Але, почнемо з непоганого.

Україна так чи інакше мала переходити на винищувачі західного зразка, оскільки потенціал поставок радянських МіГ-29 від наших партнерів себе вичерпує і має межу можливостей. А тому, перехід на наймасовіший у світі західний легкий винищувач – це логічний і дуже раціональний крок.

Крім того, F-16, на відміну від МіГ-29 - це багатофункціональний винищувач з можливістю виконання бойових завдань як зі знищення повітряних цілей - наземних і надводних. Головне це те, що F-16 дозволить нам значно розширити номенклатуру ракетного озброєння, що поставляється. Наприклад, раніше ми отримували протирадіолокаційні AGM-88 HARM, які використовуються літаками МіГ-29 та Су-27, крилаті Storm Shadow та Scalp EG для Су-24, та НАРи на Су-25. Тепер ця номенклатура значно розшириться, адже для застосування F-16 існують десятки засобів, що вражають, інтеграція яких на радянські винищувачі не є можливою.

Наприклад, для знищення повітряних цілей ми отримаємо ракети класу повітря-повітря AIM-120 AMRAAM, здатні знищувати цілі на відстані до 100 км і більше залежно від модифікації. Це не тільки дозволить боротися з російською авіацією, наприклад, фронтовими бомбардувальниками Су-34, які скидають планеруючі бомби за десятки кілометрів до ЛБС, а й надавати підтримку ППО у перехопленні крилатих ракет і дронів-камікадзе Shahed-136 ракетами AIM-9 і не тільки.

Для знищення сухопутних цілей в арсеналі F-16 також є широка номенклатура засобів ураження. Найцікавіші зразки це AGM-154 Joint Standoff Weapon - тактична керована авіаційна бомба, яка планерує, з дальністю поразки цілей від 100 км до 500 км, залежно від модифікації, а також AGM-158 JASSM - крилата ракета, за своїми характеристиками дуже схожа з Storm Shadow та Scalp EG. Тобто, крім «Шольц, чому не даєш TAURUS?», можна буде порушувати питання: «Байден, де AGM-154 та AGM-158?»

Цікавим є і такий засіб ураження як AGM-119 – протикорабельна. Ця ракета дозволяє вражати надводні об'єкти з відривом до 55 км і більше. Краса в тому, що розроблялася вона спільно зі Швецією і шведи таких ракет мають енну кількість на зберіганні. Деякі з них, у сухопутному варіанті, поставлялися в Україну 2022 року.

Власне, це лише кілька моментів, які дозволять нам розширити можливості застосування авіації порівняно з тими, які ми маємо на сьогодні. Але все ж таки в цій бочці з медом є, як буває в реальному житті, трохи дьогтю.

Насамперед.

Зараз багато хто тиражує версію, що ми від Нідерландів отримаємо 42 винищувачі F-16. Не бачив ніде підтвердження нідерландською стороною цього твердження, але відомо, що боєздатних у Нідерландів не 42 винищувачі, а 24. Інші - або на зберіганні, або використовуються у форматі канібалізму, як запчастини.

Схожа ситуація і з винищувачами Данії, тільки от данські ВПС передадуть Україні не всі свої F-16, а 19, тобто – боєздатну частину від загальної кількості.

Так само слід розуміти і те, що ми не отримаємо всі винищувачі одночасно. Передача розтягнеться аж до 2025 року. Тому на боєздатну ескадрилью ми можемо розраховувати не раніше першої половини 2024 року, хоча перші F-16, відчуваю наївну впевненість, будуть в Україні вже наприкінці цього року.

З іншого боку, навіть отримання двох ескадрилій F-16, що пройшли модернізацію, значною мірою підвищує ефективність ЗСУ у протидії ворогові у повітрі, на суші і навіть на воді.

Ну, а поки ми ще не отримали F-16, знаючи вашингтонських бюрократів, думаю, саме час все ж таки починати запитувати: «Байден, де AGM-154 і AGM-158?»

Джерело.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.