До того ж, новий законопроект про удосконалення мобілізації, військового обліку та проходження військової служби, який Кабінет міністрів вніс до Верховної Ради на Різдво, спричинив паніку серед українців за кордоном і змусив їх масово подавати документи на заміну закордонних паспортів та посвідчень водія.

То кому вигідна паніка серед українців всередині країни і за її межами та чому мобілізацією не займається президент? Про це в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів ексміністр інфраструктури України, капітан Збройних сил України з позивним «Міф» – Володимир Омелян.

Попри панку в суспільстві, новий законопроєкт ще навіть не пройшов перше читання. Яка кінцева мета цієї психологічної атаки всередині країни? 

Залужний – не “фейсбучний генерал”, він єдина “доросла людина в кімнаті”

Питання мобілізації – це виключно компетенція Верховного головнокомандувача, і саме він вносить проєкт закону щодо цього у Верховну Раду. Саме за нього голосуємо на коаліції і саме президент його підписує після успішного чи неуспішного голосування. 

Ми бачимо, що монокоаліція мовчить згідно з інструкцією, ми бачимо, що виконавча влада неохоче коментує цю тему, ба більше, навіть від профільних міністрів нічого не чути. І Залужний був вимушений викласти свою позицію публічно. Я вважаю, що це було зроблено дуже фахово, виважено і спокійно. Ми нарешті побачили “дорослого в кімнаті", який готовий брати на себе відповідальність за те, що він має зробити, і наголошує на тому, що йому для перемоги потрібно. Відверто кажучи, потрібно не лише йому, а й всім нам, бо перемога – це не особиста справа Залужного і Збройних сил. Це не “чиясь” армія воює за Україну, це українці воюють за свою незалежність. На жаль, деякі політики про це забули або починають забувати. 

Сьогодні читав Сергія Марченка – це хороший спеціаліст, який також прокоментував прес-конференцію з “дорослим у кімнаті". Цитую: "Президент питає Залужного, як проводити мобілізацію. Депутати питають Залужного, де ж план. Міністр фінансів питає за Залужного, де гроші. Таке враження, що Залужний – єдина інституція в державі, яка працює", – каже Марченко.

Повністю згоден з цією думкою, навіть зробив репост у себе на сторінці у Facebook. І насправді це дуже небезпечна історія, тому що мобілізація потрібна не комусь окремо. Вона відверто потрібна усім нам, щоб вижити і щоб перемогти. І завданням номер один для української влади – пояснити кожному українському громадянину, що він, або воює за власну державу, або його поженуть на забій за чужу. Десь почекати “посередині” чи домовитися – не вийде. Тут немає місця для торгу. 

Ми прочитали Конституцію в декількох її місцях, де йдеться про права й обов'язки такої інститутуції, як президент. І там якраз чітко прописано: розробляє, подає і так далі. Тобто мобілізація входить в сферу конституційних обов'язків президента. Чому в цьому випадку законопроєкт пише Кабмін, подає його міністр, але це не є першочерговим законопроєктом від президента?

Тому що усі, хто має займатися обороною держави, посилює наш оборонний наступальний потенціал, займається майбутніми політичними перегонами, яких насправді може і не бути. Якщо ми, не дай Боже, програємо, то нам взагалі буде не до виборів. Мені здається, що, по-перше, це не мужньо. А по-друге, якщо в нас Верховний головнокомандувач не відповідає за мобілізацію, то, можливо, він не відповідає за оборону загалом? І обороною держави займаються інші люди, насамперед головнокомандувач ЗСУ. Тоді про це треба говорити відверто. 

Мобілізація – це не покарання

У нас вже були в історії прецеденти, коли президенти самоусунулися від тієї чи іншої діяльності. Як на мене, ключова негативна історія щодо обговорення закону про мобілізацію полягає в тому, що служба в армії розглядається як якийсь жах чи то кара за щось. Так не повинно бути. Так ми не зможемо перемогти. Це дискредитація не лише армії, це дискредитація і підрив підвалин самої державності. Захищати державу – має бути честю і обов'язком кожного. Безумовно, людям треба роз'яснити, хто чим має займатися, і люди повинні відчувати справедливий підхід до вибору їхніх ролей в тій чи іншій іпостасі. 

Але, знову ж таки, ми говоримо всього лише про 500 тисяч людей, яких необхідно мобілізувати наступного року. Минулого року було мобілізовано майже мільйон і це були переважно добровольці. Якщо б ми налагодили військове виробництво, то у нас кожен український солдат відчував би, що він воює з захищеного бункера управляючи дронами, які в повітрі, на землі і над морем знищують окупантів. Але так не сталося. Я думаю, що за це теж понесуть відповідальність ті люди, які спершу розказували, що війни не буде, а потім, що ми переможемо "за два-три тижні".

Юлія Тимошенко каже, що спочатку мають йти воювати силовики, які сидять в теплих кабінетах. Нацполіція відповіла, що 100 тисяч поліцейських воювати не можуть, бо їх там загалом 100 тисяч. Та й вони в принципі задіяні в обороні не менше, ніж інші. Одним словом, така ентропія з деякими питаннями справді є. Як відкрутити все це назад, коли служба на захист України розглядається як репресивна система і кримінально-політичне покарання? 

Так, дійсно є спроба розглядати армію як покарання за щось. Я вважаю, що декілька тисяч силовиків ми точно можемо взяти. Бо коли я бачу добре вгодованих, тренованих, фантастично екіпірованих "БЕБівців", які виламують двері в ресторанах – я трохи шокований. Ресторан – це точно не той об'єкт, де потрібно застосовувати якийсь “суперспецназ”. Достатньо викликати дільничного інспектора чи патрульну поліцію, якщо ви вважаєте, що там може бути якась небезпека для ваших співробітників. Коли я бачу, як в мирному житті розгулюють цивільні з автоматами – ну це відверто неправильно. Якщо хлопці круті, вони повинні показати свою крутизну на полі бою. 

Водночас забрати всіх – теж не правильно. Ми вже таке практикували стосовно роботи ТЦК. Звільнили усіх, і корупціонерів, і не корупціонерів. В підсумку – опинилися перед ситуацією, що ми “сидимо в автомобілі без двигуна, без коліс, без керма, на задньому сидінні” і дивуємося, чому ця “машина” не їде. Вона не може їхати, бо немає чим. Ви все демонтували. 

Тому має бути збалансований підхід і спокійне роз'яснення людям, що таке війна, щоб вони не думали, що ви за сьогодні отримали повістку, а завтра вже загините десь на фронті. Такого не буває. Але війна – це також смерть. І кожен чоловік, який в Збройних силах, змушений прийняти для себе цю філософію, що він може загинути будь-якої миті. Наше завдання – знищити максимальну кількість ворогів перед цим, і, звичайно, вижити. 

Я впевнений, що б ви не хотіли бачити у своєму підрозділі ухилянта, який хотів переплисти Тису і перейти до Румунії. Якщо такого знайдуть і відправлять до війська, чи є якась ймовірність такого перевиховати?

Мені пощастило, бо перші два батальйони, в яких я мав честь служити, там переважно були добровольці і з ними було дуже легко. Не треба було нікого переконувати. Навпаки, люди з успішного цивільного життя пішли добровільно в армію і відверто могли сказати командиру, коли їм щось подобалось чи не подобалось. Це дуже важливо для управління військами – мати цю взаємодію і синергію. З іншого боку, так, армія змінює навіть найгірших людей. Справжній командир з останнього покидька може зробити блискучого солдата. Але все-таки я би хотів бачити в армії вмотивованих людей, бо мораль війська, його дух – це критично важливо для перемоги.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Після вирішення питань мобілізації можна готуватись до потужних дій на фронті, – Ягун