Така ініціатива є однією з рекомендацій Європейської комісії, які Україна має виконати для початку переговорів про вступ до ЄС. Та є одне "але": поряд із положеннями, що справді захищають права меншин, законопроєкт містить зміни, які звужують застосування української мови і руйнують механізми її захисту.

Про які зміни йдеться і чи справді цей законопроєкт може повернути російські книги на книжкові полиці, а російську мову – на радіо і телебачення? На ці та інші запитання в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” відповів громадський діяч та співкоординатор руху "Простір свободи" Тарас Шамайда.

У чому полягає небезпека щодо захисту української мови у законопроєкті №10288, який уряд вніс до Верховної Ради? 

Там є ціла низка небезпек, тому що виходить так, що поруч з нормами, які додатково захищають права меншин, є речі, які звужують сферу функціонування української мови загалом. Ба більше, є речі, які дозволяють широку русифікацію телебачення, радіомовлення, видавничої справи, хоч і відкладені в часі. Тобто це такий цілий блок проблем. 

Майже повна відсутність української мови в освіті дітей нацменшин створить “мовне гетто”

Перше питання стосується освітньої сфери. Угорщина, перш за все, постійно атакує наші закони. Я вважаю, що законодавство повністю відповідає європейським нормам, згідно з якими діти національних меншин можуть навчатися мовою свого народу значний обсяг часу, але частину предметів, все ж таки, мають викладати українською. Загалом до 30% обсягу навчання за 12 років школи повинно бути українською мовою за чинним законом. Законопроєкт пропонує всі ці норми “знести” і дозволити практично повне домінування мов нацменшин, які є мовами ЄС і не лише. Це, звичайно, є проблемою. Чому важливо, щоб частина україномовного навчання була у класах? Тому що угорськомовні та румуномовні діти не можуть опанувати українську мову, якщо вона зводиться до одного предмету, як у нас англійська. І, відповідно, не можуть скласти ЗНО, не можуть вступити у ВНЗ й інтегруватися в суспільство. Але це важливо, і тому, звичайно, це буде погано впливати на цих дітей. Вони будуть ізольовані в таких "мовних гетто", але це – найменша проблема цього законопроєкту. 

Є й інша проблема – уряд намагається переглянути квоти для телебачення стосовно української мови. Тобто якщо зараз за законодавством 90% програм на телеканалах і радіостанціях повинні бути українською мовою і 80% на місцевих регіональних каналах, то у цьому законопроєкті передбачається, що якщо канал веде мовлення мовою національної меншини, то лише 30% повинні бути українською. І проблема не у тому, що з'являться канали з румунською чи угорською мовами, а в тому, що російська мова, як мова національної меншини, може бути використана для того, щоб російська знову звучала в Україні на телебаченні, радіо і в книгах. 

І так, проєкт передбачає п'ятирічний перехід, коли на російську це все не буде поширюватись, але 5 років – це дуже мало з історичного погляду. Ці 5 років створюють небезпечну ілюзію, але вона – дуже хибна. По-перше, 5 років – це мить для історії. По-друге, це чіткі сигнали, які Україна дає Росії, проросійським силам, бізнесу і так далі, що через 5 років російськомовне радіо і телебачення зможе повернутися, як в часи Януковича й Ківалова-Колесніченка. По-третє, сама конструкція про "5 років" дуже хитка, тому що вона сумнівна з погляду Конституції України. Її можна буде оскаржувати лише в Конституційному й європейських судах. Саме тому такі норми закладати не можна. 

Так само це стосується видавничої галузі. Пропонують таку зміну, що на видавничу продукцію мовами меншин не поширюється вимога про 50 % української в цій продукції. Це справді абсурд, тому що, якщо існує якась вимога, то вона має поширюватись на всіх. Якщо вимога 50% книжок українською не поширюється на мови меншин, то якщо не зараз, а через кілька років, це стосуватиметься і російської, а це фактично означає, що ця вимога скасовується. Це теж руйнує видавничі механізми. Пропонують окремі книгарні, які будуть торгувати книгами, які написали мовами національних меншин. Зараз на полицях книгарень повинно 50% асортименту бути українською мовою. Це ж не означає, що не можуть там продавати книги мовами нацменшин. Це означає, що половина назв мають бути українською. І це нормально. Інша половина може бути іншими, будь-якими мовами нацменшин. Але в законопроєкті пропонують, що якщо більша частина книжок в книгарні буде мовами меншин, то книгарні оголосить себе "спеціалізованими". 

Законопроєкт №10288 може повернути книги російською на полиці українських книгарень

Якщо справді там будуть книги, написані мовами ЄС, то це не несе жодної загрози. Але такі нові норми понесуть нам загрозу через 5 років, коли на полицях знову будуть книги з російськими назвами. Книжковий ринок Росії значно багатший, ніж наш. Повірте, вони мають гроші, аби без перешкод зайти на український книжковий ринок. А русифікація нашого ринку, який тільки зараз розпочав "очищення", – нам не потрібна. В цьому законі є ще багато небезпечних пунктів, і ухвалювати його в такому вигляді – не можна й неприйнятно. Я думаю, що навіть народні депутати не пропустять такі норми і тези. 

Вчора до Києва приїздила заступниця голови Єврокомісії. Власне, говорила з президентом Володимиром Зеленським щодо євроінтеграції, зокрема, мова йшла і про права нацменшин. Це дійсно вимоги Європейського Союзу й Єврокомісії щодо прав чи це "художня творчість" представників українського уряду? 

Накладається одне на інше. Тому, безумовно, дотримання базових прав нацменшин – необхідна річ в Європі. Питання в тому, чи дотримуються цих прав в Україні чи ні. На моє переконання, в Україні не просто дотримуються прав нацменшин, в Україні дотримуються їх набагато краще, ніж в багатьох країнах Європейського Союзу. Якщо посилатись на міжнародні дослідження, то у нас найнижчий рівень ксенофобії та антисемітизму. В Україні навіть вище керівництво є представниками нацменшин, і ніхто нікого не дискримінує. 

Виконувати усі забаганки нацменшин щодо їх прав в Україні – шлях в нікуди

Ратифіковані конвенції права національних меншин є частиною нашого законодавства. Наш закон про національні меншини, який ухвалили рік тому, абсолютно європейський і демократичний закон. Але український уряд проводив переговори, тому що цих елементарних речей він не зміг донести до Європейської комісії. На жаль, не зміг нейтралізувати ті антиукраїнські сили, зокрема Угорщину і окремих представників, які діють в ЄС і постійно порушують тему міфічних утисків прав нацменшин в Україні. Наприклад про те, що угорських дітей хочуть в школах позбавити рідної мови. Це маячня, тому що угорські діти чудово знають угорську мову. Вони нею спілкуються вдома, в публічному просторі і навчаються нею в школі. Але багато з них не знають української мови і це – велика проблема. Треба вирішувати ту проблему, яка є, а не вигадувати про якісь утиски прав меншин. Те, що уряд не зміг пояснити все це Єврокомісії, це проблема тих представників, які достатньо не знають власного законодавства і міжнародного права. Дійшло до того, що справді Європейська комісія рекомендувала доопрацювати наше законодавство, яке стосується національних меншин. Законопроєкт, аби нейтралізувати позицію Угорщини в Європейській раді, потрібно подати. Але мені здається, що уряд пішов шляхом розмов з різними країнами, і намагається врахувати навіть найбезглуздіші забаганки цих країн. А це – шлях в нікуди. 

У нас є Конституція, згідно з якою треба діяти. Євроінтеграція має відбуватись без русифікації, це прямо протилежні речі. Євроінтеграція – це наш вихід з впливу "русского міра". І будь-яка країна, яка звільнялася від Російської імперії і йшла в Європу, здійснювала процес дерусифікації, а нам пропонують здійснювати русифікацію під проводом якогось "музею пам’яті", прагнучи нав'язувати російську мову, нехай навіть через кілька років. Ці речі є неприйнятними, і уряд повинен це розуміти. 

Угорці проживають на Закарпатті, румуни на Буковині. Там цілі поселення цих народів. Чи можемо ми давати право розвиватися всім національним меншинам, але все, що пов'язано з Росією, просто заборонити? Росія є агресором, і через свою мову, церкву і культуру просуває свої наративи. А після цього приїздять російські танки в мирні українські міста, продовження, на жаль, ми знаємо.

Частково можна ставити так питання, частково воно так і ставиться в цьому законопроєкті. Але тут є нюанси. Якщо ми говоримо про культуру, про політику національної пам'яті, про символи, російську пропаганду і літературу, то від цих речей відмовитись не так складно. Коли ми говоримо про мови наших національних меншин, треба розуміти, що угорців, румунів, вірменів, будь-які національні громади України, не можна розглядати як представників інших держав. 

У нас є 10-та стаття Конституції, яка говорить про те, що російська мова є мовою національних меншин. І це дуже добре, тому що це робили для того, аби ніхто не смів приймати закони, які б російську зробив державною. Чітко окресленої рамки – мова однієї з нацменшин. Ми розуміємо хиткість з погляду міжнародного права і нашої Конституції конструкції про 5 років. Тому набагато дієвіший, на мою думку, підхід — це градація, яка застосовується зараз в "Законі про державну мову", в "Законі про освіту". Україна інтегрується в ЄС, тому мовам Європейського Союзу Україна надає більше можливостей. Я думаю, цей шлях надійний і логічний зі сторони права. 

Чи є можливість внести зміни до цього законопроєкту з урахуванням всього того, про що ви вже сказали? 

У нас не просто є можливість, ми зобов'язані на це вплинути. Європейська рада буде в Україні 14-15 грудня. Європейці запитають, чи є якісь зміни до законодавства відповідно до рекомендацій Європейської комісії. Тому для того, щоб Європейська комісія, як і більшість країн ЄС, які підтримують початок переговорів з нами, могли застосувати свої важелі вплив на країни, які блокують наш вступ, треба виконувати те, на що нам вказали. Нам потрібно з свого боку зробити певні кроки, і, очевидно, потрібно ухвалити закон, який стосується національних меншин. Проте не в тому вигляді, в якому уряд його "вкинув" в парламент. Швидше за все, на щастя, саме це законопроєкт не набере потрібну кількість голосів. Але, ще раз наголошую, закон про нацменшини нам необхідний, просто з урахуванням усіх тих пунктів, про які я говорив.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Підривають склади та отруюють їжу: як українські партизани чинять спротив на окупованих територіях