Саме ховаючись за подібними гаслами, РФ постійно намагається проштовхувати своїх спортсменів на різного роду міжнародні змагання, аби вони поширювали позицію країни-окупанта. Тому з одного боку логічною є наша дзеркальна відповідь – українські атлети також повинні виступати в усьому світі, аби з таких майданчиків нагадувати про війну і про необхідність допомагати українцям. 

Проте і тут думки українців розділились. Попри, здалось би, очевидні речі, часто в соцмережах з’являються думки, що українським спортсменам місце в окопах. Найчастіше це гнівні коментарі про те, що це молоді хлопці призовного віку, які чомусь мають змогу виїжджати за кордон, на відміну від інших. 

Зрозуміло, що зачасту такими “коментаторами” насправді є боти, які поширюють російські ІПСО, проте часто такий стан речей обурює реальних українців.

То за яким механізмом українські спортсмени виїжджають за кордон, якою є їхня місія та чи варто випускати їх за межі України? Про це в ексклюзивному інтерв’ю для “FM Галичина” розповів головний редактор видання “Трибуна” Олег Щербаков. 

За якими законними підставами наші спортсмени можуть виїжджати за територію України?

Почнімо з того, що коли почалася Велика війна, держава ухвалила рішення, що спорт має продовжувати існувати, а спортсмени мають продовжувати змагання, адже вони є представниками України у світі і несуть якийсь позитивний меседж своїми виступами за кордоном.

Насправді ніяких додаткових умов для спортсменів не існує. Є просто створений механізм, як українські атлети можуть виїжджати за кордон на певний термін. Українські спортивні федерації, а також окремі клуби, надсилають лист до Міністерства молоді та спорту, в якому вказують свою делегацію. А міністерство – перевіряє ці листи, визначаючи, для чого потрібен кожен із делегатів – від тренерів до масажистів та фотографів. Тоді Мінспорту звертається до Державної прикордонної служби з проханням надати дозвіл на виїзд цим делегаціями. 

Не варто “мести однією мітлою” всі види спорту, бо хтось виступає двічі на тиждень, а хтось лише раз на рік

Проте не варто “мести однією мітлою” всі види спорту, бо хтось виступає двічі на тиждень, а хтось лише раз на рік. Наприклад, легкоатлети можуть тренуватись вдома і їздити на змагання, які тривають тиждень, двічі на рік. А, наприклад, футболіст, який грає матчі чемпіонату іншої країни, повинен відвідувати тренування і грати кожні 3-4 дні. Тому якось структуризувати все це одним законом доволі важко. 

Ви кажете, що не можна всіх “одною мітлою мести”, але недавно з'явився список з 317-ти спортсменів абсолютно різних видів спорту, які протермінували перебування за кордоном. Це проблема і їх чекає якась відповідальність чи це просто недосконалість закону? 

Про цей список дуже багато говорять і насправді це неоднозначна історія. По-перше, як пояснили нам в Міністерстві молоді та спорту, цей список завели тому, що до СБУ звернулося Мініспорту і “доповіло”, що певні спортсмени виїхали відповідно до всіх процедур, але не повернулись вчасно. До речі, Міністерство молоді та спорту вже навіть видалило цей список зі свого сайту. 

По-друге, я не думаю, що мова йде про якісь жахливі порушення. Наприклад, була у нас цікава історія із кіберспортсменами команди “Монте”. Вони виїхали на турнір, але пройшли далі, хоч на таке ніхто не розраховував. І оскільки наступні етапи змагань тривали пізніше, їм довелось залишитись за кордоном довше, ніж було вказано. Тому хоч вони й повернулись додому після цього, за документами, вони теж протермінували своє перебування за межами України. 

А ще є історії з футболістами, зокрема з гравцями збірної України. Всі ми розуміємо, що якщо топ-футболіст грає в європейській топ-лізі, то він навряд чи повернеться в Україну для продовження кар’єри. Так само йому важко постійно “кататись” туди-сюди, щоб все робити згідно із законом. У нього є тренувальний процес, є матчі і ще багато всього. 

А є ще й моральна історія. Насправді, дуже багато наших футболістів постійно донатять на ЗСУ і є рупорами, які на весь світ нагадують про війну в Україні. Той же Андрій Лунін, Олександр Зінченко чи Михайло Мудрик – всі вони постійно допомагають війську. Та і якщо умовний Артем Довбик зараз гратиме в “Дніпрі”, то кому від цього буде краще?

Але є, звісно, й інші персонажі в цьому списку. Наприклад, у нас був шахіст Кірілл Шевченко, який виїхав за кордон, отримав громадянство Румунії і він вже не наш спортсмен. Тому і тут кожну таку ситуацію необхідно розглядати окремо. Бо є дуже достойні люди, а є й зрадники.

То якою є ваша позиція: спортсменам варто дозволяти виїжджати за кордон?

Ми маємо не просити, а вимагати у спортсменів заявляти про війну в Україні

Варто, але ми повинні не просити, а навіть вимагати в цих спортсменів, що якщо ти вже виїхав, то маєш щось робити і заявляти про війну в Україні та про те, що нам потрібна допомога. Якщо спортсмен їде на змагання за кордон і мовчить про війну, то це ганьба. Причому, про це треба говорити навіть якщо тебе не питають. В цьому плані наші легкоатлетки дуже молодці: у них питають про перемогу, а вони постійно нагадують про Україну та російську агресію. Це правильний підхід. І якщо так робитимуть усі, то у суспільства буде набагато менше запитань до спортсменів.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами

Читайте також: Чи працюють санкції: інформація щодо поточних втрат рф