Суспільство розділилося на цивільних та військових, які часто не розуміють один одного. Війна перейшла у позиційно фазу, а люди пристосувались до тих умов, в яких вимушені жити. 

До того ж серед суспільства існує доволі поширений меседж «Якщо не воюєш, то тримаєш економіку». Поняття «економічний фронт» стало поширеним від початку повномасштабної війни. Військові водночас не дуже прихильні до такого пояснення діяльності окремих особистостей. Економічний фронт, медійний фронт, навчальний фронт – можна змалювати таких багато. 

Проте яка різниця між цими “фронтами”, чи вони існують насправді і чому військові та цивільні по-різному сприймають війну? В ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” на ці та інші запитання відповів старший лейтенант, боєць роти «Гонор 1», окремого механізованого батальйону "Вовки Да Вінчі" ім. Дмитра Коцюбайла Олександр Ябчанка.

Без сумніву, у людей, які перебувають в умовній безпеці та у військових, які постійно ризикують життям, різне бачення і сприйняття війни. Чи існує насправді ця прірва сприйняттів, про яку всі говорять? 

Прірва, поза сумнівом, є. Але вона не між людьми, які на війні і які в тилу. Вона між одними людьми й іншими. В тилу я зустрічав величезну кількість громадян, які дуже добре усвідомлюють рівень небезпеки. Саме такі дуже добре розуміють, що відбудеться, якщо у цій війні ми програємо. Кожна людина в тилу, яка усвідомлює небезпеку, не просто долучається до протидії агресії Росії, ці люди роблять усе, що в їхніх силах. 

Знову ж таки, треба зрозуміти, що я живу певною мірою в “бульбашці”. Одна частина “бульбашки” – це мої побратими, мої друзі й рідні, інша частина “бульбашки” – це ті, хто допомагають нам воювати. Зокрема це волонтери і просто небайдужі люди. Проте часто в мережі я зустрічаю людей, в яких просто неадекватне сприйняття реальності. Це ж мова про світогляд, тому що живемо в одному і в тому ж світі, просто дивимось на цей світ по-різному. Дехто повірив, що перемога вже скоро, проте це не так. А потім люди, які її чекають, бачать, що до неї ще далеко. Якщо ти живеш у віртуальній реальності, то реальність реальна, вибачте за тавтологію, тебе наздожене. І це, як на мене, відбулось з нами у 2023-му році. Я думаю, величезна кількість громадян трохи нарешті змінила свій світогляд, зняла “рожеві окуляри” і вже частково без них подивилась на світ. Виявляється, що перемога – це не те, чого просто потрібно дочекатись. У перемогу потрібно вкладати. Але все це – лише половина усвідомлення, до якого ми маємо прийти. Ті люди, які усвідомлюють реальність, вкладаються цілком і повністю для того, аби ми в цій війні перемогли. 

Варіанту “нічия” у цій війні немає

Як на мене, у нас немає варіанту “нічия”. Навіть якщо буде припинення вогню – це всього лише час перед новим етапом повномасштабних і повноцінних бойових дій. Тому що наш ворог не змінив своєї основної цілі. Він назвав і денацифікацію, і демілітаризацію, але якщо назвати це іншими словами, то денацифікація – це зникнення України з політичної карти світу, а демілітаризація – деукраїнізація. Відповідно, коли громадяни усвідомлять, що ми зараз саме у такій ситуації, в такій екзистенційній кризі, і з цієї кризи вийде одна з країн, тоді всі зрозуміють, що це війна за виживання нашої нації. Бо Росія нікуди не поспішає, і вона буде йти до своєї цілі довгими роками. 

Люди, які в тилу, часто говорять, що вони працюють на своєму фронті, наприклад, економічному. Журналісти і медійники кажуть, що працюють на медійному та інформаційному фронті. Проте я спілкувався з військовими і вони часто кажуть, що не люблять цих найменувань. Кажуть, що є один фронт – фронт на війні. Що ви про це думаєте? Чи вірите в те, що насправді в тилу є і економічний, і мовний, і медійний фронти? 

Справжній фронт там, де тебе можуть вбити

Я б зараз не займався проясненням термінів, бо фронт це там, де тебе можуть вбити. Навряд чи на економічному фронті у тебе багато ризиків для життя. Але мене це визначення дратує в тому контексті, що якщо ти не там, де тебе можуть вбити, ти не можеш називати це фронтом. Мене це визначення цілком влаштовує за умови, що це дійсно буде фронт, але не фронт як місце, де тебе можуть вбити, а фронт як місце, де ти вкладаєш свою працю так, наче від цього залежить твоє життя. 

Якщо панове називають себе економічним фронтом – я за. Але, будь ласка, “воюйте” на ньому. Що я маю на увазі? Вставайте зранку і лягайте увечері з думкою про перемогу. Але не просто "вірю в ЗСУ", бо це так не працює. Хочете бути фронтом? Окей, нехай там у вас будуть свої побратими. Разом з побратимами на економічному фронті беріть конкретну бригаду або хоча б батальйон і забезпечуйте його всім необхідним. Не “тикайте пальцем” на погану владу, місцеву центральну владу чи ще на когось. Так, ви платите податки, але платити податки – це не фронт, це ваш обовʼязок як громадянина. Якщо ви берете на забезпечення ту чи іншу бригаду або той, чи інший батальйон, то ви не маєте собою замінити державу, ні. Ви маєте допомогти батальйону тим, чим не може його забезпечити держава. Банально дронами, які держава поки в повному обсязі забезпечити не може, чи іншими технологіями. Це технологічно складно. Так от, беріть на себе цю частину фронту. І якщо той батальйон, який ви забезпечуєте інноваціями, просто фізично закінчиться пізніше, то є великі шанси, що вас з “економічного фронту” не мобілізують на фронт в окоп. Тому я гаряче вітаю, якщо люди в тилу сприймають свою роботу як фронт, але, будь ласка, тоді не лише говоріть “гучні” слова, а й робіть щось. Вкладайте в цей свій фронт так, ніби від цього залежить ваше життя. Ось тоді це слово справді набуде правильного значення.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами.

Читайте також: Український “Моссад”, ворожа агентура і як вбити Путіна