Наразі з 311-ти радянських пропагандистських пам’ятників тоталітарної доби на Львівщині залишається 13. 11 із них – у Лопатинській громаді, по одному – у Новороздільській та Радехівській.

Як деколонізувати не лише міста, в й свідомість українців, коли Львівщина буде повністю очищеною від радянських символів та чому голови деяких громад перешкоджають знесенню пам'ятників? Про це в ексклюзивному інтерв'ю для “FM Галичина” розповів учасник робочої групи з питань декомунізації при Львівській ОВА Захар Миляник.

Виглядає так, ніби люди з інших областей України думають, що на Львівщині, в такому П'ємонті української державності й націоналізму, ніякої декомунізації не треба, бо просто немає що зносити. Проте я дивлюся на перелік пам'ятників Львівщини і розумію, що московити і тут багато нагадили. 

Зараз ми маємо унікальний шанс зробити те, що 32 роки тому не зробили наші батьки

Насправді питання декомунізації та деколонізації незавершене, і дуже шкода, що його не завершили ще 32 роки тому. Наші батьки в силу тих чи інших можливостей цього не зробили тоді, проте зараз ми маємо унікальний шанс, унікальне вікно можливостей, щоб це зробити, аби потім не пояснювати нашим дітям, що це за солдат з автоматом і хто його тут поставив. Тому ми разом з військовими та командою створили робочу групу. І я дякую Антону Петрівському – військовому, який започаткував цей процес у 2022-му році. Ми зібралися, згуртувалися і разом з військовою адміністрацією виникла робоча група. З того часу цей процес набув справді якісного вигляду. Ми структурували деякі процеси, почали вести облік, бо донедавна, на жаль, ми навіть його не мали.

Облік означає те, що на Львівщині досі стоять комуністичні “болвани"?

Так, станом на початок року після інвентаризації ми мали 183 таких пам'ятники, але наразі вже виявили 311. Подекуди, коли ми приїжджаємо в громади зносити два-три пам'ятники, ми виявляємо ще один-два, і це сумно.

Ну ми розуміємо, що Ленін там не може стояти. То що там таке стоїть, що це за скульптури і памʼятники?

Це різного роду маркери – такі як зірки на цвинтарях, різна “свастика”, солдати з автоматами. Часто стоять так звані скорботні матері, памʼятники колгоспам і так далі. Також дуже часто ми бачимо написи російською мовою.

Колись часто приїздив у різні населені пункти України, незалежно від області були навіть не могили, а цілі диспропорційні памятники "асвабадітєлям". Загалом “совкове” все дуже бридке й огидне, і я б лише за це все це позносив. Чи залишаються досі такі памʼятники в наших містах і селах? 

Станом на сьогодні виявлених та інвентаризованих пам'ятників було 311. За цей рік ми разом з робочою групою демонтували 298. Кожна громада самостійно вирішує, що з ними робити. Хтось їх просто знищує і дробить. Підсипають ними дороги. Інші відвозять ті частини й залишки, які залишаються на території комунального підприємства. Тобто вже кожен сам собі господар.

Ну тобто такого варіанту як, до прикладу, зробили мадяри, які відкрили музей тоталітаризму під відкритим небом, немає? Тут немає ніякої необхідності бо те, що ви зараз доліквідовуєте, воно ж не має ніякої мистецької цінності. 

Під час війни у нас немає грошей, аби витрачати їх на музей

Насправді на початку була ідея Павла Гудімова про те, щоб зробити музей під відкритим небом. Але для цього треба значні кошти і, напевно, під час війни у нас немає грошей, аби витрачати їх на музей. Зараз нам потрібно сконцентруватися на допомозі війську. 

Ну так, у нашому випадку краще цими крихтами з памятників "залатати" ями на дорогах. 

І, безумовно, це так. 90% пам'ятників були “штампованими”, зокрема це просто гіпсові або бетонні, тому усі вони були в аварійному стані. Їм по 50-70 років, і подекуди вони навіть несуть загрозу як дітям, так і дорослим. Ну і будемо говорити відверто, виглядали вони не дуже презентабельно.

Ці пам'ятники – справжні радянські маркери. Моск*ль приходить у вигляді дикої собаки, і задирає лапу, щоб "обсцикати" осику. Львівщина – не виняток. Що дає знищення усіх цих маркерів, яким буде результат?

На наше переконання, Львівщина, яка завжди була рушієм в державі тих правильних патріотичних та історичних процесів, тут теж вона має бути попереду. Ми дуже хочемо, і це буде в найближчі тижні – Львівщина буде першою областю в Україні, яка очистить всі свої простори від усіх маркерів Москви. Росія десятками років біля кожної школи, біля кожного садочку, біля кожної сільради ставила якийсь маркер. Цвинтарі вони любили особливо, тому практично усі вони промарковані радянськими зірками. До слова, в Самборі був величезний цвинтар, де на кожній могилі була величезна зірка. І це все наразі вже демонтовано і ліквідовано. Дуже багато процесів громади запустили стосовно перепоховань. Ми не є вандалами, тому там, де є пам'ятник і дійсно є поховання, ми забираємо тільки написи радянського зразка, зірки, солдатів, але усі прізвища й імена залишаємо. Після цього ми запускаємо документальний процес, щоб потім громада їх перепоховали на цвинтарі. 

Нещодавно я спілкувався з Святославом Федорчуком. Він історик, випускник Донецького університету. І він мені колись в Донецьку показав дуже цікаве місце. Там такий великий простір, який закінчується деревами, а посередині стоїть церква московського патріархату. Перед нею йде алея і там такі чорні обеліски, на яких написано: "Погибшим в боях за Советскую власть в Донецке". Збоку від цього місця – будинок, який був "охранкою" Царської Росії, потім ЧК, потім НКВД, за ним гестапо, КДБ. І коли це все там будували, з метою розчищення землі, просто екскаватором відгорнули розстріляних людей, і в яму кидали кості та черепи. Ніякої роботи прокуратури не було. Прямо на місцях масових розстрілів побудували московську церкву і поставили пам'ятники тим, хто розстрілював. Цинізм і дикість просто не описати, проте нікого він не “чіпляв”. І знаючи всі ці історії, наші люди б мали все це викопати, викинути і забути. Проте, ні. Є й люди, які виступають за захист цих радянських маркерів.

Ми не вандали, тому не нищимо реальні могили

Ми живемо в цивілізованому світі і вважаємо, що це все має відбуватися швидко, але цивілізовано. Ніхто ніяким чином не хоче зносити чиїсь могили. Але ви дуже правильно підкреслили, тому що ми зіштовхуємось із тим, що там, де місцеві мешканці кажуть, що тут є поховання, а потім проводимо ексгумацію, часто немає нічого. І таких випадків було дуже багато. Або кажуть, що там було 120 поховань, але насправді від сили 10. Напевно, в той час радянська влада й радянський режим саме так ставилася до людей. А зараз ми хочемо показати приклад, що вся Україна саме від Львівщини брала цей приклад. Ми хочемо очистити все, аби тут не залишилось жодного радянського маркера, пам’ятника і напису. 

Проте зняти маркери це ще не означає провести деколонізацію і декомунізацію. Зміна топонімів не дорівнює зміні свідомості людей. До Львова приїхала величезна кількість людей саме з тих регіонів, де святими є "дєдушка Лєнін", "дєдушка мароз" і олів'є. Вони тепер стали "корінними львівянами", купили собі хороші новобудови. Вони львів'яни за пропискою, а в головах у них ці два "дєдушкі". Що робити з такими? 

Ви добре говорите, але напевно має пройти якийсь певний процес. Так, без сумніву, ми маємо змінювати їхню свідомість. Як? Показувати хороший власний приклад. Ми маємо не давати в публічному просторі можливості говорити російською. Ми маємо їх виправляти і справа навіть не в мові. Проте всі ми також маємо розуміти, що 70 років наших предків зомбував радянський режим. Зомбували мовою та винищували найкращих. Вони знищували нашу історію, переписували книги. І це все було не один рік, два чи десять, а майже століття.

Усі ми читали поему "Сон" і бачимо, що бидло хохляцьке, яке лягло під московську імперську ідею, також зафіксоване в цій поемі. Тому це не лише про 70% українців, де святого Миколая замінили на Діда Мороза, а Святу трійцю на Сталіна, Лєніна і Маркса. Як діяти з нашими людьми, аби вони не перетворювались на колаборантів і хохлів, заражених “кацапським синдромом”?

Я більше скажу, якщо в частині декомунізації хтось стає проти, потрібно знову робити цю саму роботу з усіма. У нас на Львівщині залишилась Лопатинська громада, де керівництво так і не зрозуміло, чому ж потрібно все це робити. Щоб ви розуміли, на Львівщині залишилось 13 таких маркерів, і 11 з них саме в Лопатинській громаді. Наша група мала дуже багато виїздів в кожен район по декілька разів. І кожного разу лопатинське керівництво нам казало, що вони це зроблять, а потім вирішили, що їм це не потрібно. Потім вони казали, що частково знесуть. Навіть є рішення про частковий демонтаж декількох пам’ятників, проте цього так і не сталося. Вони кожного разу придумують нову і нову “відмазку”.

Багато людей виправдовуються тим, що Радянський Союз – частина нашої української історії. Що ви можете сказати стосовно цього?

Радянський союз – це не наша історія, а окупація 

Наші громадяни служили в радянській армії, бо найкращих українців змушували йти туди. Після того Радянський Союз і комуністичний режим ставив в кожному селі маркери, а наших людей вивозили, найкращих розстрілювали та етапували. Нас як народ винищували всі ці роки тому, ні, це не наша історія, це окупація. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені спікерами. 

Читайте також: В армії люди необхідні не лише в окопах, – Береза