«Укрзалізницю» і Міноборони треба визнати замовниками, які мають право на закупівлю лише дизельного палива по прямих угодах. Критерій, чому саме їм дається таке право, наступний: вони найбільші в країні покупці дизелю. Торік «Укрзалізниця» купила на 9 мільярдів, Міноборони – майже вдвічі більше. Їхні замовлення такі великі, що у випадку, якби їхній постачальник (ким би він не був) із будь-яких причин раптово зірвав поставку, і УЗ та МО довелось би різко вийти за ринок за паливом, вони б його обвалили, тобто через різке зростання попиту ціни рвонули б угору. Якщо дуже грубо, то «Укрзалізниця» по контракту з «Орленом» за місяць отримує стільки дизелю, скільки вся Україна споживає за один день (мова про все-все-все споживання – держави, бізнесу, приватних авто).

Всі інші замовники дизелю в Україні набагато менші, тому ніяких винятків не потребують. Ані поліція, ані «Енергоатом», ніхто взагалі не купує стільки палива, як УЗ і МО. Тому безпека поставок дизелю саме для цих двох структур, та ще й під час війни, має набагато більшу вагу, ніж питання рівності.

Водночас навіть зараз закупівлі дизелю УЗ відбуваються дуже непрозоро, і це справжня проблема. Урядова нормативка зараз банально не вимагає від неї оприлюднювати ціну імпортного палива. І те що вона відкриває ціни – це жест доброї волі. Який припиниться відразу, якщо комусь захочеться припинити добро в дизельних закупівлях, і почати робити з ним те саме, що Артем Шило з трансформаторами…

Джерело. 

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами.