“Лишіть статуї прутень” або як не стати Гітлером у питаннях мистецтва
Почнімо з “найгучнішого”: у кліпі цілується двоє дівчат. Не знаю, кого ще можна здивувати чи обурити таким у 2023-му році, якщо навіть Папа Римський вже робив певні “реверанси” у бік одностатевих шлюбів. А чимала кількість католицьких церков Європи вже навіть має ікони з ЛГБТ-символікою.
Але ці розмови все одно некоректні, оскільки у церкві ніхто не цілувався. Тобто є поцілунок, а є кадри в церкві, де Христина Соловій пристойно одягнена і так само поводиться. Тобто, такі закиди не є логічними. Так, у Львові є храми і так, у Львові є геї та лесбіянки. Львів, як і будь-яке інше місто світу, є різним. Якщо бути такими радикальними, то наступний крок – це паранджа, релігійні спільноти в політиці і джихад?
По-друге, у світі знято багато робіт у різного роду духовних місцях. Храми, мечеті, культові площі тощо. Звісно, частина із них когось якось образить. Видаляти все? Забороняти все?
По-третє, культурна столиця України потроху починає втрачати у своєму званні перше слово. Сюди я хочу додати срачі стосовно Містера Арбітріума та статуї огрядної жінки у Стрийському парку. Отаке “пуританство” і неприйняття нового – це не про культуру чи мистецтво. Це про зашореність, обмеженість у поглядах і бажання диктувати, як “має бути”. Це мені нагадує одного австрійського художника, який, коли став диктатором, особисто визначав, яке мистецтво є вульгарним, а яке – гарним. До речі, багато художників, твори яких Гітлер забороняв експонувати на виставках, згодом стали культовими. Зокрема він не розумів абстракціонізм.
А ще пригадалась історія зі статевими органами античних статуй. Спочатку людство не соромилось і зображувало себе таким, яким є. А от вже на Тридентському соборі в 1545-го року нагота в релігійному мистецтві була засуджена. Тому через три роки Папа Павло IV видав указ, в якому велів прикрити причинні місця на оголених статуях і фресках листочками. І тоді скульптори взяли в руки стамески і, наче варвари, накинулись на статуї. Вони буквально відбили статуям статеві органи і прикріпили на це місце листочки.
Загалом же виникає враження, що сьогодні люди часто шукають, на що б образитись чи обуритись. Нас зачіпає все: інший гендер, інша раса, чужі погляди на будь-що і навіть лате на безлактозному молоці. Не забувайте, що всі мають рівні права на висловлення власних думок і кожен бачить красиве по-своєму. Мистецтво для того і є, аби викликати емоції та обговорення. Але точно не емоції взаємної ненависті чи нетерпимості. Тому я ні слова не напишу про “святість” церкви з її педофілією, інквізицією та релігійними війнами.
Роман Гурський для “FM Галичина”.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.
Читайте також: “З вологими очима, але мужнім серцем”: монументальна прем'єра “Псальми війни”