Не нарікайте, що народ бідний, але робіть, щоби був культурний і тоді буде матеріально щасливіший!
Вітання! Це програма "Манускрипт", і ми сьогодні спілкуємося про українського релігійного, культурного, політичного діяча, греко-католицького священника, прем'єр-міністра, а потім президента Карпатської України. Говоримо про Августина Волошина. Один із співзасновників "Просвіти" та "Учительської громади" на Закарпатті. Був лідером найвпливовішої політичної організації УНО (Українське Національне Об'єднання). У 1939 році став президентом Карпатської України. Був ректором Українського Вільного університету в Празі. У 1945 р. помер в одній із радянських тюрем Москви. Спілкуємося про Августина Волошина з нашим гостем. Це Павло Артимишин, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України. Вітання, Павло!
Вітаю!
Ми спілкуємося про Августина Волошина і про цей період Закарпаття, який дуже цікавий. Адже Закарпаття в цей час, на початку ХХ століття, воно розвивалося в такому контексті величезної кількості різних політично-національних поглядів. Одним із таких напрямків було москвофільство, яке зберігало ще сили з кінця ХІХ століття. І на початку ХІХ століття на Закарпатті діяв такий діяч як Олександр Духнович. Він був будителем Закарпаття, але потім перейшов на москвофільські тенденції, на московські погляди. Потім з'явилося на Закарпатті таке Товариство імені Духновича, яке поширювало російську мову, російську літературу, російські якісь тенденції. І говоримо про Августина Волошина як лідера української течії. Але одружений він був з жінкою, яка є родичкою далекою Олександра Духновича. Тобто ми розуміємо, наскільки все заплутано в Закарпатті, ці політичні, національні і різні рухи. Як українській течії вдалося перемогти і мадяризацію, і москвофільство, і навіть такий штучний проект — створення окремого закарпатського русинського народу в той час?
Дякую за питання. Та дійсно нічого дивного немає, оскільки Закарпаття перебувало, можна сказати, на рубежі ХІХ-ХХ століття під подвійним контролем. З одного боку маємо столицю у Відні всієї Австро-Угорської імперії, а з іншого боку — підпорядкування Будапешту як центру Транслейтанії. Верства освічена була дуже вузькою. Ви згадували Духновича. І справді, дружина Волошина була з цієї родини. І Волошин сам еволюціонував. Не одразу він став українофілом. Було навчання в Ужгородській гімназії, де він пересікався і з мадярофілами, і з русофілами (москвофілами вони вже стали пізніше, напередодні Першої світової війни). На чому грали русофіли-москвофіли? На почуттях оцього протистояння мадяризації насамперед. Тому що українофільський рух ще сприймали не так серйозно, а ось протистояння проти мадярофілів було ключовим. І справді, русофіли десь мали спочатку вплив серед отих селян на Закарпатті і серед духовенства, зрештою. Але на початку ХХ століття, напередодні Першої світової війни, справді активніше розвивається українофільська ідея. І особливо вона активізувалася після 1917 року, коли, з одного боку, в Києві ми маємо проголошення Української Народної Республіки. У 1918 році ми маємо проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. У 1919 році в Хусті проголошується злука із оцією злученою УНР і ЗУНР. 21 січня ще напередодні офіційного Акту Злуки в Хусті це проголошується. І одним із активних діячів, власне, був Августин Волошин серед тих, хто апелював до єдності Закарпаття, Галичини і Наддніпрянщини.
Карпатська Україна. Ми завжди говоримо так, що Чехословаччину поділили після Мюнхенської угоди, і там різні країни називаємо. Але дуже часто ми забуваємо такий момент як Віденський арбітраж. Віденський арбітраж — це коли Угорщина свої територіальні претензії висуває до Чехословаччини. І це нам цікавіше, адже Угорщина забирає собі частину Словаччини в 1938 році і забирає собі Закарпаття частину (Мукачево, Ужгород, Берегово). Чому ми, коли говоримо про Карпатську Україну, то столиця — місто Хуст, а не місто якесь таке, як Берегово чи Мукачево, чи Ужгород? Бо їх просто не було. І коли був цей Віденський арбітраж, просили наші, щоб їх відправили, але Августина Волошина Ріббентроп не взяв до себе. Чи міг змінити щось би Волошин, якби приїхав на цей Віденський арбітраж, і чому його не допустили в принципі як керівника автономної тоді Карпатської України?
Справа в тому, що він прибув до Відня, просто йому не дали виступити. І справді, забувається часто цей чинник Віденського арбітражу, але все-таки він виводить своє коріння із Мюнхенської цієї конференції так званої. По суті, зради Чехословаччини західних союзників, коли один із пунктів цієї Мюнхенської угоди прописувався, що Чехословаччина має відповідати на претензії територіальні зі сторони Польщі і зі сторони Угорщини. А нагадаю, що поляки мали суперечки з Чехословаччиною щодо Тешинської Сілезії, а угорці, звичайно, щодо Словаччини, яка свого часу була частиною Великої Угорщини так званої. Волошин приїхав разом із лідером Словаччини Тісо, але їх не допустили до виступу, надавши слово лише угорській, по суті, стороні, ну і, звичайно, віддавши от Ужгород, Мукачево і Берегово під угорський контроль. І через 10 днів після арбітражу, 12 листопада, відбулося урочисте так зване приєднання оцих територій до Угорщини.
Ми вже зачепили тему Карпатської України. Ми говоримо про її таке протистояння з Угорщиною. Але Угорщина... Зараз в мене є цитата одного з очевидців цих подій: "Велася шалена дезінформація в засобах масової інформації на міжнародному рівні. Видумували такі казки, що тут голод, що людей всіх по тюрмах держать, що тут епідемія і ніхто нікого не лікує". Зараз ми спостерігаємо в сучасній Україні схожі тенденції з боку дезінформації з росії. Тоді дезінформація з боку Угорщини була страшна для того, щоб показати світові, що Угорщина несе світло і радість на Закарпаття. Як тоді закарпатські політики українські боролися з тою пропагандою угорською?
Організовувалися ще в міжвоєнний час різноманітні культурні організації. Зокрема, сам Волошин був одним із співорганізаторів "Учительської громади" в регіоні. В 1939 році, ще напередодні виборів до Сойму Карпатської України, було створено Українське Національне Об'єднання, яке об'єднало, по суті, всіх українофільських діячів. На той момент це була найпопулярніша політична організація серед закарпатського українського населення. Окрім того, бюлетні виходили при автономному уряді, а пізніше і оцих 2-3 дні, коли було створено незалежну Карпатську Україну. Тобто це була засоби преси. І дуже потужним так само інструментом був кінематограф. Каленик Лисюк, сам вихідець з Наддніпрянщини, емігрант до Америки, приїхав в Карпатську Україну в березні разом із сином Петром. Син Петро загинув від рук чехословацької армії 14 березня. Вони з батьком знімали ці всі події, які відбувалися в Хусті, довкола Хуста, загалом на Закарпатті. І пізніше цей фільм, який був змонтований вже у 1940 році, показувався західній аудиторії. Ми можемо там бачити всіх ключових осіб, включно з Волошиним, в кінострічці. І це теж була частина контрпропаганди проти угорської сторони. Ми мусимо розуміти, що Угорщина розігрувала ще таку карту (десь схожа була ситуація після Першої світової війни), що український рух тісно співпрацює із радянською стороною, оскільки пам'ятаємо роки українізації. І все це обігрувалося, що "от, дивіться, підтримаєте незалежну Карпатську Україну, а вона розпочне об'єднання. І, можливо, це об'єднання буде не просто з Україною, а з Україною радянською". Тобто були навіть такі аргументи зі сторони Угорщини.
Ми завжди, коли кажемо про Карпатську Україну, ми завжди знаємо, що агресором є Угорщина, яка атакувала Карпатську Україну, анексувала її територію. Але Августин Волошин зміг виїхати. Він потім довгий період життя перебував і жив у Празі, і саме в Празі його знайде майбутня смерть. Не в Празі він її зустріне, а його там знайде. Тому що радянська влада, в неї був такий, напевно, пунктик — вони вишукували всіх українських політичних діячів, які мали якесь відношення до Радянського Союзу або не мали, і просто знищували їх в різних куточках Європи. І так само сталося з Августином Волошиним. Вони відправили 10 чекістів спеціально для того спеціальною засідкою, щоб вони Августина Волошина з Праги перевели до Радянського Союзу або вмовили, щоб він все-таки залишився в Празі, коли прийде радянська армія, бо тоді якраз був фронт. І він залишився. Тобто він не виїхав з німцями. Він фактично чекав, поки прийде радянська влада (ну принаймні є така історія). І радянська влада потім його садить в тюрму. Чому він не поїхав? Чому він все-таки повірив отому Коцку, який був теж закарпатцем, його переконав, але був чекістом? Чи могло бути якось інакше в цьому випадку?
Я думаю, тут треба звернути увагу й на особисті причини. Ще в 1936 році помирає дружина Волошина. Це для нього дуже була величезна особиста трагедія. Дітей в них не було, в них був приватний притулок, де вони виховали 22 дітей, не рідних, а власне прийомних. І я думаю, що це десь для нього був переломний момент, що він не хоче десь далеко виїжджати. Звичайно, Прагу він сприймав все одно як частину якогось спільного простору. Зрештою, можна собі уявити людину, яка народилась в часи Австро-Угорської імперії. Ну Прага — це все одно частина ж однієї держави. Пізніше, в міжвоєнний час, це столиця Чехословаччини, в складі якої було Закарпаття. Ну і тут банально він, напевно, все-таки сприймав, що це десь поближче до дому, не так далеко, і вже як людина досить такого старшого віку, не хотів на якісь радикальні рухи йти. Відомий цей момент, коли він очолював вже Український Вільний університет в Празі, неодноразово пропонувалося перенести його принаймні десь далі на захід, і в результаті він був перенесений пізніше в Західну Німеччину. А от, власне, Волошин проти цього виступав. І думаю, що десь він, можливо, і став жертвою частково радянської пропаганди і цих агентів, які підсилалися так чи інакше в його оточення. Я думаю, що тут особисті... і десь, можливо, певна його наївність. Тому що дуже багато відзначало людей, що він був такий добродушний чоловік, попри те, що займав високі державні посади. Десь відіграло це для нього злу іронію. І дійсно представники СМЕРШу (контррозвідки радянської) під гаслом "Смерть шпигунам!" знайшли його, пізніше доставили до Москви, де він і наступні декілька місяців свого життя останніх провів.
Третій блок нашої програми. Я хочу його продовжити таким запитанням, що ми, коли згадуємо в історичних якихось контекстах Августина Волошина, в першу чергу як президента Карпатської України. Але більшу частину всього свого життя він був греко- католицьким священиком. І при тому, що вже тепер під час нашої незалежної України неодноразово порушувалося питання про те, щоб надати його беатифікації. Тобто це зарахування до лику блаженних. Це один з кроків до того, щоби потім зробити канонізацію. Чи в принципі можливо таке? Чи можливо таке, що в Україні скоро з'явиться перший блаженний президент?
Хотілось би, звичайно, тому що справді чоловік видатний, в тому числі і як релігійний діяч. У 1933 році Пій XII Папа Римський, надає йому статус прелата в Мукачівській єпархії греко-католицької церкви. І, звичайно, що потрібно все робити для того, щоб таке рішення було прийняте. Тим більше, що все-таки є оптимістичні сценарії. Звичайно, лише дві у 2002 році, але таки дали Августину Волошину статус Героя України (посмертно, щоправда, на жаль). Але, справді, ми маємо той випадок, коли дійсно людина це заслуговує. Згадував вже випадок з притулком для дітей. Це чим не справа дійсно життя? Організація різних релігійних свят, які сприяли тому, щоб і в міжвоєнний час українське суспільство вчилося до якоїсь національної свідомості, проводили культурні заходи. А знаємо, що протягом всього часу існування розвитку українського національного руху релігія відіграла ключову роль. Священики, єпископи, митрополити об'єднувала довкола себе політиків в тому числі, і, зрештою, сам Волошин є цьому приклад. Сам вихідець зі священницької родини, дід його був священиком, батько священиком.
Ми завжди в нашій програмі спілкуємося не тільки з нашим гостем, а спілкуємося ще й з ChatGPT. Пропонуємо йому згенерувати відповідь того чи іншого історичного персонажа. В даному випадку в нас Августин Волошин. Як би він відповів на наступне запитання: яке значення для державотворчого процесу України мала Карпатська Україна?
Для державотворчого процесу України Карпатська Україна символізувала бажання українців здобути свою національну ідентичність та автономію в межах своїх історичних земель. Проте окупація Угорщиною припинила цей процес, і Карпатська Україна не стала довготривалим суб'єктом на політичній карті.
Бачимо, що ChatGPT відповів такими якимись загальними фразами. І довго ми його запитували стосовно ролі Угорщини і стосовно сучасної Угорщини (влади Угорщини), як вона себе інколи неадекватно в цих питаннях поводить. Чи є, можливо, в працях Августина Волошина або в його діяльності якісь такі чинники, які могли би ми зараз використовувати по відношенню проти угорської пропаганди сучасної вже і якихось таких теж імперіалістичних замахів від угорської влади?
Так, Августин Волошин акцентував, що Закарпаття — це насамперед руська спадщина. Наголошую, не російська, не русская, а, власне, руська. Це апеляція до Київської Русі. Активно завжди згадував час існування Галицько-Волинської держави, коли її князь Лев сягав своїми володіннями до Закарпаття. Акцентував на тому, що в ХІХ столітті на Закарпаття приїжджали діячі Наддніпрянщини. Що, звичайно, першим на Закарпаття з наддніпрянців приїжджав Драгоманов, який теж будував у своїх концепціях бачення Закарпаття як частини українського простору (ну він писав "руського" простору, але в контексті тої спадщини Київської Русі). Акцентував на етнографічних матеріалах, які чітко демонстрували спільність матеріалу і галицького, і наддніпрянського, і закарпатського. Тобто у той час дійсно це визначальні були риси етнографічні, на які опиралися і констатували, що так, це не є Угорщина. Попри те, що цей край часто мадяризувався, селяни навіть на рівні своїх пісень пам'ятали часи, коли Галичина, Наддніпрянщина, Закарпаття — це вже раніше був спільний простір, принаймні культурний. Звичайно, що з державним часто не складалося з тих чи інших причин. Але сам факт того, що він очолював навіть хоча би ті декілька днів незалежну Карпатську Україну, це дуже промовистий факт. Тому що, по суті, ми маємо перший факт відродження української державності після занепаду Гетьманщини наприкінці XVIII століття. Протягом ХІХ століття, попри різні наші гасла, українцям на жодній з територій ні Наддніпрянщини, ні Галичини, ні Закарпаття не вдавалось цього робити. І лише ось у березні 1939 року державність вперше була відроджена українцями на цих територіях, принаймні на Закарпатті.
Я нагадаю, що спілкувалися ми про Августина Волошина. Про людину, яка, можливо, в найближчому часі стане і навіть блаженним в церкві католицький. Спілкувалися про першого президента (і єдиного президента) Карпатської України. Про державу, яка показала, що українці не втрачають бажання мати власну незалежну країну, навіть у, здається, повністю безнадійних умовах. Спілкувалися з нашим гостем, це Павло Артимишин, кандидат історичних наук. Ну а вже наступну програму чекайте наступного понеділка.