Хто винен у корупції і чому люди нарешті зрозуміли, що корупція – це величезна проблема України? 

Війна – каталізатор несприйняття корупції в українському суспільстві

На те, що корупція стала неприйнятною, значною мірою вплинула війна. Суспільство розуміє, що під час війни кожен акт корупції означає, що проллється додаткова кров когось з українців й українок. А те, що в суспільстві стало більше розмов про корупцію, означає не збільшення корупції, не її зростання, а зростання суспільної огиди і її несприйняття. Але, на жаль, у нас корупція асоціюється виключно з ухиленням від покарання. 

Корупція і боротьба з нею – такий собі трикутник. Одна вершина цього трикутника – невідворотність покарання, тобто робота правоохоронних органів і відповідних антикорупційних судів. У нас цьому приділяється величезна увага і суспільством, і політиками. Але водночас є друга вершина цього трикутника – це зміна поведінкових стереотипів – не давати й не брати хабарів. І, нарешті, є третя вершина трикутника, яка є найголовнішою, але саме їй у нас приділяється надзвичайно мало уваги. Це запобігання корупції. Тобто не треба думати, що якщо посадити всіх хабарників у в'язницю, то це вирішить проблему. На їхнє місце прийдуть нові. 

Правильно зробити так, щоб у хабарників не було можливості брати хабарі й ухвалювати такі рішення. Там, де чиновники мають право на свій розсуд вирішувати, а закон допускає двозначність чи навіть тризначність, – там завжди корупція є, була і буде. І боротися з нею методом в'язниці – неможливо. 

Наведу приклад. Один з попередніх урядів України влаштував автоматичну обробку податкових накладних українського бізнесу. І корупція повністю припинилася, тому що комп'ютер хабарів не бере. Але нинішній уряд знову перевів цю обробку в ручний режим, і тепер більше ніж 70% українських підприємців скаржаться на незаконне блокування, а значна частина з них скаржиться на вимагання хабарів. Якщо ми повернемо обробку податкових накладних знову в автоматичний режим, то ми повністю знищимо корупцію у цій величезній сфері. І тут головна роль не правоохоронних органів, не судів, а уряду і парламенту систематично прибирати сфери, в яких корупція штучно створена, в яких штучно створені умови для того, аби хабарники могли вимагати хабарі та ухвалювати ті або інші рішення. Це податкова сфера, регуляторна сфера, митниця і багато інших сфер, де корупція створена штучно тими людьми, які потім з неї будуть живитися. 

Щоб отримати гроші від Сполучених Штатів Америки, в Конгресі просять надати певні гарантії того, що ці гроші будуть використовувати правильно. Змінити Верховне керівництво держави ми зараз не можемо, бо у нас триває війна. Чи є надія, що вдасться ці ключові чинники корупції знищити або деактивувати для того, аби ми змогли отримати допомогу?

Ми повинні “розгорнути” наших партнерів, не тільки Сполучені Штати Америки, а і Європейський Союз, який зараз надає нам величезну підтримку на наступні чотири роки. Ми знаємо про план для України на 50 мільярдів євро. Тому ми маємо перейти від точки трикутника, яка називається "невідворотність покарання", від фокуса на антикорупційні розслідування, суди й в'язниці, до іншої вершини трикутника, про яку всі забули, – до знищення основ корупції і хабарництва. І говорити нашим партнерам, що вимоги до України треба описувати. 

Прозорість, прозорість, прозорість і відсутність впливу чиновників на ухвалення рішень – це і є справжня боротьба з корупцією. На жаль, у нас є певна частина суспільства, яка вважає, що правила нашого життя мають залишатися такими, якими є. Це помилка, і цю помилку ми, по суті, нав'язали нашим партнерам. Головна боротьба з корупцією – ліквідувати основу для корупції назавжди. 

Соціологічні опитування стверджують про те, що більша частина опитаних вважають, що Президент Володимир Зеленський відповідальний за те, що відбувається. Ну і вперше більша частина опитаних вважають, що Україна зараз рухається в неправильному напрямку. Як ці речі можна ще змінити і чи не є це “прозріння” суспільства дещо запізнілим? Чи є шанс на те, що якісні й швидкі зміни кардинально змінили б ситуацію в країні? 

Треба навести лад з “маленькою Україною” в наших головах

Завжди “прозріння” є запізнілим. “Прозріння”, яке не є запізнілим, не вважається “прозрінням”. Воно вважається просто розумним підходом до життя. На жаль, поки на голову не впаде цеглина, люди не прокидаються. Зараз стає зрозумілим, що багато речей, які робили за останні роки, треба було робити інакше. І тепер наше завдання – використати кожен момент, кожен шанс для того, щоб змінити ситуацію. 

Так що може зробити простий громадянин, який напряму не причетний до політики? Є така частинка України, яка перебуває в голові кожного з нас, і всі ми відповідальні за маленьку частину України, яка всередині. Треба навести там лад і викинути звідти всі залишки соціалізму, комунізму, патерналізму, тобто віри в те, що хтось візьме відповідальність за моє життя, комплексу меншовартості та інших таких речей, які туди нам “напхала” Москва впродовж століть перебування в імперії. В цьому нашому маленькому шматочку України навести лад може тільки конкретна людина, і в голові, і в серці. Це і є завданням кожного з нас. 

Зараз республіканці в Конгресі, звертаючись і до Байдена, і до Зеленського, просять стратегію перемоги від України, де буде чітко вказано, на що підуть гроші і яким буде результат. Чи здатна зараз Україна надати такі гарантійні документи для Сполучених Штатів Америки? І чи виправдовуєте ви подібний підхід республіканців?

Я вважаю, що гарантії і терміни надавати, звичайно, дуже важко, але плани і стратегії – необхідно. Ми мусимо мати план і стратегію, мусимо ділитися ними зі союзниками. Йдеться не лише конкретно про те, що відбувається на полі бою. Нам потрібна велика військово-політична стратегія перемоги, яка є спільною з союзниками, яка обговорена і узгоджена з ними. І коли ми рухаємось із точки А в точку В, ми маємо на карті позначити точку В, щоб розуміти, куди ми прийдемо, і позначити маршрут. Сьогодні Україна і наші союзники не мають розуміння того, що таке перемога. Американська преса відверто пише про те, що Захід не має стратегії щодо війни в Україні, а це – наше українське завдання, наші проблеми. 

Чи вважаєте ви, що першочергові кроки, які варто зробити, це допуск всіх засобів масової інформації на інформаційний ринок? І чи нададуть можливість політикам, дипломатам, парламентарям їздити по світу і презентувати Україну?

Перешкоджання демократії – хибний шлях для України

Україна стоїть завдяки демократії, завдяки силі суспільства. І всі обмеження демократії не посилюють Україну, а послаблюють її. І обмеження свободи слова, і обмеження децентралізації, і закриття реєстрів, зменшення прозорості й ролі парламенту, і навіть уряду в управлінні державою – всі ці речі є негативними проявами обмеження демократії, з якими нам доводиться миритися в час воєнного стану. Але мені здається, що настав час переосмислити ці речі тому, що ми втрачаємо силу саме через втручання в демократію. 

Чесно кажучи, я не думаю, що настав той момент, коли нинішні політичні еліти вже розуміють, яким хибним шляхом ми йдемо. Я боюся, що нам потрібно ще отримати кілька болісних ударів для того, щоби почати розуміти, як нам з перемогою вийти з нинішнього “глухого кута”. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами.

Читайте також: Президенту варто ввімкнути "інстинкт самозбереження", - Лапін