класичним прикладом були козачі слободи на Донбасі, в Криму і так далі, які складали великий відсоток населення. І останнє – це міжнародне втручання. Ну поки що із цих пунктів, думаю, жодного немає. Тому говорити про "перезбірку" Російської Федерації зараз не доводиться. 

З початку повномасштабного вторгнення Росії ми чуємо три головні тези щодо цього режиму. Перша каже, РФ впаде під санкціями, інші дають різні "обєктивно-субєктивні" причини для розпаду Росії через відцентрові тенденції, а третя – це "казочки", що росіяни повстануть. Для чого так довго культивувались ці думки?

В Україні немає жодного центру, який би займався Російською Федерацією

Це від абсолютно невивченості Росії на території України. В Україні немає жодного центру, який би займався Російською Федерацією. Є силовики, які роблять свою специфічну роботу і дуже добре, що вони це роблять. Але станом на зараз у нас не існує жодного наукового центру, який би розвінчував усі фейки про те, що росіяни вже біжать скидати Путіна. Для мене це парадокс – чому в жодному університеті України досі не створено хоча б таку кафедру? Я часто наводжу приклад Чемезова, якого не знає 95% українців, а він на 4-5-му місці за впливом у Росії. Ми "на верхах" не маємо біографій наших ворогів.  

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Якщо Москві доведеться вбити мільйон росіян, вона це зробить, – військовий експерт