До того ж днями американське видання The New York Times опублікувало статтю, в якій, посилаючись на коментарі українських військових та морських піхотинців, називає операцію на лівобережжі "самогубством" та "марнотратством".

Тим часом ворог продовжує наступати на Сватівському, Бахмутському та Авдіївському напрямках. Попри значні втрати, йому вдається досягати певних успіхів.

Про актуальну ситуацію на фронті та проблеми, з якими зіштовхуються українські військові, в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів військовий експерт та полковник запасу ЗСУ Михайло Притула.  

Наскільки об'єктивною та інформаційно правильною є стаття NYT? Чому таке поважне американське видання пише про ситуацію на плацдармі Лівобережжя на Херсонщині?

Справа в тому, що люди, які “виходять” з бойових умов, завжди мають певне своє бачення тих подій, які відбувались на тій ділянці, де вони перебували. Як правило, вони не мають загальної картини тих подій, які відбуваються навколо них, тому що це фізично неможливо. Людина, яка перебуває в такому стані, досить суб'єктивно сприймає загальну картину бойових дій. І в цьому випадку журналістам такого поважного видання варто було б більш обґрунтовано дивитись на загальну картину бойових дій, які там відбуваються. 

Не варто ситуацію на конкретній ділянці поширювати на весь фронт

Кількість знищеної бронетехніки та особового складу противника значно більша, аніж заявлено в статті. Тобто мова йде про кількісні показники, які занизили у кілька разів, а це трохи спотворює реальну картину. Коли журналісти такі важливі дані і речі "вкидають" у світовий медіапростір, то треба описувати контекст. Звісно ж, є ділянки, на яких твориться просто пекло, і наші солдати роблять просто героїчні вчинки. Але не можна за ситуацією на одній ділянці судити про весь фронт і про всі ті ситуації, які відбуваються на фронті, який розкинувся на майже тисячу кілометрів. 

Перейдемо до іншого важливого питання щодо ситуації біля Кринок. Як ви можете прокоментувати те, що там відбувається? 

Ми можемо аналізувати ситуацію тільки з об'єктивного контролю, який нам відкривають дрони. Зараз нашими "очима" є бійці й волонтери, адже саме вони на собі відчувають усю ту напругу, яка там зараз є навіть в повітрі. Ці люди говорять про те, що втрати противника там складають майже 500 одиниць техніки, і ці втрати досить суттєві. Ворог має справді ускладнену логістику в тих районах, де йому найбільше вона потрібна. Техніку треба стягувати або через південь Запорізької області, або через Крим. Проте і на півдні Запоріжжя, і в Криму, ситуація з логістикою бажає кращого. Те саме стосується поставки боєкомплектів і харчів. 

Цей регіон досить виснажливий для противника, і росіяни чітко розуміють, де саме розпочинається певна критична зона. Критична зона для ворога – це зона можливого прориву, яка потенційно є зоною, через яку буде розпочинатись атака і звільнення окупованих територій України. Росіяни це розуміють, але вдіяти нічого не можуть. Фактично їм потрібно тягнути усі боєприпаси, їжу та пальне на кілька сотень  кілометрів, аби усім цим забезпечити свої угрупування на півдні Херсонської області. Це максимально складна і незручна ситуація для противника, саме тому він в такій кількості втрачає свою техніку та особовий склад. А проблема у тому, що він не може поновити втрачені запаси. Таке собі “замкнене коло”. Тому я вважаю, якщо відбудеться велике звільнення наших територій, то воно розпочнеться саме з цієї ділянки. Противник любить воювати там, де йому зручно, а йому зручно воювати там, де хороша логістика. Це Бахмут, Мар'їнка та Авдіївка, але не Кринки.

Як змінилась ситуація поблизу Авдіївки? Які проблеми у Збройних сил виникають на цьому напрямку? Була заява про те, що саме Ставка "провалює" оборону Авдіївки через недостатнє забезпечення всім необхідним для ведення оборонних дій. Як змінилась ситуація там за кілька останніх днів? 

Ми не маємо об'єктивної поточної інформації станом на зараз, тому що вона завжди затримується. Я б не став казати, що Ставка провалює бойові дії. Ставка має загальну картину і загальні дані щодо кількості особового складу, щодо озброєння і його скупчення. Тобто дуже багато параметрів, які невідомі звичайним бійцям. Для того, аби ми розуміли загальну картину, ми маємо дослухатись до тих, хто бачить перед собою цю картину, а також до незалежних оцінювачів. Ми маємо об'єктивно дивитись на те, що нам доступно. 

Звісно, що в Авдіївку їм досить зручно доставляти живу силу, бо вони мають достатньо легкий доступ до всіх логістичних шляхів. Але ті виступи, які вони зробили, є полями смерті для росіян. Там втрачають сотні одиниць бронетехніки і тисячі особового складу. Тобто Авдіївка для Збройних сил України – певна фортеця. Так, противник намагається підступити з різних сторін, але сторони з півдня і з півночі добре прострілюються Збройними силами України. Вони є начебто загрозою для взяття Авдіївки в котел, проте насправді це просто поля, де не складно можна знищити Збройні сили Російської Федерації. Ми бачимо, що це об'єктивно відбувається. 

Авдіївка – тир, куди росіяни надсилають нові й нові мішені

Дуже дивує поведінка там Збройних сил Росії. Коли стоїть п'ять одиниць підбитої російської техніки, і вони на цей же шлях пускають десант знову. Ніби попереднього разу там мало загинуло. Далі посилають нові БМП з десантом, яких підбивають на тому ж самому місці, і це повторюється кілька разів. Тобто казати про розумові здібності керівництва неможливо, тому що це – тир, на який вони присилають нові і нові мішені. Чим це пояснюється? Це пояснюється логікою дій російського керівництва. Їм дають команду “зверху” робити хоч щось, а робити вони можуть лише те, що передбачає бойовий статут, тому вони й діють "по накатаній", аби робити вигляд, що щось таки роблять. Не думають ані про техніку, ані про особовий склад. Ну і, звісно, наші Збройні сили цим користуються. 

Минулого тижня з'явилася інформація, що Збройним силам України вдалося встановити український стяг на околицях міста Горлівка. Які там є перспективи для ЗСУ і які проблеми для окупантів? 

Проблеми для окупантів завжди ті ж самі. Це відсутність єдиної, сучасної та в достатній кількості бронетехніки. Вони не можуть відновити це постачання, тому й вимушені тиснути не якістю, а кількістю. Росіяни витягують якусь застарілу бронетехніку і кидають її всюди, де тільки можуть. Проте бронетехніку їм ще інколи шкода, а особовий склад – ні. Вони вважають, що особового складу достатньо зараз і буде достатньо на довгі роки війни. 

Власне, вони статистично діють згідно з тими бойовими статутами, за якими вчились їхні генерали. А ці статути передбачали ведення війни саме за допомогою великої кількості живої сили, і малої кількості бронетехніки. Мова йде про бойові статути 1940-1950-х років. Не виконання бойових статутів – справжній злочин, тому офіцерам і генералам простіше на один і той же напрямок пустити знову людей, ніж перечити вищому керівництву. Ці статути консервативні, але нічого змінювати поки ніхто не збирається. Саме тому ситуація на кожному напрямку – однакова, і в Горлівці, і в Авдіївці, і в Бахмуті. 

РФ діє за статутами піхоти Червоної Армії

Я дивлюсь на хід війни, на дії РФ, і бачу в цьому дії піхоти Червоної Армії. Росіяни будуть робити локальні атаки. Ми бачимо, що від "Київ за три дні" до "Бахмут за три місяці" відбулась велика деградація. Російська армія “стирається”, вона зменшується завдяки просто безглуздим наказам керівництва, для якого люди – мʼясо. Не треба перебільшувати їхні можливості, але й применшувати також не варто. Вони небезпечні, але не такі сильні, як себе “малюють”. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: Україна не бореться з російською агентурою у владі та церквах, – Гудименко