Національна безпека – законна підстава заборони РПЦ
Микола Княжицький
Журналіст, народний депутат України
Організація, яка є досі частиною російської церкви радіє заяві очільника української ДЕСС Віктора Єленського про те, що діяльність російської церкви в Україні не може бути заборонена з міркувань загрози національній безпеці. Я не знаю, чому відомий релігієзнавець взявся прямо заперечувати не лише норми Конвенції з захисту прав людини, мої докази, а й послідовну позицію у цьому питанні Служби Безпеки України. Пояснюю Голові ДЕСС і читачам, чому юридичний підхід, запропонований СБУ і нами у проєкті закону 8221 є вірним.
Національна безпека – законна підстава заборони РПЦ
Авторам і прихильникам урядового законопроєку №8371 не позаздриш – чим більше вони говорять про його переваги у порівнянні з нашим законопроєктом №8221 («Про забезпечення зміцнення національної безпеки у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій»), тим їхні аргументи стають менш переконливі.
Віктор Єленський, голова Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті, заявив (Радіо Культура, «Укрінформ», 28 жовтня), що питання національної безпеки не є чинником, який може обмежувати релігійну свободу. На його думку, Європейська конвенція з прав людини «вбачає можливість обмежити релігійну свободу в разі, якщо є загроза життю і свободам громадян». І тому він, як законодавець, має «обрати такий інструментарій, який найменше вплине на свободу наших громадян».
Шанований мною високопосадовець помиляється сам і, вочевидь, вводить в оману інших громадян.
Єленський факти знає, проте їх ігнорує
Про обов’язок Української держави заборонити діяльність Російської православної церкви в Україні саме через інтереси національної безпеки я написав чимало статей. Висвітленню цієї проблеми присвятив багато місця у фільмі «Церква без Христа», в якому детально викладені аргументи на користь законопроєкту №8221 та його різниці з урядовою пропозицією.
Пан Єленський знає ці аргументи, так само як він пам’ятає історію отримання Томосу про автокефалію Православної церкви України. У парламенті минулого скликання він доклав немало зусиль для звершення цього церковного та державного акту. Віктор Єленський все розуміє, однак з невідомих причин повторює аргументацію попереднього керівництва ДЕСС, яке відкрито лобіювало інтереси РПЦ. Воно також вважало, що заборонити діяльність московської церкви не можна з інтересів національної безпеки, хоч це неправда.
Пан Єленський знає рішення Європейського суду з прав людини у справі «Свято-Михайлівська парафія проти України" (заява № 77703/01 від 14 червня 2007 року), в якому ЄСПЛ повторив «загальні принципи», встановлені його практикою щодо релігійної свободи.
Положення конвенції треба читати разом
«Загальні принципи, встановлені практикою ЄСПЛ» викладені у рішеннях 112- у справі «Свято-Михайлівська парафія проти України». У першому з тих пунктів зазначено, що «оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції (995_004)».
Згадаймо, що ст. 9 Конвенції стверджує: «кожен має право на свободу думки, совісті та релігії». Свобода «сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».
Водночас ст. 11 Конвенції унормовує свободу зібрань та об’єднань, тобто ключові сфери для правових підстав заборони релігійних об’єднань. У частині першій записано норму, що кожен має право на свободу об’єднання з іншими особами. Частина друга: "здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".
Відмінність списків обмежень у ст. 11 порівняно зі ст. 9 полягає у наявності категорії "національна безпека". Логічно, бо діяльність окремих релігійних об’єднань може заборонятися в інтересах національної безпеки демократичних суспільств і держав.
РПЦ - це релігійне об’єднання, так само як підпорядкована їй релігійна організація (об’єднання) з назвою УПЦ МП.
РПЦ – частина російської державної машини
У листі до голови Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики Микити Потураєва від 28 вересня ц. р. голова СБУ Василь Малюк проінформував, що СБУ під час здійснення оперативно-службової діяльності отримує інформацію про загрозу національній безпеці України, зокрема у сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій.
На цій підставі СБУ дійшла висновку, що «діяльність РПЦ на території нашої держави спрямована на підтримку збройної агресії рф, реалізацію геноцидної політики рф, депортацію українців. РПЦ не відокремлена від російської держави, а її керівництво перебуває в тісній взаємодії з органами державної влади та спецслужбами фактично виконуючи функції державних службовців у релігії та реалізуючи державну політику росії через наявні у них засоби влади та впливу».
Чіткіше сказати не можна, так само як ЄСПЛ не міг чіткіше сформулювати своїх висновків.
Захист національної безпеки та інтересів українського демократичного суспільства - це згідна з європейським законодавством і судовою практикою ЄСПЛ підстава для заборони діяльності РПЦ в нашій державі. А заперечування цього факту дорівнює руйнуванню національної безпеки.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.