Вітаю! Це "Маркер подій". Мене звати Ольга Салабай, і сьогодні моїм гостем є військово-політичний експерт, екскомандир роти батальйону "Айдар" Євген Дикий. Пане Євгене, вітаю Вас!Героям слава! Генштаб повідомив, що наступ триває одразу на трьох напрямках у напрямку Мелітополя та Бердянська. ЗСУ прорвали першу лінію оборони. Яка вірогідність того, що до осені ми вийдемо до берега Азову?Ну, знаєте, вірогідності на війні — така дуже сумнівна штука. Ми зазвичай жартуємо на цю тему між собою, що це як з тим, яка ймовірність зустріти динозавра, коли виходиш з дому. Рівно 50/50: або зустрінеш, або не зустрінеш. А якщо без жартів, якщо по-серйозному, то тут важко оцінювати вірогідності. Справа в тому, що задача надскладна. Друга лінія оборони росіян, м'яко кажучи, нічим не простіша за першу. Але ж першу лінію ми розібрали. На розбір першої лінії пішло два місяці. Наразі ми виходимо на другу і тільки починаємо, власне, битись за неї. Росіяни добре розуміють, не гірше за нас розуміють, власне, які високі ставки. Справа в тому, що взагалі ешелонована оборона росіян включає три лінії, але третю окремо утримувати практично неможливо, це швидше лінія забезпечення для перших двох. Першої лінії вже нема. Таким чином, якщо ми ламаємо другу лінію, перед нами Азовське море, перед нами лівобережна Херсонщина, а фактично це означає, що перед нами Крим. Тому що коли ми вже виходимо до Азовського моря і до Перекопу, то утримувати Крим, який фактично стає із півострова островом, — ну це така надзадача, з якою не факт, що росіяни впораються. Я б казав, що швидше не впораються. І вони це зрозуміють не гірше за нас. Тому за другу лінію вони будуть битися шалено, будуть кидати туди всі свої резерви, всі ресурси. І також вони наразі зараз роблять все можливе для того, щоб ослабити наші сили там. Тобто, крім того, що вони безпосередньо там з нами б'ються, вони ще й почали оцей наступ на Слобожанщині. Не тому, що вони наївні і там сподіваються, що раптом вони вийдуть там на Харків. Вони чудово знають, що в них це не вийде. Вони знають, що в них там програма максимум — це віджати назад Куп'янськ-Вузловий і вибудувати лінію оборони по річці Оскол. Але і то це програма саме максимум. Але ключове, заради чого вони там це затіяли, це відтягнути максимум наших сил саме з наступу на півдні от на оборону туди на Слобожанщину. І нам постійно доводиться зараз отак балансувати, весь час наше командування, буквально щодня, змушене вирішувати, скільки людей, скільки техніки, скільки БК відправити на Слобожанщину для відбиття отого наступу, а скількома людьми, скількома одиницями техніки і якою кількістю БК посилити оцей наш наступ на так звану "лінію Суровікіна". Тому в цих всіх умовах щось прогнозувати... Можна точно спрогнозувати одне: бої будуть страшні, бої будуть запеклі, і це точно не один день, і не один тиждень. Я все ж таки налаштований оптимістично і дуже сподіваюсь, що до осінніх дощів нам вдасться цю лінію зламати і вийти на оперативний простір, який далі вже там за нею. Тут принагідно, мабуть, варто нагадати, що на війні дуже, знаєте, нелінійні відстані. Чесно кажучи, от було і сміх, і гріх, коли якийсь там гарвардський політолог, от цілий професор, але політології, взяв калькулятор і порахував, що таким темпом, як ми зараз просуваємося, до Криму нам іти 16 років. От ну людина взагалі не розуміє, що таке відстані на війні. На війні бувають 1 кілометр чи 5 кілометрів, які доводиться долати кілька місяців, а далі за ними відкриваються десятки і сотні кілометрів, які просто проходяться і проїжджаються. От, власне, ми зараз на отій лінії, за якою далі оперативний простір. Зрозуміло також те, що просто нам там не здадуться. Тобто битися будуть росіяни там до останнього. І дуже багато залежить від того, в кого більше вистачить снарядів, людей, одиниць техніки. Поки що найбільшим досягненням нашого наступу є навіть не те, що ми здолали першу лінію (хоча, звичайно ж, що без цього ніяк). Але найбільшим нашим досягненням є те, що всі ці два місяці наступу наші втрати суттєво менші за російські. От при тому, що ми в наступі, при тому, що ми тиснемо, наші втрати в 2-3 рази менші за їхні. І от, власне, це дає підстави для такого обережного оптимістичного прогнозу. Тобто ну якщо так зовсім жорстко казати, то є велике сподівання, що вони закінчаться раніше, ніж ми.Пане Євгене, а чим відрізняються перша лінія, друга лінія фронту і третя лінія фронту? Поясніть нам коротенько.Почнемо з третьої. Третя — це фактично лінія забезпечення для перших двох. Це переважно різні склади, укриття, командні пункти, пункти зв'язку тощо. Перша лінія, яку ми вже здолали, мала суцільні мінні поля. От саме абсолютно... От сумарно сотні квадратних кілометрів повністю замінованої території. Такого масштабу мінних полів, якщо я не помиляюсь, навіть у світових війнах все ж таки стільки не було, так, щоб одним шматком. А далі за цими суцільними мінними полями була така все ж таки ну ніби пунктирна лінія їхньої оборони, яка складалась із так званих опорників, тобто опорних пунктів, які були розташовані переважно на пануючих висотках, отакі як опорні пункти, бліндажі, блокпости, з яких прострілювалась довкола територія. От цю лінію ми розібрали. Друга лінія суттєво відрізняється по своїй так би мовити конструкції. І оскільки я зараз не там, то я не берусь судити, яка з них важча, яка складніша. Обидві дуже важкі. Так от, друга лінія якраз не містить одного суцільного мінного поля на сотні кілометрів. Вони не могли цього зробити, бо інакше б вони тоді не могли їздити між своїми ж першою і другою лініями. Там теж багато мінних полів, але між ними залишилось достатньо багато проходів. Вони змушені їх були залишити для себе, ну а тепер це нам допомагає. А натомість сама лінія оборони — це вже не окремі опорні пункти, а це фактично суцільна така система із земляних траншей. От сотні кілометрів земляних траншей, з'єднаних між собою в таку, знаєте, ніби мережу. І десь через кожні 5-10 кілометрів — бетонований ДОТ, бетоноване укріплення. І оце вже взагалі... Ну от наші вороги дуже люблять ці історичні реконструкції. От таких ліній оборони навіть в Другу світову вже не було. Отакі суцільні на сотні кілометрів лінії траншей із ДОТами — це Перша світова війна, це ота безсмертна класика, це 1914 рік. От тоді Європа була перекопана лініями, точною копією яких наразі є "лінія Суровікіна". І, на жаль, з цього витікає те, що і брати їх доводиться фактично тими ж методами, що тоді під час Першої світової, коли, власне, саме для штурму таких траншей з'явилось взагалі таке поняття, як саме штурмові підрозділи. До Першої світової його не було. От поняття "штурмові батальйони" воно виникло саме тоді. Тому що як би не працювала артилерія, як би не працювали там зараз дрони, авіація, але в будь-якому разі завершення завжди одне — живі люди, солдати, мають саме застрибнути в оці ворожі траншеї і прямо там на місці вже рукопашно фактично добивати ворога. І нам теж від цього нема куди дітися. От, на жаль, сама конструкція "лінії Суровікіна" передбачає, що брати ми її будемо саме так, як в 1914 р.На росії все частіше бавовна. І от напередодні з'явилася інформація про безпілотник в москві, і над аеропортом "Внуково" закрили небо. Також ми бачили від Генштабу так званий анонс, що бавовни тепер буде ще більше. Невже Україна...Вже сьогодні є ранкова новина.Я про це... Ні-ні, я про це і говорю. Невже Україна таки прорвала ППО москви?Я б сказав, що ППО москви виявилося таким, що його не сильно треба проривати. Я б сказав, що те, що ми зробили з ППО москви, це просто продемонстрували росіянам, що воно взагалі ні на що не здатне. Нам просто треба ще допиляти оці наші дрони. Не забуваємо, що наші союзники категорично не дозволяють нам будь-яку їхню зброю використовувати по території росії, тим більше по москві. І все, що долітає до москви, це виключно те, що ми самі тут власними силами збираємо. Тому це все фактично прототипи або перші серії фактично тільки що розроблених виробів. І ще треба трошки допилювати точність їхнього прильоту, системи наведення. Але те, що російська ППО проти них практично безсила, оце вже наочно показано. При тому це очевидно не тільки нам, а зокрема це очевидно навіть дуже тупому російському електорату. От вони не можуть просто не бачити той факт, що прям посеред москви понаставили С-300, прямо на дахах будинків понаставили оці хвальоні комплекси "Панцирь". І чьо? А нічьо. Спокійненько прилітає, спокійненько вибухає.Вагнерівці в Білорусі на кордонах з сусідніми європейськими країнами влаштовують дрібні провокації. Як Ви гадаєте, чи може це перерости в щось серйозніше? Чи це, можливо, якесь своєрідне відвернення уваги?На жаль, на мою думку, це не переросте в серйозніше. Справа в тому, що треба розуміти взагалі загальну лінію росіян. Вони дуже люблять ескалацію, вони дуже люблять піднімати ставки, блефувати, грати на нервах Заходу і, зокрема, на страхах Заходу, в тому числі дурних і необгрунтованих. Але при тому вони чудово знають, що прямого зіткнення з НАТО їхня армія не витримає. Тому вони весь час будуть гратись на межі, вони весь час будуть промацувати оті так звані червоні лінії, але ніколи їх не перетнуть. Можливо, вони і розглядали варіант дійсно зробити якісь диверсійні операції силами вагнерів в так званому Сувальському коридорі, тобто там, де Польща і Литва межують з Білоруссю з одного боку, і так званою Калінінградською областю з другого боку. Але ще буквально в той момент, коли вагнери тільки з'явились під західними кордонами Білорусі, одразу прозвучала заява Держдепартаменту США, яка зразу розставила всі крапки над і. Росіян абсолютно прямим текстом попередили, що ніхто не буде вірити в те, що вагнери є приватними особами. Що варіант з "зеленими чоловічками", які невідомо чиї, не пройде, вже не 2014 рік. Що у випадку будь-якого перетину кордону бійцями варгнерів, вони сприйматимуть це як збройні сили російської федерації, ну з відповідною активацією п'ятої статті Атлантичної хартії тощо. Я гадаю, що після цього попередження усе, що вони будуть робити, це саме провокації НА кордоні, але ні в якому разі не ЗА кордоном.А як щодо українського кордону? Можуть щось робити на нашому кордоні?В режимі ДРГ. Якогось наступу на нашу територію вони не здатні вчинити просто через їхню чисельність. Для того, щоб наступати на Україну з території Білорусі, треба 100-120 тисяч мінімально. Вагнерів наразі, здається, 5-6 тисяч, очікується ніби максимально до 8 тисяч. Ну це в принципі інший порядок величин, це кількість нулів не та. Тому наступати просто нема кому. А от в режимі ДРГ, тобто засилати їх сюди малими групами, щоб вони щось підривали, оце, на жаль, дуже висока ймовірність. Ну але ж це очевидно не тільки нам з вами. Всі наші відповідні служби з першого моменту, як тільки вагнери почали з'являтися в Білорусі, одразу саме цю загрозу оцінили. І наша прикордонна служба, і Служба безпеки України, місцеві тероборони, вони, власне, про це попереджені і явно відпрацьовують протидію саме отаким вагнерівським ДРГ.У Міноборони знову скандал із закупівлями. Цього разу за завищеними цінами купили куртки та шоломи. Цей товар з Туреччини виїхав за 27 тисяч доларів за партію, а приїхав в Україну за 367 тисяч доларів за партію. І одразу з'явилися чутки про можливу заміну Резнікова.Можливо, доставляв Ілон Маск через орбіту.Ну от і одразу на фоні цього з'явилися чутки про заміну Резнікова. "Українська правда" написала, посилаючись на якісь свої джерела, що Зеленський вже шукає заміну. Як Ви гадайте, хто є ...Давайте стоп, бо тут я не є експертом. Я не входжу ні до Резнікова, ні до Офісу Президента, де вирішується це питання. Тому давайте... От питайте людей те, що вони знають.Ну от все ж таки, про оці-от такі закупівлі. Чи реально, щоб настільки завищити ціну і щоби люди це з'їли і повірили, що от стільки коштують куртки і шоломи?Ні, ну це мені прям нагадує один старий анекдот, як в офіціанта запитують: "Вибачте, а як так, у вас кава 20 гривень, тістечко 20 гривень, а разом 200 гривень? Як у вас так виходить?". "Ну значить сьогодні не виходить". Якщо вже зловили, якщо це вже виплило, значить, бачте, не пройшло. Але ми ж не знаєм, скільки проскочило, скажем, непоміченим там, де вони просто були менш нахабними. Ну просто... Скажем так, ці люди мене інколи вражають не так тим, що вони корупціонери... Знаєте, корупціонерів в Україні завжди було багато, і сподіватись, що війна раптом всіх їх вилікує і зробить порядними громадянами, це було б дуже наївно, це взагалі не знати людську природу. Але мене інколи вражає саме нахабство. Якщо ти приписуєш 10% і сподіваєшся, що це не помітять. Тобто дійсно дуже висока ймовірність, що це не помітять. Якщо ти приписуєш там 50% — вже менша ймовірність. Ну а коли ти приписуєш 500%, то в принципі на що ти розраховуєш? От як можна всіх настільки за дурнів тримати? От оце єдине в цій історії, що мене просто саме вражає. Але що ж, слава Богу, суспільство навчилося це помічати і не пропускати.Уряд Німеччини хоче оголосити про постачання крилатих ракет Taurus. Розкажіть нам, що це за озброєння, і чи побільшає бавовни в росіян через ці ракети?Це дуже гарне озброєння. Воно схоже за своїми характеристиками на вже дуже облюбовані нами ракети Storm Shadow, вони ж SCALP. Taurus дуже близькі за характеристиками до Storm Shadow. Це так само крилата ракета повітряного базування. Тобто її треба буде так само запускати саме з літаків. Це суттєве обмеження, бо літаків, з яких можна запускати, в нас небагато. Але ж, як показує історія Storm Shadow, навіть цими малими силами ми дуже багато дотягаємо. І, до речі, росіяни вже кілька місяців саме цілеспрямовано намагаються спіймати от саме оцю нашу ескадрилью на Су-24, з яких запускається Storm Shadow. Ну, слава Богу, жодного не спіймали поки. Так-от, власне, Taurus дуже доповнять саме цей арсенал, вони будуть використовуватися за тою ж тактикою, що наразі Storm Shadow. Але різниця в тому, що в них рівно вдвічі більша дальність дії. У Storm Shadow — до 250 км, у Taurus — до 500 км. Щоправда, слід одразу нагадати, що буде політичне обмеження. От вся зброя, яку нам надають союзники, на жаль, вони кожного разу зв'язують нам руки тим, що ми не маємо право це використовувати по території росії. Це абсурдна заборона. Але оскільки дають зброю вони, то, на жаль, вони можуть встановлювати навіть дуже дурні й абсурдні заборони. Ми змушені з цим рахуватися. Але в межах території України у росіян не лишиться точки, яка була б для нас недосяжною.Ще хочу поговорити про морські надводні дрони, які також останнім часом кошмарять росіян. І от я памятаю, що рік тому збирали кошти на перший в світі флот морських дронів. Чи це саме вони вже працюють? Чи, можливо, це ще щось інше?Це все вони. Морські дрони в Україні — це взагалі те, чим ми маємо пишатися насправді, нам тут дуже є чим пишатися. Справа в тому, що в нас їх взагалі ніхто ніколи не робив до великої війни. Під час малої війни, яка тривала 8 років, якщо повітряними дронами займались, то оскільки на морі бойові дії не велись, то нікого це не цікавило. Фактично, коли ми вже стали перед фактом, що союзники довгу руку не дають, чорне море стало театром бойових дій, і російський флот активно брав участь у вторгненні, от тільки десь з травня минулого року ми почали взагалі перші розробки по морських дронах. І вже у серпні минулого року було продемонстровано перші фактично такі заводські прототипи. Якщо пригадуєте, було таке дуже яскраве дронове шоу в Севастопольських бухтах, внаслідок чого було дуже серйозно пошкоджено два російські кораблі. І, власне, з цього моменту пішла гонка. Росіяни почали відпрацьовувати, як вони від цих дронів захищатимуться. Зокрема Севастопольську бухту вони, знову ж таки, в стилі історичної реконструкції Першої світової просто закрили її такими абсолютно не прохідними боновими загородами, тобто сітками, грубо кажучи, перегородили всю. Відповідно, їм кожного разу треба ці сітки прибирати, коли треба, щоб їхні кораблі вийшли на задачу, потім назад їх чіпляти. Ну короче, гембель той ще. Але ну, скажем так, це принаймні дійсно працює. І от їхні кораблі почали отак ховатись за боновими загородами, а коли виходили на завдання, намагались одразу відійти якомога далі від берега, тому що вважали, що все ж таки у цих наших дронів мала дальність дій. Ну як мала. Насправді від Одеси до Севастополя це вже 300 км, але 300 км і 1000 — це дуже велика різниця. І от нещодавно ми продемонстрували, що ми відростили собі по-справжньому довгу руку. Ми дістали спершу Керченський міст, потім ми дістали Новоросійськ, причому там одразу було фактично знищено... Так, вони не потонули, вони притягнуті буксирами під берег, але вони абсолютно нездатні вийти в море і вже ніколи не будуть здатні. Великий десантний корабель з прекрасною назвою "Оленегорский горняк". Як там було в такому мультику, "как ви яхту назовьотє, так она і попливьот". Прям не знаю, на що вони розраховували, коли так корабель називали. От воно десь якраз на глибині горняцкой шахти, мабуть, себе нормально почуває це судно. І друге — це танкер з ще кращою назвою SIG. От він вже відзігував своєму фюреру, він більше вже не буде. І тоді ж, до речі, якось чомусь це пройшло менш поміченим, але там же в Новоросійську ще й було вражено нафтовий термінал. Тобто ми б'ємо не лише по кораблях Чорноморського флоту росії, але й по їхніх, можна сказати, заправочних станціях. І стоїть питання тепер тільки, що станеться швидше: ми наклєпаємо стільки дронів, щоб їх всі потопити, чи вони просто стануть на прикол під берегом, бо не зможуть заправлятись. От наразі, можливо, будуть ці варіанти. Ми показали, що в Чорному морі тепер від нас ховатись неможливо. Все, воно все тепер досяжне, бо більш віддалених точок, ніж Новоросійськ, по факту нема. Новоросійськ, який вважався в них абсолютно тихою гаванню, він, виявляється, цілком досяжний. Тобто наші дрони тисячну кілометрову відмітку спокійно здолали, і це повністю міняє весь розклад. Тобто ми зробили війну на Чорному морі нарешті симетричною. Вони перекрили нам хлібний коридор, притому ще й почали нищити абсолютно свідомо нашу зернову інфраструктуру. Ми їм відповіли цього разу абсолютно симетрично, а саме ударом по їхній нафтовій інфраструктурі. В даному разі хліб та нафта дуже співставні. От для нас хліб — це така дуже важлива експортна продукція, яка наповнює наш бюджет. Для росіян абсолютно те саме — нафта. І досі 80% їхнього експорту нафти йде через Чорне море. Ну чи, можливо, тепер вже треба казати йшло. Тому що після власне враження SIG, тепер будь-яка страхова компанія добре задумається, а чи ризикне вона страхувати танкери з російською нафтою. І, швидше за все, більшість компаній не ризикнуть, а ті, які ризикнуть, виставлять такі страхові поліси, що просто ця нафта перестане бути дешевою, а її беруть тільки тому, що вона із дисконтом. Її, власне, купують тільки тому, що через санкції росіяни змушені були її дуже вронити в ціні. Так-от тепер ця різниця в ціні буде з'їдатися страховими виплатами, бо цей товар стає високоризиковим. Не знаю, чи вистачило одного SIG. Як сигнал, він дуже помічений, вже причому світовим ринками, і пішли сигнали від росіян, що вони готові повертатися до розмови про хлібну угоду. От. Але якщо ще продовжать бикувати, я не виключаю, що буде ще один чи два танкери, і після цього в принципі повністю весь нафтовий транспорт через Чорне море стане.Пане Євгене, ми неодноразово чули тезу, що ця війна — це війна саме дронів. І от на чиєму боці перевага?Ну, по-перше, я категорично не погоджуюсь з тезою, що це війна дронів. Як будь-яка війна, це в першу чергу війна солдатів. Це війна втомленої замореної піхоти, яка штурмує позиції, яка утримує позиції під шаленим вогнем. А все решта — це те, що помічне цій піхоті. В тому числі так, дуже помічні дрони, але в першу чергу це саме війна сотень тисяч, а то й мільйонів звичайних людей отаких, як ми з вами. Але яких вирвало з нормального життя, одягло в піксель і кинуло в пекло. Давайте все-таки чітко будемо розуміти, що війна — це війна солдатів. А далі так, солдатам більш чи менш помічні різні речі, зокрема помічні дрони. І якщо на початку цієї війни по дронах перевага була явна у нас. Це склалось за попередні 8 років війни малої інтенсивності на Донбасі. Різні волонтерські команди переважно без жодної допомоги держави, часто навпаки, всупереч державній регуляції і бюрократії. Але 8 років різні волонтерські команди працювали в першу чергу саме з візуальними дронами. Особливо тактичного рівня, всякі там "Мавіки" і тому подібне. Тобто нам вже було з чим у цю війну вступити. І на початку війни взагалі оце таке дроноробство у нас розквітло просто буйним цвітом, десятки команд тепер над цим працюють. Причому команд дуже різних. От від таких волонтерських гаражних стартапів до достатньо великих компаній і заводів. Розроблено десятки моделей дронів. Ну тільки офіційно прийнято в експлуатацію в ЗСУ 30 різних моделей українського виробництва. А це верхівка айсберга. Якщо 30 прийнято, то це означає, що не менше 100 моделей загалом використовується. Бо дуже багато хто просто не хоче проходити цей бюрократичний шлях формального встановлення на озброєння, а просто на волонтерських засадах дають це хлопцям, кажуть: "На, воюйте". От це позитив. Тобто технологічно ми за цей рік дуже виросли по дронах. Ми тепер робимо дрони, і які плавають... До речі, по морських дронах ми наразі реально перші в світі. От оце без варіантів. І, до речі, досвід їх використання в нас поки найбільший в світі. Ми робимо дрони, які їздять, і ми робимо дрони, які літають. Це був позитив. Тепер негатив. Негатив в тому, що жодна з цих наших команд, на жаль, досі не може здолати один бар'єр. От бар'єр між прототипами та малими серіями і великим конвеєрним збиранням. От таке враження, що, знаєте, в різних там Едісонів чи Кулібіних в країні просто неміряно, а от одного Генрі Форда, який би налагодив конвеєр, просто так досі не знайшлося. Оце реально принциповий бар'єр, якийсь менеджерський. От ми ніяк не можемо це виробництво масштабувати. Проблема не в технологіях, якраз технологічні розробки чудові, і швидко ми їх робимо, швидко вдосконалюємо. А от масштабувати виробництво із малосерійного в велике конвеєрне поки жодна з десятків команд оцей бар'єр не змогла пройти. У росіян навпаки. Вони, м'яко кажучи, не сильні в розробках технічних. Тут, на жаль, їм закрили дірку китайці та іранці, тобто самі вони взагалі... Те, що росіяни клєпали самі, це позорище, якщо чесно. Але, на жаль, знайшовся Іран з "Шахедами", знайшовся Китай, який офіційно їм не постачає нічого, але в реальності у вигляді комплектів запчастин постачає їм від розвідувальних дронів до навіть таких, можна сказати, літаючих мінометів, тобто ударних дронів. Так, воно все приїжджає не як готова продукція, а як різні запчастини. Ну вже навіть москалів вистачає на те, щоб просто викруткою зібратися це в один виріб. І відповідно, як належить Китаю, це завжди дуже масштабно. Ну і поставки "Шахедів" з Ірану вони теж дуже масштабні. В себе росіяни змогли поки що саме у великому масштабі налагодити виробництво тільки одного виду дронів. Але відповідно він став для нас дуже проблемним. Це "Ланцети" так звані. Ударний дрон "Ланцет" він не якийсь там суперпупер ні в плані управління, ні в плані там знаходження цілей, ні в плані тої шкоди, яку він завдає. Він — не найстрашніше, що ми бачили. Але проблема з ними в тому, що, як казали от нещодавно мої друзі з арти, "тут цих "Ланцетів", як комарів над Дніпром". І от оце реально проблема. Тобто вони зуміли дійсно клепати їх в тисячах на місяць. Оце той бар'єр, який досі чомусь не пройдений у нас. От у росіян буквально, я б сказав, штук п'ять максимум найменувань дронів, які дійсно більш-менш в чомусь ефективні. Це розвідувальні "Орлани", це ударні "Ланцети", це дальні ударні "Шахеди" (і то не їхні)... Навіть три фактично. От три тих, які реально вартують того, щоб бути згаданими. Але вони всі ідуть саме в індустріальних кількостях. А у нас оця проблема конвеєрної зборки. В нас десятки моделей, в тому числі такі суперові, як, наприклад, "Бобри". "Бобри" — це якраз те, що над москвою там літає. Ну от якщо українців дуже сильно дістати, то в нас навіть бобер полетить, і при цьому полетить, куди треба. Так от, "Бобри", наприклад, набагато кращі за "Шахеди". Вони набагато технологічніші і так далі. Але вони в нас поки літають поодиноко, а "Шахеди" налітають цілими зграями. От в цьому різниця. Ну лишається тільки сподіватись, що за найближчі місяці (саме місяці, і тут термін не в роках) ми маємо пройти оцей бар'єр і хоча б кілька моделей найбільш потрібних поставити саме на великий конвеєр, на масове збирання. Якщо ні, то в такому разі наше відставання ставатиме все гіршим і гіршим. І саме не через технологічне відставання, а саме через менеджерське.Пане Євгене, дякуємо Вам за розмову. Я нагадаю: сьогодні гостем "Маркера подій" був військово-політичний експерт, екскомандир роти батальйону "Айдар" Євген Дикий. Мене звати Ольга Салабай. До зустрічі!
