Європу захоплюють популісти. Україні варто хвилюватися?


Раніше високі показники у популістів й радикалів були притаманні саме центральній та східній Європі, зараз – спостерігаємо відродження популістичних партій та популістичних рухів у західній Європі.
До того ж, у Словаччині обговорюють можливість поглинання провладною партією Smer-SD її союзника по коаліції — соціал-демократів Hlas-SD. А однопартієць Орбана Мате Кочіш пропонує внести зміни до конституції Угорщини, щоб включити частину про суверенітет.
Ускладнює ситуацію владна польська партія «Право і справедливість», яка відкладає передачу влади до опозиції після своєї поразки на виборах 15 жовтня, чим відкладає вирішення проблеми з блокування польсько-українського кордону.
Чим популісти при владі в країнах Європи небезпечні для України? Про це в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" Олександр Краєв.
Хто грає "за" Україну, а хто "проти", якщо не враховувати Росію, Білорусь та Іран?
В першу чергу, проти нас грають популісти. При тому, популісти не лише праві, а й ліві, які ті, що при владі, так і ті, що тільки намагаються здобути владу. І абсолютно зрозуміло, чому вони це роблять. Сучасний західний європейський популізм заснований на антисистемності. Говорити не те, що говорить влада, робити не те, що робить влада, бути абсолютно контрсистемним, контрнегативним – ось основні тези.
Оскільки європейці в абсолютній більшості нас підтримують, більше чи менше, але всі європейські країни дають нам допомогу – фінансову, військову, ресурсну чи будь-яку іншу. Популісти ж грають на тому, що нібито в цьому і вся причина, це наша проблема і не, що не дає нам розвиватись.
Але це якось нелогічно. Як то кажуть, рибак рибака бачить здалеку. І такі "рибаки" мали б гуртуватись разом. Популісти мали б групуватися. То чому ж наші популісти не можуть знайти спільної мови з європейськими?
Український популізм полягає у тому, що багаті – погані, а бідні – хороші
Тому що наші популісти загрузли в двохтисячних, а європейські популісти – це популісти вже нового гатунку. Різні рівні модернізації популізму. Наш популізм – соціальний. Він про те, що є багаті – погані, і бідні – хороші, тому давайте допоможемо бідним. Такий собі "більшовицький популізм". А європейський популізм — інший. Вони стверджують, що система, як така, – прогнила, і лише вони знають, що з нею робити. Ну і в них дуже хороший тренд під гаслом "Ми в кризі, ми в катастрофі, яку самі створили, але лише ми можемо її вирішити. У нас є ворог – це система. І ця система любить Україну. Відповідно, що ми маємо робити? Не любити Україну". Тому у нас з'явився Орбан і Фіцо, і така ж Марін Ле Пен, і потенційно новий прем'єр-міністр Нідерландів.
Борис Джонсон, попри доволі системну боротьбу проти російського імперіалізму стосовно України, також є популістом. То що заважає таким самим популістам в Словаччині й Угорщині робити так само?
Джонсона важко порівнювати з кимось іншим. В мене був дуже хороший викладач з перекладу англійської мови. Він казав: "Розумієте, Джонсон розмовляє давньогрецькою латиною, і звідти в нього всі проблеми з цим світом". Тобто, на відміну від того ж Орбана, Фіцо і всіх тих, які представляються "своїми пацанами" від народу, Джонсон походить з аристократичної сім'ї. А те, що він представляється Борисом Джонсоном, це вже прояв його популізму. Насправді він Александр Борис де Пфеффель Джонсон. Він завершив найстаріший і найкращий факультет Оксфорду, працював в усіх ешелонах влади та найкращій пресі. Він зараз заробляє 150 тисяч фунтів на рік, лише пишучи дві статті на місяць. Тобто порівняти його і умовного Фіцо — це зробити дуже велику честь Фіцо.
Це той самий Фіцо, якого майданом скидали за вбивство журналістів, за корупцію і всякі інші речі. Це той самий Орбан, який верещить про "Велику Угорщину", майже як фашист в часи Другої світової, коли вони були союзниками Гітлера. Але при цьому і в Угорщині, і в Словаччині народ саме їм віддає владу, і вкотре за них голосує. Значить, нам, як країні, яка атакована російським імперіалізмом, вкотре треба знайти шляхи до угорського і словацького виборців. Що ми можемо зробити виборцям Угорщини і Словаччини, щоб вони поміняли свої настрої стосовно України?
Є два напрямки, в яких потрібно працювати. Вони не взаємовиключні, вони навпаки взаємодоповнювані. Це політичний, він же ідеологічний, і економічний. Ідеологічний і політичний напрямок дуже простий. Нам треба розібратися, що таке популізм з погляду внутрішньої аудиторії. Популізм – офіс простих рішень. Нові популісти кажуть, що навіть якщо є надзвичайно складні проблеми, які потребують нормальної освіти, років вирішення й досліджень, можна просто “побудувати стіну".
30 років ніхто нічого не міг зробити з кордоном. І тут Трамп без нормальної освіти, без нормально бекграунду знає, що зробити, а найголовніше – він у цьому впевнений. Так само популісти роблять в Європі дуже складні тектонічні зрушення, викликані російським вторгненням. Вони вважають, що можна прийняти один закон і все буде добре. Закрити очі на російську агресію або закрити очі на Україну – це потім десятиріччями витрачати гроші на усунення наслідків. Потрібно пояснити зворотню логіку процесу.
А як ми це до донесемо? Ми не маємо певної комунікації, наприклад, засобів масової інформації чи пропаганди. Ми не знаємо, яким чином це донести до “реднеків”, які вірять в рептилоїдів і "святого Трампа". Ми не знаємо, як це донести до угорського виборця, який мріє про "Велику Угорщину", і як донести це до виборців з комплексом меншовартості в Словаччині, яка у них перед чехами. Як це зробити?
В Угорщині – порожній холодильник переміг телевізор
Найважливіший аргумент для таких людей з узагальненою картиною світу – гроші. “Хоч би платіжка була меншою, зарплата побільшою, і щоб ці українці нам не заважали. Подивимось на те, що Європейська комісія робила з угорцями”. Для мене це хрестоматійний приклад. Минулого року в середині літа Угорщина каже, що в жодному разі не пропустить чи то сьомий, чи то шостий пакет санкцій проти Російської Федерації. Також не пропустить допомогу в 20 мільярдів євро для України впродовж наступних місяців. Що робить Євросоюз? Каже: "Ну, дивіться. У нас є стаття №7 договору про Європейський Союз – за порушення базових принципів і єдності європейської політики ми забираємо у вас право голосу і фінансування проектам для сільської місцевості і проектів соціальних виплат, розвитку гуманітарної складової, тобто по всьому тому, що формує угорську соціалку, тобто основний дохід тих, хто голосує за Орбана”. Минає два дні. Виходить Сійярто на міжнародній конференції і каже: "Друзі, ви що, ви нас не так зрозуміли. Угорщина – це перша країна, яка приймала українських емігрантів. Угорщина – це країна, яка завжди була за наших сусідів. Ми хочемо безпеки". Тобто, якщо не працюють такі абсолютно класні ідеологічні й політичні пояснення, ми згадуємо про те, що в таких людей “холодильник перемагає телевізор”.
Добре, це один із шляхів. А що стосовно нашого головного союзника – поляків? Одна невелика група людей-путінофілів, яка ганяла свої фури, а санкції їм були "поперек горла", перекрили кордон. Але ніхто нічого їм зробити не може. Думали, що це вирішить новий уряд. Днями він прийшов до влади, але ця ситуація й надалі стоїть на місці. Ні президент, ні Єврокомісія, ні Брюссель нічого не можуть зробити людям, які діють всупереч законодавству, навіть європейському. То як вирішувати цей конфлікт?
Насправді проблема багатофакторна, і нам дуже не пощастило, що всі ці умови сплелися в одну. Попередній уряд не хотів нічого вирішувати суто з політичного розрахунку, що звинуватять вже не їх, а наступний уряд, який досі не зібрався. Нехай Туск потім "розгрібає". Проте уряд Туска не може це "розгрібати", бо вони себе "розгребти" поки не можуть. Єврокомісія починає на них тиснути, але бачить, що тиснути немає на кого, бо немає відповідальних. Росіяни вливали гроші в ту "Конфедерацію" і, можливо, досі продовжують це робити. Але у нас на руках немає паперів, які б це підтверджували. У Служби безпеки Республіки Польща є достатньо фактів стосовно тих людей, бо вони не перший день працюють путінофілами в Польщі. Тому й утворюється в нас криза з багатьох факторів, які усі й одразу вирішити не можна.
Що нам робити з цим?
Ми пішли дуже правильним шляхом. Ми не почали звинувачувати у всьому Варшаву, що "Конфедерація" і перевізники – це саме поляки. Дуже добре, що ми не зробили цю інфантильну штуку, бо раніше у нас було таке бажання. Якщо це роблять польські перевізники, то не всі поляки погані. Не з усіма одразу потрібно сваритися і плювати їм в обличчя. Добре, що цього не зробили. Це перший гарний крок. Ми ізолювали проблему, ми звузили проблему до декількох тисяч людей, які реально створюють проблеми. Ми пішли нормальним юридичним шляхом, разом з поляками подали проти них позов в польський суд. Ми показали, що ми за закон, ми за право. Таким чином ми перетягнули на свою сторону Єврокомісію.
Як далі це вирішувати? Пришвидшити ці процеси – неможливо, допоки польська влада не буде повноцінно діяти. Ми ж не можемо прийти в Польщу і сказати: "А давайте ми самі вирішимо внутрішнє польське питання” чи “давайте наша СБУ заарештує всіх конфедератів". Це – польське питання. Єдине, що можемо зробити, це продовжувати наголошувати на цьому і вказувати на цю проблему.
Ми маємо вже трьох загиблих, втрати на пів трильйона і це ще не кінець. Чи не означає це, що цей шлях – слабкий? У нас вже зростають ціни, створюється дефіцит, і це в країні, яка воює. Можна діяти якось асиметрично? Що з нашого боку ми можемо зробити, аби змусити "Конфедерацію" замислитись?
У нас є один хороший спосіб, який вже працює. Ми бачили, що словаки думали робити щось подібне. Але зі словаками дуже швидко спрацював той же аспект, який, до речі, вже спрацював з Фіцо. Тобто втрата грошей зупиняє багатьох. Фіцо – людина, яка три тижні тому сказала: "В Україну не надійде жодний словацький патрон". Проходить тиждень – Словаччина підписує контракти з Україною на озброєння, на засоби для розмінування, на ремонт і на все інше. У нас є словаки, і ми можемо перенаправити вантажівки на Словаччину.
Якщо Польща відмовляється співпрацювати з Україною, Україна запропонує співпрацю іншим Європейським країнам
Є Румунія, яка до нас максимально відкрита. Румунія, з якою ми нещодавно врегулювали величезну мовну проблему. Згадаймо й кризу з поляками щодо зерна. Румунія, яка до того приймала пів відсотка українського зерна, наразі приймає майже третину всього, що ми постачаємо. Чому б румунам не "кинути" таку хорошу смачну "кістку" української інфраструктури? Вони готові. Вони об'єднані з Європою. Румунія нещодавно завершила три великі проекти автобанів з виходом в Центральну Європу. То що нам заважає, коли поляки не хочуть з нами заробляти, запропонувати це Угорщині? Не хоче Польща – не наша проблема. Є ті, хто хочуть. І, зазначу, це не одні румуни.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами.
Читайте також: Українські водії готові стояти, скільки треба, і просять владу не йти на компроміси з поляками, — перевізник