Окупанти можуть зламати волю українців до подальшої боротьби. Про це пише видання BBC.

Видання посилається на думку генерала Річарда Берронса, колишнього командувача Об'єднаних сил Великої Британії, який заявив, що існує "серйозний ризик" поразки України у війні вже цього року.

Українське суспільство ще не підійшло до цієї критичної точки, однак росіяни прагнуть скористатись скрутним становищем ЗСУ, які відчувають гостру нестачу озброєнь.

На думку Берросна, якщо російська армія зможе десь прорватися, то це стане потужним ударом по моральному стану українців.

Якою має бути наша реакція на статтю ВВС та що означають такі заяви високопосадовців? Про це в ексклюзивному інтервʼю для “FM Галичина” розповів військовий експерт Defence Express Іван Киричевський. 

На додачу до цієї статті президент Зеленський прямо каже, що без допомоги США ми можемо програти. Наше відношення в середньому один до десяти, а для того, щоб ми могли щось тримати і просуватись потрібно десять до десяти. Нарешті фраза про те, що в нас менше людей, пролунала. Що ви думаєте щодо статті від ВВС і заяви президента, який нарешті називає все своїми іменами? 

Пропоную в цю тему зайти із загальної картини, аби ми не починали розсіювати свою увагу. Тому що навіть всі ті не дуже радісні і не парламентські приклади призводять до того, що коли на різних західних ресурсах ми читаємо такі різні оцінки, ми розуміємо, що це не про попередження чи не про те, щоб дати більше зброї. Це вони висловлюють у такий спосіб свої власні побажання. 

Україна, як держава і Зеленський, як президент, дають США останній шанс залишитись великою державою

Але, з іншої сторони, якщо говорити про якісь об'єктивні деталі і як на цьому тлі можуть виглядати слова президента Зеленського, то, знаєте, ми без зайвої тіні скромності можемо сказати, що Україна загалом і глава держави дають США останній шанс залишитись великою державою. Скажімо так, з однієї сторони, справді, у нас дуже кепсько з ресурсами. Коли сказали, що люди закінчаться за вісім років, це занадто оптимістично. Тому що, за розрахунками консультантів російської Міноборони, ми закінчимось за п'ять років за поточних темпів. 

Ліндсі Грем сказав, що у випадку, якщо вони не нададуть нам зброю, ми маємо витрачати людей. Дякую, таких порад ми наслухались. Відповідно, у цій ситуації ми всі будемо стійкішими і більш витривалими, якщо будемо покладатися виключно на власний контекст, на власні інтереси і на власні сили. Ба більше, справедливості заради, складно сказати, що немає альтернатив поставкам із Сполучених Штатів Америки. Гаразд, можливо, десь там в Європі немає складів, де стоять Abrams, хоча склади зберігання армії США в Європі є. Тобто в теорії, місця, де можна взяти Abrams і різних бронемашин, є. Просто вони не хочуть ухвалювати рішень. В них режим "давайте після Пасхи" щось затягнувся. Американці рішень ухвалювати не хочуть. Але, навіть якщо врахувати ці ініціативи, коли Чехія в третіх країнах шукає снаряди, Естонія шукає снаряди, європейці якось прискорюють виконання власних зобов'язань, то як би так не вийшло, що за кілька місяців маленька Європа накидає нам снарядів більше, ніж США за два роки війни. 

Чим менше росіян, тим простіше з ними дружити, і держави це розуміють

Коли будуть новини про ці всі ініціативи, треба розуміти, що це просто інформаційне прикриття для різних поставок. Є дуже багато цікавих країн, які на словах дружать з Росією, але вміють робити потрібний нам калібр снарядів. І вони готові нам ті снаряди продавати. Чим менше росіян, тим простіше з ними дружити. Ті самі серби чи індійці не хочуть робити це відкрито. Відповідно, вести таку інформаційну політику теж ніхто не хоче, бо російська розвідка, на жаль, намагається протидіяти всьому, чому тільки можна. 

Тому треба просто брати до уваги сам факт заяв. Як це позначиться на полі бою – про це чіткіше розкажуть хіба що наші військові, які, на щастя, в останній час не нарікають на снаряди. Зараз краще, аніж було взимку. Звісно, боєприпасів завжди треба більше, тому я думаю, що нам треба просто менше звертати увагу на те, що говорять наші дорогі західні партнери і дивитися на те, що вони роблять. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами.

Читайте також: Як програти війну