Російська мова і культура прийшла в Україну на штиках п'яної солдатні


Пам'ятаю, з яким спротивом з низів системи і аж до самого верху, стикалися небайдужі громадяни, коли прагнули зняти російські мітки всяких всратих ватутіних, суворових, пушкінів з українських вулиць.
Чого нам тільки не розказували – від вашу мову на хліб не намажеш, до "не имеет значения, как называется улица, потому что она освещена и заасфальтирована, где нет разницы, у которого памятника ты ждешь девушку, в которую влюблен"
Остання цитата, до речі, належить не путіну, Соловйову, Скабєєвій, Крюковій чи Гужві, а президенту України. Таким оригінальним способом він привітав українців з новим, 2020 роком. До Великого вторгнення залишалося 2 роки. До моменту, коли росіяни знову отруять Авдіївку російськими назвами, залишалося 4 роки.
Ми знаходилися в російській культурній окупації так довго, що деякі люди досі вважають імперську російську культуру, мову, відомих людей своїми. Але Авдіївка дуже добре показала, як російська мова і культура прийшла в Україну: на штиках п'яної солдатні. Спочатку вбивали, ґвалтували, руйнували, а потім повісили кругом свої таблички і сказали місцевим "гаварі нармальна!!"
Маємо викорчувати все московське, до чого дотягнемося. Кожна тайожна назва, кожна книга, кожне слово – це пам'ятник вбивці на могилах його жертв. Так не має бути.
Про автора: Сергій Марченко, рекрутер, експерт ринку праці, ексдиректор з розвитку ресурсу Work.ua, блогер.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.